Москаленко Кирило Семенович

Кири́ло Семе́нович Москале́нко (28 квітня (11 травня) 1902(19020511) — 17 червня 1985) — український радянський військовий діяч, Маршал Радянського Союзу (11.03.1955), двічі Герой Радянського Союзу (23.10.1943—21.02.1978), Герой ЧССР (1969), заступник міністра оборони СРСР, член ЦК КПСС (1956—1985), депутат Ради національностей Верховної ради СРСР 2–11 скликань (1946—1985), почесний громадянин Вінниці.

Кирило Семенович Москаленко

Народження

28 квітня (11 травня) 1902
Гришине, Гришинської волості, Бахмутського повіту, Катеринославської губернії

Смерть

17 червня 1985 (83 роки)
Москва, СРСР

Поховання

Новодівичий цвинтар

Країна

СРСР

Приналежність

Радянська армія

Освіта

Військова академія ракетних військ стратегічного призначення ім. Петра Великого (1939) і Школа червоних старшин (1922)

Партія

КПРС

Член

ЦК КПРС

Звання

Маршал Радянського Союзу

Командування

Під час німецько-радянської війни командував 38-ю та 40-ю арміями.
У післявоєнний період командувач Московським військовим округом, пізніше заступник міністра оборони СРСР — Головнокомандувач РВСП

Війни / битви

Громадянська війна в Росії
Радянсько-фінська війна
Німецько-радянська війна

Нагороди

Нагороди інших країн

Почесна зброя із золотим зображенням Державного герба СРСР (1968)

Москаленко Кирило Семенович у Вікісховищі

Біографія

Кирило Москаленко народився 11 травня 1902 року в Гришине, Гришинської волості, Бахмутського повіту, Катеринославської губернії (нині Покровський район, Донецька область). За національністю — українець. Закінчив церковно-парафіяльну школу й два класи училища міністерства освіти.

З 1917 по 1919 роки навчався в трикласному нижчому сільськогосподарському училищі, на станції Яма Північно-Донецької залізниці, де разом з ним здобував освіту Володимир Сосюра. Змушений був припинити навчання через Громадянську війну, повернувся в Гришине й влаштувався на роботу до сільського ревкому. Був мобілізований до лав Червоної Армії в серпні 1920 року.

Участь у Громадянській війні, 1920—1930-ті роки

Кирило Семенович у Громадянську війну воював рядовим бійцем Першої кінної армії проти військ генерала Петра Врангеля й отамана Нестора Махна.

Закінчив артилерійське відділення Харківської об'єднаної школи червоних старшин (1922), курси удосконалення командного складу Михайлівської військової артилерійської академії в Ленінграді (1928), факультет удосконалення вищого командного складу Військової академії ім. Фелікса Дзержинського (1939). У період навчання в Харкові брав безпосередню участь у боях зі збройними формуваннями на Дону і Донбасу.

З 1922 по 1932 роки проходив службу в складі 6-ї Чонгарської кавалерійської дивізії (до 1924 року в складі Першої кінної армії), командир взводу кінно-артилерійського дивізіону. У період служби в Армавірі був учасником військового політичного конфлікту на Північному Кавказі.

У вересні 1923 року разом з військовою частиною був переведений до Брянська. З 1924 року — командир батареї, з 1928 — командир навчальної батареї, командир артилерійського дивізіону, начальник штабу артилерійського полку.

З 1932 року служив у окремій кавалерійській дивізії Особливої Червонопрапорної Далекосхідної армії під Читою, спочатку начальником штабу, потім з 1934 року призначений командиром кавалерійського полку. З 1935 року командував 23-й танковою бригадою у Приморському краї. З 1936 року служив у 45-му механізованому корпусі Київського військового округу.

Радянсько-фінська війна

1939 року був призначений начальником артилерії 51-ї Перекопської стрілецької дивізії Одеського військового округу, з якою брав участь у радянсько-фінській війні 1939—1940 років, за що нагороджений орденом Червоного Прапора. Потім, послідовно, — начальник артилерії 35-го стрілецького корпусу (Кишинів) і 2-го механізованого корпусу (Тирасполь).

Друга світова війна

Від травня 1941 року — командир 1-ї артилерійської протитанкової бригади РГК, яка формувалася у складі 5-ї армії КОВО в м. Луцьку.

