Ґрунтознавство

Ґрунтозна́вство — наука про ґрунт, його склад, властивості, походження, розвиток, географічне поширення, раціональне використання.

Ґрунтознавство належить до природничих наук.

Об'єктом вивчення ґрунтознавства є ґрунти як природно-історичні тіла та ґрунтовий покрив, який утворює педосферу. Вивчає ґрунт як природне тіло, засіб виробництва і предмет праці.

Ґрунтознавство займається вивченням генезису, еволюції, біопродуктивності, класифікації, географії та екології ґрунтів; особливостями властивостей ґрунтів у різних гео- та екосистемах, розробляє теорію ґрунтоутворення та формування ґрунтової родючості.

Ґрунтознавство почало розвиватися в XVIII ст. і сформувалося як наука в ХІХ ст.

Розділи

Фундаментальне або загальне ґрунтознавство

• Педогностика — збірна група розділів ґрунтознавства, які вивчають речовинний склад, будову і властивості ґрунтів.
  • Морфологія ґрунтів
  • Фізика ґрунтів
  • Хімія ґрунтів
  • Мікробіологія ґрунту^[en]
  • Мінералогія ґрунтів
  • Біологія ґрунтів
  • Енергетика ґрунтів
• Педографія — збірна група розділів ґрунтознавства, які вивчають просторове поширення і природне різноманіття ґрунтів на земній поверхні у зв'язку із загальною географією природного середовища.
  • Географія ґрунтів
  • Картографія ґрунтів
  • Систематика ґрунтів — це вчення про різноманітність усіх існуючих на Землі ґрунтів, завдання якого вирішують номенклатура ґрунтів, таксономія ґрунтів і діагностика ґрунтів.
  • Екологія ґрунтів
  • Оцінка ґрунтів
  • Ґрунтова інформатика
• Історичне ґрунтознавство — група розділів ґрунтознавства, які вивчають генезис (походження, розвиток) і еволюцію ґрунтів в контексті загальної історії розвитку земної поверхні.
  • Генетика ґрунтів
  • Палеоґрунтознавство
• Динамічне ґрунтознавство — група розділів ґрунтознавства, предметом яких є дослідження процесів ґрунтоутворення і сучасних ґрунтових режимів.
  • Вчення про родючість ґрунтів
  • Меліорація ґрунтів
  • Технологія ґрунтів
  • Ерозієзнавство
  • Охорона ґрунтів
• Регіональне ґрунтознавство — розділ, предметом якого є вивчення особливостей ґрунтів і ґрунтового покриву великих регіонів (природних або адміністративних) Землі.
• Історія і методологія ґрунтознавства

Прикладне ґрунтознавство

Прикладне ґрунтознавство диференціюється залежно від галузі використання ґрунтів в господарській діяльності людини.

• Агроґрунтознавство
• Меліоративне ґрунтознавство
• Лісове ґрунтознавство
• Санітарне ґрунтознавство
• Інженерне ґрунтознавство
• Екологічне ґрунтознавство

Напрямки досліджень

Основні напрямки досліджень:

• Теоретичні проблеми генезису, географії ґрунтів, їх класифікації, діагностики і номенклатури.
• Науково-методичні проблеми розвитку ґрунтотворного процесу в природних, культурних і техногенних екосистемах.
• Теоретичні проблеми картографії ґрунтів, вивчення структури ґрунтового покриву, ґрунтово-географічне та природно-сільськогосподарське районування України, типологія земель.
• Теоретичні основи формування ґрунтового покриву, морфологічних ознак, хімічного складу, фізичних, хімічних і біологічних властивостей ґрунтів. Енергетика й режими ґрунтоутворення. Регулювання трансформації та міграції органічних і мінеральних компонентів ґрунту в природних, сільськогосподарських і техногенних ландшафтах.
• Розроблення теоретичних і науково-методичних основ хімії, фізики, географії, гідрології, мінералогії, біології ґрунтів, використання їх методів для розв'язання завдань генезису, діагностики, класифікації ґрунтів.
• Продуктивність різних блоків природних і антропогенних екосистем, роль первинної та вторинної біомаси та мікробіому у процесах гумусоутворення й живлення рослин. Біологічний кругообіг речовин у системі «ґрунт-рослина». Біологічна активність ґрунтів.
• Теоретичні основи мінливості ґрунтів у просторі й часі, сучасне ґрунтознавство, еволюція ґрунтів, палеоґрунтознавство.
• Порівняльно-географічні, фізичні, хімічні, біологічні та математичні методи вивчення ґрунтів і ґрунтового покриву.
• Загальнотеоретичні проблеми аридизації, опустелювання, вторинного засолення, заболочування ґрунтів і розроблення методів охорони ґрунтового покриву.

