Штучна мова

Шту́чна мо́ва, інші назви: Конла́нг, Конла́нґ, Conláng (скор. від англ. Constructed language) — це мова, чия фонологія, граматика та/або словниковий запас були цілеспрямовано створені особою чи групою осіб. Це відрізняє штучні мови від мов, які розвивались еволюційно (природні мови). Штучні мови створюються через багато причин: наприклад, щоб спростити спілкування між людьми (міжнародні мови), щоб додати реалізму вигаданому світу чи з інших естетичних міркувань (вигадані мови), для лінгвістичних експериментів (наприклад перевірки гіпотези Сепіра-Ворфа) чи для мовних ігор. Деякі люди також можуть створювати мови як хобі.

Також до штучних мов належать спеціалізовані знакові системи для запису необхідної інформації в певних галузях науки і техніки, наприклад, мови програмування.

Станом на 4 січня 2022 року, найпоширенішою штучною мовою з оригінальною літературою є есперанто.

Огляд

Визначити поняття «штучні мови» може бути складно. Адже це мови, які не виникли самі собою (як природні), не з комунікативної потреби (як піджини та креольські), але які можуть бути використані для побутового спілкування між людьми (на відміну від мов програмування та інших науково-технічних систем).

Штучні мови, зазвичай, поділяють за двома критеріями: методикою та причиною створення. Виділяють:

мови, створені апріорі — граматика та словниковий запас створюються з нуля, базуючись на уяві автора чи на певних розрахунках;

Прикладом апріорної та експериментальної мови є проєкт "URLCoFi" у Франкфуртському університеті ім. Ґете (Німеччина). На цій побудованій мові, що називається "Jucearm", вміст був розміщений в інтернеті, і в експерименті учасники повинні були знайти якомога більше вмісту мовою в інтернеті за допомогою списку слів. Проєкт мав на меті дослідити, як шукати та знаходити контент в інтернеті, а також обійти проблему "Precision-and-recall" за допомогою побудованої мови.

Наприклад: "Famu siezbu wezä asj ziave ezbemesjaz, suzvazsobe ba lia zeboa fegle wemposowebu fezpe azpuzsaz suz iz wuane pez umodozesj."

мови, створені апостеріорі — успадковують граматику та словниковий запас від природних мов. Вони також поділяються на натуралістичні (де природні слова залишають своє нормальне звучання й написання) і схематичні (які прагнуть максимальної стрункості своїх парадигм і мінімізувати кількість виключень із заздалегідь установлених правил).

Прикладом апостеріорної мови є мова Гільдеґарди Бінгенської "Lingua Ignota". Мова заснована на латинській граматиці, і вона розробила близько 1000 неологізмів.

Приклад
Lingua Ignota	Українська
crizia	церква
diveliz	диявол
iminois	людина

Есперанто вважається загалом схематичною мовою, інтерлінгва розглядається як натуралістична, а новіаль представляють як компроміс між обома видами.

Також існують штучні мови, що засновані на інших штучних мовах, здебільшого через розкол у спільноті; саме так від есперанто відкололися ідо, ексельсіоро, есперанто-сен-флексіо, сучасний есперанто, а від ідо — ідо-аванцит; мови «родини волапюк» — балта, велтпарл та ідіом-неутраль.

Призначення

За призначенням штучні мови можна поділити на такі типи:

Сконструйовані (експериментальні) мови: створені з метою експериментів у логіці, філософії чи лінгвістиці.
Міжнародні допоміжні мови: створені з метою спрощення міжнародного спілкування.
Вигадані мови: створені, щоб додати реалізму в вигаданий світ та з метою естетичного чи гумористичного ефекту.
Псевдокоди: створені з метою простого пояснення алгоритмів для програмування.

Щоправда, межі між ними доволі розмиті та штучна мова може належати одночасно до кількох різних типів.

Існують мови, розроблені так, аби висловлювати максимум змісту з мінімальною складністю, наприклад, токі пона.

На відміну від піджинів, штучні мови створюються навмисно, зазвичай — однією людиною, колективна мовотворчість (конлангінг) зустрічається значно рідше.

Створення штучної мови

Більшість сучасних конлангерів створюють мови у якості хобі, для вигаданої роботи^[en] або для особистого задоволення^[en]. Конлангери зазвичай створюють мови, визначаючи їх фонологію, синтаксис, граматику та інші властивості. Для цього потрібне принаймні елементарне розуміння лінгвістики.

Штучні Мови

Мови, створені Джоном Р. Р. Толкіном (Ельфійські мови Лламас і Валарін, Гномська мова, мова Орків (мається на увазі мова Орків з вигаданого всесвіту Толкіна а не мова реальних Орків з Мордору) )
Мови Стар Треку
1. Клінгонська мова: Найбільш відома штучна мова у "Зоряному Шляху". Створена лінгвістом Марком Окрандом спеціально для франшизи. Має повну граматику, словниковий запас і навіть свою писемність. Вона навмисно була розроблена так, щоб звучати "інопланетно" і містити незвичні для земних мов звуки та структуру речень
2. Вулканська мова: мова вулканців, відомих своєю логікою. Вона має особливу фонологію з горловими, аспірованими та носовими звуками. Хоча у серіалах використовується небагато канонічних слів, фанати створили власні версії мови.
3. Ромуланська мова: мова ромуланців. Вважається, що вона має спільне походження з вулканською, але звучить інакше, з "р" що прокочується, та шиплячим "с", що надає їй більш зловісного відтінку. Ромулан у деяких аспектах схожий на Вулкан, оскільки дві мови мають спільне походження та граматику.
4. Мова Ференгі: мова раси Ференгі, орієнтованої на торгівлю та прибуток. Вона має унікальний стаккато-ритм та носові інтонації.
5. Баджоранська мова: мова баджоранців, відомих своєю духовною культурою. Звучить мелодійно та має багату міфологію, що відображається у її лексиці.
6. Кардассіанська мова : мова кардассіанців. Звучить жорстко, горлово, з великою кількістю приголосних. Кардасіанське письмо складалося з тонких прямокутних літер, які зазвичай розширювалися зверху. Рядки тексту писалися як горизонтально, так і вертикально, розходячись від складного круглого мотиву. Рядки тексту також містили крапки.
7. Андоріанська мова : мова андоріанців. має складну фонологію та граматику, зі фрикативними та клацаючими звуками.
Мови Всесвітів Лавкрафта
Інші Мови

Див. також

Інформаційна мова
Інтерлінгвістика
Логіко-математична мова
Мови програмування
Таємна мова

Джерела інформації

Енциклопедія кібернетики, т. 2, с. 595.