На цій посаді генерал-майор артилерії Москаленко зустрів німецько-радянську війну. Бригада під його керівництвом брала участь в оборонних боях у районах міст Луцьк, Володимир-Волинський, Рівне, Торчин, Новоград-Волинський, Малин, у обороні переправ через p. Тетерів, Прип'ять, Дніпро, Десна. Москаленко був нагороджений комуністичним режимом орденом Леніна.

Від вересня 1941 року К. С. Москаленко командир 15-го стрілецького корпусу у складі 5-ї армії Південно-Західного фронту, воював з ним під містами Чернігів, Ніжин, Ічня, Пирятин. Потім командував кінно-механізованою групою військ 13-ї армії Південно-Західного фронту. У дні контрнаступу радянських військ під Москвою брав участь в Єлецькій наступальній операції.

У грудні 1941 року призначений заступником командувача 6-ю армією Південно-Західного фронту. 6-та армія під командуванням К. С. Москаленко брала участь у невдалій Барвінково-Лозовській наступальній операції та захопленні міст Ізюм і Лозова.

Від 12 лютого 1942 року — командир 6-го кавалерійського корпусу, з березня по липень 1942 року — командувач 38-ю армією. Від липня 1942 року командував 1-ю танковою армією на дальніх підступах до Сталінграду (липень — серпень 1942). У серпні 1942 року призначений командувачем 1-ї гвардійської армії, з якою до жовтня 1942 року брав участь у Сталінградській битві.

У жовтні 1942 року був призначений командувачем 40-ю армією, брав участь в Острогозько-Россошанскій операції, захопленні Харкова, Курській битві, форсуванні Дніпра.

23 жовтня 1943 року за ніби-то "мужність і героїзм, проявлені при форсуванні Дніпра і закріпленні плацдарму на його західному березі", командувачеві 40-ю армією генерал-полковникові Москаленку комуністичний режим присвоїв звання Герой Радянського Союзу. Насправді «...На одному із засідань військової ради 1-го Українського фронту — перед форсуванням Дніпра — зайшла мова що робити з 400 тисячами новобранців, яким не вистачало військових одностроїв. Вислухавши з цього приводу підлеглих, «маршал перемоги» Георгій Жуков сказав: — Нехай воюють у тім, у чім прийшли... Постало питання і про озброєння людей. Автоматами. Така пропозиція, як згадують свідки, викликала у Жукова лють: — Ніяких автоматів. Вистачить і «трьохлінійок» (гвинтівки зразка...1891 року — ред.). Якщо до їхніх рук потраплять автомати, то вони переб’ють своїх і чкурнуть додому...». Заступник командувача фронтом генерал Олександр Кулешов доповів, що на армійських складах є лише 100 тисяч «трьохлінійок», на що командувач Білоруським фронтом генерал Костянтин Рокосовський запропонував відправити до Москви посланця, який би доповів у Ставці Верховного командування про ситуацію, що склалася, і попросив допомогти з озброєннями. «Навіщо ми ламаємо голови над такими дрібницями?, — відповів Жуков. — Для чого озброювати і обмундировувати цих хохлів? Вони ж зрадники. І чим більше в Дніпрі їх потопимо, тим краще для них самих: менше на Колиму поїде після війни...».

Вище командування Червоної армії теж вбачало в українцях, що опинилися на окупованій території, зрадників і не шкодувало їхніх життів. Микита Хрущов у своїх мемуарах згадує, що генерал Москаленко — українець за походженням — люто ненавидів своїх земляків за це.

Від жовтня 1943 року і до кінця війни знову був командувачем 38-ю армією. З цією армією в складі 1-го Українського, 2-го Українського та 4-го Українського фронтів генерал-полковник К. С. Москаленко в 1943 році захоплював Київ, у листопаді — грудні 1943 року знову обороняв його.

У 1944 році брав участь у Житомирсько-Бердичівській, Проскурівсько-Чернівецькій, Львівсько-Сандомирській, Карпатсько-Дуклінській (штурм Дукельського перевалу), у 1945 роках — у Західно-Карпатській, Моравсько-Остравській, Празькій наступальних операціях. Очолювані ним війська брали участь у захопленні України, Чехословаччини та Польщі.

