Яковенко Павло Олександрович (* 19 грудня 1964, Нікополь, Дніпропетровська область, Українська РСР, СРСР) — радянський та український футболіст, згодом футбольний тренер. Як футболіст тричі ставав чемпіоном СРСР, є дворазовим володарем Кубка СРСР, володарем Кубка володарів кубків УЄФА, був учасником чемпіонату світу 1986 року.
| Павло Яковенко | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Особисті дані | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Повне ім'я | Павло Олександрович Яковенко | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Народження | 19 грудня 1964[1](61 рік) | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Нікополь, Дніпропетровська область, Українська РСР, СРСР | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Зріст | 180 см | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Вага | 71 кг | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Громадянство | СРСР Україна | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Позиція | півзахисник | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Професіональні клуби* | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Національна збірна | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Тренерська діяльність** | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Звання, нагороди | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Нагороди | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| * Ігри та голи за професіональні клуби | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ** Тільки на посаді головного тренера. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Павло Яковенко у Вікісховищі | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Після завершення кар'єри гравця тренував українські та російські футбольні клуби, а також юнацькі і молодіжну збірні команди України.
Клубна кар'єра
Починав займатися футболом у ДЮСШ «Колоса» з рідного Нікополя. Згодом перебрався до юнацької команди «Дніпро-75» з обласного центру, а ще за деякий час — до Харкова, де врешті-решт опинився у структурі «Металіста».
1981 року 16-річний гравець дебютував у Першій лізі чемпіонату СРСР, яку його «Металіст» того сезону виграв. Наступного сезону провів два матчі за харківську команду вже у вищій союзній лізі, після чого був запрошений до київського «Динамо».
Попри юний вік відразу почав отримувати ігрову практику у столичній команді, і у переможному для киян сезоні 1985 вже був одним з основних півзахисників у тактичних побудовах Валерія Лобановського. У сезоні 1986 року здобув у складі «динамівців» свій другий поспіль титул чемпіона СРСР, а також став тріумфатором тогорічного розіграшу Кубка володарів кубків УЄФА.
1987 року трофейні здобутки київського «Динамо» обмежилися перемогою у розіграші Кубка СРСР та здобуттям Кубка сезону, а Яковенко продовжував лишатися ключовою фігурою у побудові гри команди у центрі поля. Однак вже на початку 1988 року гравець отримав важке ушкодження декількох зв'язок колінного суглобу та відрив м'язу, все це в різних зонах. Після цієї травми вже остаточно не відновився, незважаючи на хірургічну допомогу професора Віталія Левенця та консультації українських та французьких спеціалістів. Надалі брав участь щонайбільше у 10 матчах за сезон, відновлюючись після чергового рецидиву травми.
1992 року, єдиним із «зіркового» складу «Динамо» зразка 1986 року, став учасником першого чемпіонату незалежної України, а вже по ходу наступного сезону також вирішив спробувати свої сили за кордоном. У грудні 1992 року приєднався до лав французького «Сошо», утім невдовзі учергове травмувався і встиг до завершення сезону провести лише три матчі. Наступний сезон 1993/94 почався не краще — травми дозволили гравцеві взяти участь також лише у трьох іграх, після чого у листопаді 1993 клуб ініціював передчасне розірвання контракту, а гравець був змушений у неповні 29 років вирішити завершити ігрову кар'єру.
Виступи за збірну
Залучався до лав молодіжної збірної СРСР, у її складі був учасником молодіжного ЧС-1983.
У травні 1986 року дебютував у складі збірної СРСР і, як більшість його партнерів по київському «Динамо», був включений до заявки команди на тогорічний чемпіонат світу. На мундіалі взяв участь у трьох матчах, зробив свій внесок у розгром угорців на груповому етапі, забивши один із шести голів радянської команди.
Після світової першості почав отримувати дедалі більше ігрового часу в матчах збірної і до першої важкої травми навесні 1988 року встиг провести у її складі 18 матчів. Утім травма і її рецидиви не дозволили гравцеві взяти участь у Євро-1988 і ЧС-1990.
Тренерська робота
Завершивши ігрову кар'єру і повернувшись до рідного Нікополя, наприкінці 1993 року очолив тренерський штаб місцевого «Металурга».
1996 року був запрошений до Росії, де працював з «Ураланом». Із 2000 року знову працював на батьківщині, тренуючи «Борисфен».
Паралельно почав співпрацю з Федерацією футболу України щодо підготовки юнацьких збірних країни. На юнацькому Євро-2002 (U-17) керував діями збірної 17-річних, яка не змогла подолати груповий етап, заробивши лише одну нічию у трьох іграх групового етапу.
За два роки, на юнацькому Євро-2004 (U-19), очолювана Яковенком команда 19-річних виступила вже значно успішніше, пробившись до півфіналів, на стадії яких лише в серії післяматчевих пенальті поступилася майбутнім переможцям турніру іспанцям. Паралельно на початку 2000-х у тандемі з Геннадієм Литовченком опікувався підготовкою молодіжної збірної України.
Після успішної роботи з юнацькою збірною України 2004 року прийняв пропозицію повернутися до клубної роботи в Росії, де тренував спочатку «Хімки», згодом «Кубань», а 2007 років провів одну гру на чолі «Ростова».
2008 року повернувся до роботи з молодіжної збірної України, підготовкою якої займався до 2012 року. Зміг вивести команду на другий в її історії чемпіонат Європи, проте у фінальній частині молодіжного Євро-2011 українці виступили невдало, здобувши лише одну нічию у трьох іграх групового етапу при різниці м'ячів 1:5 на користь суперників.
