Ярмо

Ярмо́ — деталь в упряжці волів, аналог хомута в упряжці коней.

Ярмо

Ярмо у Вікісховищі

Українське «ярмо» походить від прасл.: *(j)arьmo, *(j)arьmъ.

Історія

Згідно з даними археології, перші ярма з'явилися у 3,5-3 тисячоліттях до н. е. в Єгипті та Межиріччі. Вони були досить примітивні, застосовувалися лише з рогатими тваринами, такі як воли, буйволи, зебу: оскільки кріпилися до рогів (лобні, потиличні).

У праіндоєвропейській мові назва ярма реконструюється як *i̯ugom: від цього слова походять прасл.: *igo < *jъgo («ярмо», «іго»), лит. jungas, лат. jugum, нім. Joch, англ. yoke, дав.-гр. ζυγόν, перс. یوغ, санскр. युग. Назви інших елементів упряжі також можуть мати дуже давнє походження: приміром, від пра-і.є.: *ei-/*-oi («дишель», «жердина для запрягу») через прасл.: *oie походить укр. війя.

Різновиди

Ярмо головне — кріпиться до рогів. У ньому виділяють:
- Лобне — прилягає внутрішньою поверхнею з подушкою до лоба і прикріплюється до рогів ременями;
- Потиличне — також прикріплюється до рогів, але ззаду
Ярмо зашийне — найбільш поширене. В Україні, а також на півдні дореволюційної Росії вживалося парне зашийне ярмо, яке зачіплялося за дишель (війя) простим дерев'яним (лозовим) кільцем (каблучкою) і замикалося на шиї занозою.

Ярма частіше бувають парними, тобто призначеними для пари тварин, але водяних буйволів зазвичай запрягають в одинарне ярмо, що має форму лука. Письмово засвідчене історичне використання одинарного ярма в Північній Америці, Китаї, Африці і Німеччині. На території України одинарне ярмо, аналогічне за конструкцією парному, траплялося в Поліссі; запряженого в нього вола називали «бовкуном». З'єднуватися одинарне ярмо з плугом чи повозкою могло і за допомогою голобель чи посторонків.

Будова

Зашийне ярмо складається з двох основних деталей: чашовини — верхньої пластини, що лежить на шиї вола, підгірля (підшийка) — нижньої пластини, яка знаходиться під шиєю. Чашовина й підгірля з'єднуються снізками, а ззовні фіксуються занозами. Снізки кріплять до чашовини зверху затягачами або заволічками — шкіряними ремінцями або мотузками, іноді замість затягача у снізок простромлюють кілочок. До чашовини кріпиться за допомогою приво́ю дерев'яне плетене кільце — каблучка (облук), яка одягається на довгу жердину — війя (аналог дишла), і фіксується прити́кою.

У гуцулів побутували дещо інші терміни: чашовина звалася «плече», підгірля — «підгорниця», снізок — «смик», занози — «занізки», каблучка — «живець» (залізне кільце) чи «ро́скрут» (кільце з пареного дерева); притика — «прити́качем».

Використовують й інші конструкції ярма: у них підгірля, снози й занози зроблені одним цілим, у вигляді скоб, вставлених знизу в отвори на чашовині.