Генерал А. В. Горбатов, критикуючи К. С. Москаленка за «безцільні, безперервні атаки на одні й ті ж пункти протягом десяти—п'ятнадцяти днів при великих втратах» у ході оборонних боїв під Харковом, заявив маршалові С. К. Тимошенко (у присутності М. С. Хрущова та іншого радянського генерала Баґрамяна), вказавши рукою на Москаленка:

«Це не командарм, це безкоштовний додаток до армії, безструнна балалайка. […] За 5 днів наші дивізії захопили не одну сотню полонених, десятки гармат та мінометів, і все тому, що діяли за своєю ініціативою, всупереч наказам командарма. Все керівництво командарма полягає у безпардонному ставленні до підлеглих. Ми тільки й чуємо: „Гітлеру допомагаєш, фашистам служиш, зраднику!“ Набридло слухати і нескінченну лайку. Невже командарм не розуміє, що своєю поведінкою не мобілізує підлеглих, а лише вбиває їхню віру у свої сили? Подібних образ я чув у Лефортовській в'язниці від слідчого і більше слухати не хочу. Спочатку я думав, що командарм дозволяє собі так розмовляти тільки зі мною, який нещодавно прибув із Колими. Але це трафарет і застосовується кожному з підлеглих».[1][2]

Радянський режисер та сценарист, фронтовик І. І. Ніколаєв у документальній повісті «Генерал» дає негативні характеристики К. С. Москаленка: «За дуже сумнівного полководницького таланту генерал К. С. Москаленко був догодливий перед Ставкою і безжальний до своїх військ. Спілкування з підлеглими будувалося на поєднанні образ та істерики. Не визнаючи за командирами дивізій жодної самостійності при виконанні ними бойових завдань, встановлених Сталіним, Москаленко заздалегідь розписував у наказах — що як і коли захопити. При цьому зовсім не враховувалося, що сили тієї ж 226 дивізії зовсім не відповідають цим планам. Не дивно, що результат, як пише О. В. Горбатов, бував один: ми не мали успіху і несли втрати в два-три рази більші, ніж противник. Наполегливі накази — незважаючи на неуспіх, наступати кілька днів поспіль з однієї й тієї ж вихідної позиції в тому самому напрямку — призводили до безглуздих жертв».[3]

У нагородному листі К. С. Москаленка командувач військ 1-го Українського фронту І. С. Конєв вказував: «… У разі ускладнення обстановки мало стійкий ⟨…⟩».[4]

Головний маршал авіації А. Голованов згадував про Москаленка: «…під час війни Москаленко називали „генерал Паніка“. Сталін казав, що він не має обличчя. Жуков каже: „Олександр Євгенович, мені генерал Паніка дзвонив!“».[5]

Радянський письменник Г. Владимов, який виконував для серії «Військові мемуари» Воєніздата літературний запис спогадів радянського генерала П. Севастьянова, члена Військової ради 40-ї армії під командуванням Москаленка, згадує таке: [Севастьянов] розказав мені про викрутаси «командарма наступу», який спочатку без користі розтратив свою армію на Букринському плацдармі, а потім перекинувся на плацдарм Лютезький, щоб відібрати 38-ю армію у Н. Є. Чібісова на тій підставі (яку придумали вони з Хрущовим), що столицю України має звільняти командарм-українець. (Владимов Г. Н. Собрание сочинений: в 4 т. — Т. 3. — М., 1998. — С. 441.) У романі Владимова «Генерал та його армія» Москаленка алегорично зображено під ім'ям «генерала Терещенка».

Микита Хрущов у своїх спогадах «Час. Люди. Влада» (запис було зроблено на магнітофонну плівку у 1969 році) так характеризував Москаленка:

«Я його знаю і з гарного, і з поганого боку. З доброю знаю в тому сенсі, що він людина, віддана справі, воювала непогано, виявляла наполегливість і енергію, не щадила себе. Погані його сторони - нервозність, неврівноваженість, запальність, грубість, навіть більше, ніж грубість. Образи, які він завдавав своїм підлеглим, усім відомі. Люди, які перебували в його підпорядкуванні, неодноразово скаржилися мені на те, що він грубий, ображає їх. Ось його звичайний лексикон: "Ворог народу! Зрадник! Негідник! Судити треба! Розстріляти треба!" Це людина настрою, яка дуже піддається впливу. Він на все здатний. Особливо якщо відчує, що це вигідно для нього, що така гидота якось оплачується, то він піде на неї. ⟨…⟩ Існує кілька Москаленків. Один — це генерал, який чесно командував військами, потрапляючи у всілякі палітурки на першому етапі війни. Потім він командував армією, і його активну роль було заслужено відзначено. Я особисто вносив пропозицію про присвоєння йому вже після смерті Сталіна звання Маршала Радянського Союзу. Інший Москаленко – справжній істерик. Я вже розповідав анекдотичний випадок, як за нашого відступу його вигнала колгоспниця зі свого корівника, де він ховався, переодягнувшись у селянську свитку, і він, сам українець, виступив після цього проти українців, кричав, що всі вони зрадники і всіх їх треба вислати. Ось неврівноваженість цієї людини. А є й третій Москаленко — пристосуванець, жадібна та безпринципна людина».

