Школи Лохвицького земства

Школи Лохвицького земства — загальновживана назва навчальних комплексів, розташованих в межах території колишнього Лохвицького повіту Полтавської губернії.

Школи Лохвицького земства
Країна	Україна
Розташування	Лохвицький повіт, Полтавська губернія
Архітектор	Опанас Сластіон
Клієнт	Лохвицьке повітове земство
Дата початку спорудження	1910 рік
Дата закінчення спорудження	1916 рік
Стиль	український архітектурний модерн
Школи Лохвицького земства у Вікісховищі

У червні 2018 року першим семи школам було надано статус пам'яток місцевого значення.

Передумови створення

В 1903 році архітектор, художник та етнограф Опанас Георгійович Сластіон визначив три основні фактори розвитку архітектури: клімат, місцевість (ландшафт) та етнографію. Ним же вперше було сформульовано шість основних морфологічних ознак української архітектури:

1. шестикутні трапеційні прорізи дверей і вікон;
2. прорізи з напівеліптичними перемичками;
3. чотирисхилі (вальмові) або наметового типу дахи;
4. влаштування заломів на дахах;
5. галереї на стовпчиках, опасання чи піддашшя;
6. колонки крученої форми.

	«…під час революції 1905—1907 pp., коли взагалі у суспільстві посилюються демократичні тенденції, Олена Пчілка подала думку щодо необхідності споруджувати сільські школи в архітектурних формах народного стилю…»
— Чепелик Віктор. Український архітектурний модерн / Віктор Чепелик; упоряд. З. В. Мойсеєнко-Чепелик; КНУБА, Всеукр. фонд відтвор. видат. пам'яток іст.-архіт. спадщини ім. О. Гончара, Київ. нац. ун-т буд-ва і архіт. — К.: КНУБА, 2000

3 травня 1908 року було прийнято закон щодо впровадження в межах Російської імперії обов'язкової загальної початкової освіти. З цією метою планувалось створення мережі навчальних закладів, кошти на спорудження яких виділило Міністерство народної просвіти. Реалізація ж даної програми було покладено насамперед на земства. Полтавська губернія була однією з перших, де розгорнулося будівництво навчальних закладів.

У 1909 році Олена Пчілка звертається до Полтавського земства із пропозицією «виробити кілька планів, для більших і для менших шкіл, з нутряним розпорядком хат і з окольними оздобами».

У 1909 році Міністерство народної просвіти^[ru] внесло у III Державну Думу проєкт нового «Положення про початкові училища». Законопроєкт трохи упорядкував систему, яка склалася на той час, але не передбачав ніяких радикальних реформ. Міністерство пропонувало підпорядкувати єдиним вимогам і єдиній системі управління всі види початкових училищ, включно з церковно-парафіяльними школами. Однокласні училища могли мати три- або чотирирічний курс навчання, у другому випадкові обов'язковою була наявність двох вчителів. Двокласні училища могли мати п'яти- або шестирічний курс навчання. Навчання повинно було продовжуватися не менше шести місяців на рік. Там, де діти при вступі до школи не вміли розмовляти російською, допускалося перші два роки викладати місцевою мовою. У класі могло бути не більше 50 учнів. Учителям призначалася плата за службу не менше 360 рублів на рік. Систему управління і нагляду за училищами було трохи пом'якшено на користь земств. Заснування шкіл земствами вимагало лише повідомлення влади, тим часом раніше був необхідним дозвіл.

Для зведення шкіл в національному стилі «було немало перешкод, тому перші такі школи, виконані за проєктами земських будівничих, якими керував О. Г. Сластіон, з'явилися у селах Лохвицького повіту лише 1909—1910 рр…».

В 1909 році Лохвицька земська управа замовила О. Г. Сластіону розробити вісім проєктів шкіл в українському стилі. В цих проєктах впроваджено розроблені О. Сластіоном ще 1903 року теоретичні положення щодо архітектурно-художнього вигляду будівель в українському національному стилі.

Зазначимо, що застосування при проєктуванні типових проєктів було найбільш прогресивним в ті часи, однак в даному випадку типові проєкти передбачали «…створення не одного чи двох проектів шкіл, але ж цілої їх серії».