Термінологія

Війце́ — гряділь плуга, розташований між двома парами волів. На одному кінці до нього шворнем чи каблучкою з притикою кріпилося ярмо, на другому — леміш і чепіги.
Війя́, війє́ — дишель у воловому запрягу; жердина, яка з'єднує віз (плуг) з ярмом. Має вигляд довгої палиці з розвилкою у задній частині: кінці відгалужень кріплять до передньої осі.
Дві́йло — жердина (колода), що використовувалася для з'єднання ярм при запрягу кількох пар волів цугом.
Зано́зи (однина — зано́за, також зані́з, зані́зка) — зовнішні кілки, палиці, які з'єднують чашовину з підгірлям. На відміну від нерухомих сніз, зроблені рознімними: їх вставляють у край ярма для запирання шиї вола і запобігання випряганню. У гуцулів звались «занізками».
Затя́гач (також заволі́чка) — ремінь для кріплення сніз до чашовини
Каблу́чка (також облук) — сплетене з дерева, сиром'ятної шкіри, а іноді залізне кільце, яким війя кріпиться до ярма. Також каблучкою зовуть таке ж кільце, яке кріпиться на війї у тому місце, де воно розгалужується — для запобігання розщепленню. У гуцулів дерев'яна каблучка відома під назвою «роскрут», залізна — «живець».
Підгі́рля (також підгорля, підгірлиця, підшийок) — нижня частина ярма, яка знаходиться під шиєю. У гуцулів звалася «підгорницею».
Приві́й — мотузка або ремінець, якими кріпиться каблучка до чашовини
Прити́ка — чека, що вставляється в отвір на кінці війя і фіксує його в каблучці ярма або шворінь, що рухомо з'єднує війя з ярмом. У гуцулів звалася «притикачем».
Сно́зи або снізки — пара внутрішніх палиць, які з'єднують чашовину з підгірлям. На відміну від заноз, закріплені нерухомо. У гуцулів звалися «смиками».
Чашовина або чашина — верхня частина ярма. У гуцулів звалася «плечем».

Інше

Нали́гач — ремінь, який кріплять до рогів великої рогатої худоби для її прив'язування або водіння на прив'язі. Нали́гувати — прив'язувати ремінь до рогів.
Ключ — одиночне ярмо, закріплене на стовпі, в яке на полонині гуцульські пастухи замикали теля під час доїння корови.

У культурі

Символіка

Ярмо — символ поневолення, його переносне значення — «тягар», «ноша», «іго» (останнє слово теж колись мало значення «ярмо для худоби»).
З іншого боку, із запряженими в парне ярмо тваринами асоціювалася подружня пара, взагалі всі, хто трудиться разом: від прасл.: *sǫprǫgъ («тварина в парному ярмі») походять такі слова, як супруг («подружжя»), супряга («сумісна робота»). Весільний обряд надягання ярма нареченим донедавна зберігався у гуцулів. На Бойківщині молода сідала на ярмо, яке держав на колінах молодий, і він знімав з неї вінок і надягав очіпок.
Ярмо з перехрещеними стрілами було емблемою Іспанської фаланги.

Фразеологія

Ярмо нарвати — прикріпити ярмо до війя
Гне шию, як віл у ярмі — про тяжку працю
Йти неначе у ярмо — дуже неохоче йти
Запрягати в ярмо — поневолювати
Притики давати — зачіпати
Гусяче ярмо — недоладна, невдатна річ^{[джерело?]}

Прислів'я

Аби шия — ярмо буде
Багатому — корона на голову, бідному — ярмо на шию.
Дарма ярма, аби занози наші
Коли віл пропав, то пропадай і ярмо!

Інше

Словом єрмо, єре́м (фонетичні варіанти ярмо) називалися елементи конструкції деяких механізмів (прохідної ступи, ручного млина).
Югер — давньоримська міра площі, назва якої (лат. jugerum) пов'язана з jugum («ярмо»).
Вени, по яких тече кров від головного мозку до серця, називають «яремними» (venae jugulares): латинська назва походить від пізньо-лат. jugulum («шия»), утвореного від jugum.
Ярмом колись називали ключицю.
«Ярмом» чи «ігом» (jugum) у стародавніх римлян називалися ворітця з двох увіткнутих у землю вертикальних й одного поперечного горизонтального списа, під якими переможці змушували пройти переможених на знак покори. Це називалося sub jugum mittĕre (sub jugo mittĕre, sub jugo abire) — «поставити під ярмо/ярмом».
Гордіїв вузол, за легендою, кріпив ярмо до війя.

Галерея

Запряг волів у поселенні Мамфорд, штат Нью-Йорк
Запряг парним зашийним ярмом. Вісконсин, США
Запряг зашийним ярмом. Середина XX ст.
Запряг зашийним ярмом двох зебу в Індії
Ярмо в етнографічному музеї у Дітенгаймі
Запряг зашийним ярмом у М'янмі
Зашийне ярмо з Музею-садиби Владислава Оркана (Польща).
Традиційне іспанське ярмо

Див. також

Упряж — стаття про способи запрягання коней.
Хомут — аналогічний пристрій для кінської упряжі.