Післявоєнний період

Від серпня 1948 року командувач військами Московського району (згодом Московського округу) ППО. У червні 1953 року Кирило Москаленко очолив групу військових (в яку входили Георгій Жуков, Павло Батицький та інші), яка за дорученням Микити Хрущова арештувала або, за іншою версією, вбила Лаврентія Берію. Від червня 1953 р. командувач військами Московського військового округу. Москаленку присвоєно військове звання «Маршал Радянського Союзу». З 1960 року — Головнокомандувач РВСП — заступник Міністра оборони СРСР. Від 1962 року головний інспектор Міністерства оборони СРСР — заступник Міністра оборони СРСР. За заслуги в розвитку і зміцненні Збройних сил СРСР 21.02.1978 року нагороджений другою медаллю «Золота Зірка». Від грудня 1983 року — у Групі генеральних інспекторів МО СРСР.

Через участь у боротьбі за владу в Москві та арешті або вбивстві Лаврентія Берія не був присутній на похороні батька (1953), який до самої смерті мешкав у селі Гришине.

Помер 17 червня 1985 року в Москві. Похований на Новодівичому кладовищі.

Військові звання

Полковник (16.08.1938)
Комбриг (15.04.1940)
Генерал-майор артилерії (06.06. 1940)
Генерал-лейтенант (19.01.1943)
Генерал-полковник (19.09.1943)
Генерал армії (03.08.1953)
Маршал Радянського Союзу (11.03.1955)

Нагороди

Герой Радянського Союзу (медаль «Золота зірка» № 2002, указ від 23.10.1943)
Двічі Герой Радянського Союзу (медаль «Золота зірка» № 105, указ від 21.02.1978)
7 орденів Леніна (22.07.1941, 23.10.1943, 06.11.1945, 07.03.1962, 10.05.1972, 21.02.1978, 10.05.1982)
Орден Жовтневої Революції (22.02.1968)
5 орденів Червоного Прапора (07.04.1940, 27.08.1943, 03.11.1944, 15.11.1950, 28.01.1954)
2 ордени Суворова 1-го ступеня (28.01.1943, 23.05.1943)
2 ордени Кутузова 1-го ступеня (29.05.1944, 25.08.1944)
Орден Богдана Хмельницького 1-го ступеня (10.01.1944)
Хрест Грюнвальда 2-го ступеня (Польща, 1946)
Орден Вітчизняної війни 1-го ступеня (06.04.1985)
Орден «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» 3-го ступеня (30.04.1975)
15 медалей СРСР
Герой Чехословацької Соціалістичної Республіки (05.10.1969)
28 орденів і медалей інших держав

Позбавлений

Почесний громадянин Києва (до травня 2023)

Твори

Москаленко К. С. На Юго-Западном направлении. Воспоминания командарма. Книга I. — М.: Наука, 1969 [Архівовано 14 травня 2021 у Wayback Machine.]
Москаленко К. С. На Юго-Западном направлении. 1943—1945. Воспоминания командарма. Книга II. — М.: Наука, 1973.

Вшанування пам'яті

У центрі міста Покровськ встановлено бюст Кирилу Москаленку.
2016 року у місті Покровськ вулицю 40 років Жовтня перейменували на вулицю Маршала Москаленка.
У селі Гришине вулицю Матросова перейменували на вулицю Маршала Москаленка.
Також вулиця Маршала Москаленка є у місті Горлівка.
Покровський історичний музей містить частину експозицій присвячену Кирилу Семеновичу Москаленку.

Галерея

Портрет Маршала Кирила Москаленка
Могила Кирила Москаленка у місті Москва