Виставка 1913 року у Києві

	Шкільне будівництво представлене на виставці дуже убого. Серед маси сірих, казарменого типу шкільних будівель виділяється шкільне будівництво лохвицького земства на Полтавщині (міський павільйон, початкова освіта, кімната №1). Тут маємо знімки з шкіл в українському стилю уже побудованих цим земством (невідомого архітектора) і нових, ухвалених до будування по проєктах класного художника А.Сластьона (три проєкти двохкомплектових шкіл). Звичайно, як в побудованих уже школах, так і в тих, що ухвалені до будування, можна знайти деякі промахи (указують, напр., на відсутність органічного сполучення башт, з самим корпусом будівлі, на непристосованість двоповерхових барокових дахів до башт, позичених з дерев'яних церков тощо) але, щоб не казали вороги українського архітектурного стилю, а все ж таки мусять вони признати, що спроби наших архітекторів вносять в задушливу атмосферу казенного будівництва нову, свіжу думку і оживляють його.
— П[авловський] М. Український елемент на Всеросійській виставці в Київ // Рада. — К., 1913. — 15 (28) жовтня. — Число 235. — С. 3

Сластіон Опанас Георгійович

Сластіон Опанас Георгійович народився в Бердянську Таврійської губернії. Дитинство Опанаса пройшло у Ногайську (нині Приморськ). Там хлопчина учився малярству у батька — реставратора і церковного живописця, а сусід-музика і художник Анастас Смоктій учив кобзарству. Разом із сусідом потрапив до Петербурга, познайомився з Порфіром Мартиновичем і вступив до школи Товариства заохочення мистецтв. Пізніше він напише «Спогади про художника П. Мартиновича».

1874—1882 рр. навчався в Академії мистецтв, учень І. Крамського і П. Чистякова. На канікулах Опанас мандрував Україною, змальовував пейзажі, старовинні споруди, архітектурні деталі. Зібрав альбом замальовок селянського одягу, предметів побуту, зразки народного різьблення на дереві. Подовгу жив у Києві, на Волині, Чернігівщині. Починаючи з 1875 р. Сластіон досліджував кобзарство: створив галерею кобзарів із зазначенням їхнього репертуару, записував думи з живих уст. За 30 років постало 23 портрети кобзарів (Остап Кальний з Сорочинців, Микола Дубина з Решетилівки, Петро Неховайзуба з Бондарів, Опанас Савченко з Черевків, Іван Жовнянський із Золотоніського повіту), збирав все про кобзарство,

1883-85 рр. створив ряд ілюстрацій до поеми Шевченка «Гайдамаки». У 1894 році ілюстрував 100 примірників «Кобзаря», технологія оформлення така, що кожна книга — оригінал. 1894—1895 рр. художник створив альбом літографій «Старовина українська і запорозька» (загинула 1900 року в Петербурзі під час повені). Свої малюнки друкував у часописах Львова, Києва, Петербурга під псевдонімом Опішнянський Гончар.

1897—1900 рр. Сластіон працював художником технічного комітету Військового міністерства, але душа рвалася на батьківщину.

1900—1928 рр. працював у Миргороді. За його проєктами було побудовано ряд шкіл, лікарень, будинків кооперативних товариств, Миргородську водолікарню, їдальню-клуб, грязелікарню.

Брав участь у конкурсі на найкращий проєкт монумента Кобзарю в Києві. До 100-річчя з дня народження Шевченка Сластіон виступив ініціатором зведення пам'ятника поету в Миргороді, брав участь у зборі коштів.

Починаючи з 1918 року очолював комісію по збору культурних і мистецьких цінностей. 1920 року організував художньо-промисловий музей у Миргороді, через кілька років став організатором селянської капели бандуристів імені І. Франка.

24 вересня 1933 р. Опанас Георгійович помер, поховано його на Троїцькому кладовищі Миргорода.

Типологія шкіл

Всього відомо 8 типових проєктів О. Сластіона, за якими будувались школи в Лохвицькому земстві. Однак основних було три, які визначались за кількістю класів: одно-, дво-, трикласні (або ж «-комплектні»).

Планувальна та функціональна структура

Розроблені за проєктом О. Сластіона школи, мали «…добре розв'язані плани, створені на підставі чіткого зонування навчальних та допоміжних приміщень. Великі шестикутні вікна достатньо освітлювали класи. Автор застосував розкладні дерев'яні перегородки, які дозволяли, у разі потреби, об'єднувати класи між собою в одну велику залу. У той час подібні прийоми розв'язання трансформованого внутрішнього простору майже не були відомі, тому в цьому О. Г. Сластіон виступає новатором, котрий збагачує композицію шкільного будинку і стає провідником прогресивного принципу в сільському будівництві».

Загальні принципи. Планування підпорядковувалось вимогам доцільності, яка проявлялась у функціональному групуванні приміщень.

Земська однокомплектна школа у с. Риги Лохвицького р-ну. 1912-13 рр.

Кольоровий фасад земської двокомплектної школи у с. Гільці. 1911-12 рр.

Обмірний фасад двокомплектної земської школи в с. Богодарівка Чорнухинського району. 1913-14 рр.