Провідним науково-методичним центром України, який очолює і координує науково-дослідні роботи з проблем ґрунтознавства, агрохімії та охорони ґрунтів, є Національний науковий центр ННЦ “Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського”. Ведення державного моніторингу ґрунтів забезпечує Державний науково-технологічний центр охорони родючості ґрунтів "Центрдержродючість".

Історія

• Наукове вивчення ґрунтів почалося наприкінці 18 ст. На рубежі 18 і 19 століть у Німеччині з'явилася гумусова теорія живлення рослин, яку запропонував А. Теер^[de] та яка посприяла дослідженням перегною. У 40-х рр. 19 ст її змінила теорія мінерального живлення рослин Ю. Лібіха, що сприяла розширенню хімічних досліджень ґрунту і виникненню агрогеологічного напряму в ґрунтознавстві. Цей напрям (представлений німецькими вченими Ф. Фаллу^[de], Ф. Ріхтгофен і іншими наприкінці 19 ст.) розглядав ґрунт лише як геологічне утворення, продукт вивітрювання, незважаючи на біологічні процеси в ньому. Тому ця теорія не могла дати правильного уявлення про ґрунт, хоча в розробці окремих питань ґрунтознавства (вивчення мінералогічного, хімічного та гранулометричного складу) були досягнуті певні успіхи.
• Генетичне ґрунтознавство було створене в Росії в 2-ій половині 19 ст. Датою виникнення його вважається 1883 — рік публікації В. В. Докучаєвим монографії «Руський чорнозем», в якій сформульовано основне положення його теорії: ґрунт — самостійне природне мінерально-органічне тіло, що утворилося з поверхневих шарів гірської породи (від якої воно якісно відрізняється) в результаті дії на них живих організмів (в тому числі мікроорганізмів) у певних кліматичних умовах. Невід'ємна властивість ґрунту — родючість. Докучаєв висунув і обґрунтував уявлення про чинники ґрунтотворення — материнську гірську породу, клімат, рослинність, рельєф, вік країни (згодом до них була приєднана господарська діяльність людини та ін.) і показав необхідність вивчення ґрунту з точки зору його походження, у тісному зв'язку з навколишніми умовами — географічний напрям у ґрунтознавстві. Однак біля витоків вчення про ґрунти, які передували В. В. Докучаєву, стояли професори харківського університету Н. Д. Борисяк та І. Ф. Леваковський. У праці «Про чорнозем», яка була опублікована 1851 року, Н. Д. Борисяк вперше подає науково обґрунтовану профільно-морфологічну, мінералогічну, хімічну, географічну і агрономічну характеристику чорноземів. Роботи Н. Д. Борисяка і І. Ф. Леваковського слугували фундаментом для досліджень чорнозему В. В. Докучаєвим.
• П. А. Костичев — сучасник В. Докучаєва — розвивав агрономічний напрям у ґрунтознавстві(досліджував питання взаємовідношення ґрунту і рослинності та ґрунтову родючість), який надалі продовжив Р. Вільямс.

Див. також

• Педосфера
• Ґрунт
• Реліктові ґрунти
• Ґрунти України
• Класифікація ґрунтів України
• Світова реферативна база ґрунтових ресурсів
• Таксономія ґрунтів USDA
• Родючість ґрунту
• Біологічна продуктивність
• Гумус