17 жовтня 2020 року очолив першолігову «Оболонь». 5 травня 2021 року припинив співпрацю з київським клубом.
Статистика виступів
Статистика виступів за збірну
| Дата | Місто | Господарі | Результат | Гості | Турнір | Голи | Примітки |
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 7-5-1986 | Москва | СРСР | 0 – 0 | Фінляндія | товариський матч | - | 70' |
| 2-6-1986 | Ірапуато | СРСР | 6 – 0 | Угорщина | ЧС 1986 - 1-й етап | 1 | 74' |
| 5-6-1986 | Леон | Франція | 1 – 1 | СРСР | ЧС 1986 - 1-й етап | - | 68' |
| 15-6-1986 | Леон | СРСР | 3 – 4 д.ч. | Бельгія | ЧС 1986 - 1/8 фіналу | - | 78' |
| 20-8-1986 | Гетеборг | Швеція | 0 – 0 | СРСР | товариський матч | - | 67' |
| 11-10-1986 | Париж | Франція | 0 – 2 | СРСР | Відбір до ЧЄ 1988 | - | |
| 29-10-1986 | Сімферополь | СРСР | 4 – 0 | Норвегія | Відбір до ЧЄ 1988 | - | |
| 18-2-1987 | Суонсі | Уельс | 0 – 0 | СРСР | товариський матч | - | |
| 18-4-1987 | Тбілісі | СРСР | 1 – 3 | Швеція | товариський матч | - | 68' |
| 29-4-1987 | Київ | СРСР | 2 – 0 | НДР | Відбір до ЧЄ 1988 | - | 72' |
| 3-6-1987 | Осло | Норвегія | 0 – 1 | СРСР | Відбір до ЧЄ 1988 | - | 68' |
| 29-8-1987 | Белград | Югославія | 0 – 1 | СРСР | товариський матч | - | 46' |
| 9-9-1987 | Москва | СРСР | 1 – 1 | Франція | Відбір до ЧЄ 1988 | - | 71' |
| 28-10-1987 | Сімферополь | СРСР | 2 – 0 | Ісландія | товариський матч | - | 80' |
| 20-2-1988 | Барі | Італія | 4 – 1 | СРСР | товариський матч | - | 37' 46' |
| 23-3-1988 | Марусі | Греція | 0 – 4 | СРСР | товариський матч | - | |
| 31-3-1988 | Західний Берлін | Аргентина | 2 – 4 | СРСР | товариський матч | - | 74' 77' |
| 2-4-1988 | Західний Берлін | Швеція | 2 – 0 | СРСР | товариський матч | - | 68' |
| 28-3-1990 | Київ | СРСР | 2 – 1 | Нідерланди | товариський матч | - | 46' |
| Усього | Матчів | 19 | Голів | 1 |
Титули і досягнення
- Володар Кубка володарів кубків УЄФА (1):
- «Динамо» (Київ): 1985/1986
- Чемпіон СРСР (3):
- «Динамо» (Київ): 1985, 1986, 1990
- Володар Кубка СРСР (3):
- «Динамо» (Київ): 1984/85, 1986/87, 1989/90
- Володар Кубка сезону (Суперкубка СРСР) (2):
Державні нагороди
- Орден «За заслуги» II ст. (13 травня 2016) — за вагомі особисті заслуги у розвитку і популяризації вітчизняного футболу, піднесення міжнародного спортивного престижу України та з нагоди 30-річчя перемоги у фінальному матчі Кубка володарів кубків УЄФА, здобутої під керівництвом головного тренера футбольного клубу «„Динамо“ Київ», Героя України Лобановського Валерія Васильовича
- Transfermarkt.de — 2000.
- Футбольный хирург
- Яковенко призначений головним тренером «Оболоні». UA-Футбол. 18 жовтня 2020. Процитовано 19 жовтня 2020.
- ФК «Оболонь» та головний тренер Павло Яковенко припинили співпрацю. fc.obolon.ua. Офіційний сайт ФК «Оболонь».
- Указ Президента України від 13 травня 2016 року № 210/2016 «Про відзначення державними нагородами України ветеранів команди товариства «Футбольний клуб „Динамо“ Київ»»
- Ви завжди будете взірцем того, як треба перемагати — Президент зустрівся зі складом команди «Динамо» Київ 1986 року // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 14 травня 2016 р.
- Реєстр матчів гравця на офіційному сайті ФФУ
- Яковенко Павло Олександрович на сайті ФІФА (англ.)
- Яковенко Павло Олександрович на сайті УЄФА (англ.) (фр.) (нім.) (рос.) (італ.) (ісп.) (порт.)
- Яковенко Павло Олександрович на сайті transfermarkt.com (англ.)
- Яковенко Павло Олександрович на сайті National-Football-Teams.com (англ.)
- Яковенко Павло Олександрович на сайті transfermarkt.com (англ.)
- Яковенко Павло Олександрович на сайті Eu-football.info (англ.)
- Яковенко Павло Олександрович на сайті worldfootball.net (англ.) (нім.) (фр.) (ісп.) (порт.) (італ.) (нід.) (пол.)
| Це незавершена стаття про футболіста. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
вікіпедія, вікі, енциклопедія, книга, бібліотека, стаття, читати, безкоштовне завантаження, Інформація про Яковенко Павло Олександрович, Що таке Яковенко Павло Олександрович? Що означає Яковенко Павло Олександрович?