Чорнозем

Чорно́зем, чорно́земля — тип ґрунту, що розвивається в умовах суббореального слабоаридного клімату з добре вираженою сезонною контрастністю під степовою і луково-степовою рослинністю на пористих карбонатних породах — лесах і лесовидних суглинках. Чорноземи поширені переважно на платформних рівнинах, але зустрічаються також островами серед інших ґрунтів у міжгірських западинах, улоговинах і на слабоеродованих схилах гірських систем. Формування чорноземів зумовлено особливостями біологічного колообігу — великою кількістю хімічних елементів, які залучаються у щорічні процеси утворення і трансформації органічної речовини, надходженням основної маси органічних решток всередину ґрунту, активною участю в розкладанні рослинних решток бактерій, актиноміцетів, безхребетних.

Чорнозем
Чорноземи типові
Назва ґрунту у системі WRB
Реферативна ґрунтова група	Chernozems
Індивідуальна назва одиниці ґрунту	Chernozems Chernic
WRB код	CHch
Узагальнений опис
Будова профілю	H—Hk—Hpk—HPk—Phk—Pk
Умови ґрунтоутворення	Області континентального клімату, рівнини з трав'янистою рослинністю
Географія	Переважно середні широти степів Євразії і Північної Америки

Етимологія

Чорнозем отримав назву через свій колір. Ґрунтознавці В.В. Докучаєв і М.М. Сибірцев, коли створювали номенклатуру ґрунтів, використали народні назви, які виходять із характерних особливостей ґрунту.

Історія вивчення

18 століття —
- Йохан Готтшальк Валлеріус (вивчення розкладання рослин, 1761) ;
- Михайло Ломоносов: (розкладання рослин і тварин, 1763);
19 століття —
- Чарльз Лайєлл (лес,1835);
- Сер Родерік Мерчісон (вивітрювання з юрських морських сланців, 1840);
- Н. Д. Борисяк ( праця «Про чорнозем», створено класифікацію материнських порід чорноземів, 1851);
- Фрідріх Альберт Фаллоу (вперше використовував термін педологія, 1962);
- Франц Йозеф Рупрехт (розкладення степових трав,1866);
- Леваковський І.Ф. (стаття «Матеріали з вивчення чорноземів», 1871),
- В.В. Докучаєв ( праця «Картографія руських ґрунтів», створено класифікацію, 1879);
- Перші статті про чорнозем, перекладені з російської мови англійською (1879);
- В.В. Докучаєв («Руський чорнозем» з повним дослідженням цього ґрунту європейської чорноземної смуги , переважно української частини,1883);
- М.М. Сибірцев (бонітування ґрунтів, 1889)
20 століття
- перша національна карта ґрунтів Сполучених Штатів (1912);
- Виноградський С.М. (книга «Мікробіологія ґрунтів, проблеми і методи», 1949).

Поширення

Найбільші площі чорноземів зосереджені в степових і лісостепових районах Центральної та Східної Європи (Угорщина, Чехія, Польща, Україна, Білорусь, Росія). Україна має одні з найбагатших чорноземних територій у світі — близько 40—60 % її площі (за різними оцінками) вкрито цими ґрунтами. У Північній Америці чорноземи поширені в регіоні Великих рівнин США, у Південній Америці — в Аргентині та Уругваї, в Азії — переважно в степах Казахстану, Сибіру, а також в окремих районах Монголії та Китаю.

Характеристика

Горизонти

Для чорноземів характерна наявність двох основних генетичних горизонтів:

Гумусового прогресивно-акумулятивного, що характеризується великою потужністю, високим вмістом гумусу при його поступовому зменшенні з глибиною, зернистою структурою.
Карбонатно-акумулятивного.

Родючість

Родючість чорнозему висока і може бути ще збільшена за відповідних аґротехнічних заходів.

За вмістом гумусу у гумусо-акумулятивному горизонті «Н» чорноземи поділяють на:

середньогумусні > 9 %
малогумусні 3—6 %
слабогумусні < 3 %

Потужність

Види чорноземів за Польовим визначником грунтів 1981 року виділяються за грубизною гумусованої частини профілю (Н+Hp+Phk):

надпотужні > 120 cм
потужні 85—120 см
середньопотужні 65—85 см
малопотужні 45—65 см
неповнозрозвинуті < 25 см

За ДСТУ 7300:2013 виділяють такі види ґрунтів за потужністю профілю:

надглибокі > 145 cм
підвищено глибокі 125—145 cм
глибокі 105—125 см
помірно глибокі 85—105 см
середньоглибокі 65—85 см
неглибокі 45—65 см
короткі 25—45 см
мілкі < 25 см

Структура

Чорноземи зазвичай мають зернисту структуру і завдяки цьому добре вбирають воду. Це створює сприятливі умови для живлення рослин і мікробіологічної діяльності.

Генеза

У розвитку чорноземів виділяють декілька стадій: до антропогенна, номадна (скотарська) з нерегулярним землеробством, екстенсивного землеробства і агротехнологічна (інтенсивна).

Деградація

Істотно впливає на деградацію чорноземів екстенсивне, нераціональне землеробство, порушення сівозмін, зменшення площ багаторічних трав, недостатнє внесення органічних добрив.

Чорноземи України

Чорноземи займають в Україні близько 60 % території (у світі близько 25 %), майже всю лісостепову (за винятком західних частин) і степову зони. В Україні поширені чорноземи п'яти підтипів, залежно від умов клімату, особливостей ґрунтотворних порід, рослинності. У лісостеповій зоні переважає підтип типових чорноземів, що мають 6 — 9 % гумусу, найбільшу потужність (до 1,5 м) і найбільшу родючість. Підтип чорноземів звичайних поширений у північній частині степу України; вони мають середні значення потужності (60 — 75 см) та вмісту гумусу (4 — 6 %). Найменший відсоток гумусу (3 — 4 %) характерний для чорноземів південних.

Чорноземні ґрунти при правильному використанні дають найбільший врожай багатьох сільськогосподарських культур. Врожайність культур висока за достатньої вологості.

Про їхню родючість колись казали: «Земля така добра, що посадиш оглоблю, то виросте тарантас».

Чорноземи під цілиною

В Україні чорноземи збереглися в цілинному стані тільки в заповідниках «Михайлівська цілина» у Сумській області, «Хомутівський степ» у Донецькій, «Стрілецький степ» у Луганській і «Кам'яні могили» у Запорізькій областях.

Див. також

Ґрунт
Ґрунти Європи
Ґрунти України
Земельні ресурси