Улугбек

Улугбек (повне ім'я Мухаммед Тарагай ібн Шахрух ібн Тимур Улугбек Гураган, перс. میرزا محمد طارق بن شاهرخ, 22 березня 1394 — 27 жовтня 1449) — султан династії тимуридів, онук Тимура, найбільше відомий як астроном і математик, засновник Обсерваторії Улугбека в Самарканді й автор Гурганського зіджа — унікального за точністю спостережень астрономічного трактату.

Улугбек
перс. الغ‌بیگ араб. ميرزا محمد طارق بن شاه رخ وش
Улугбек на тогочасній картині (1425–1450)
Ім'я при народженні	перс. میرزا محمد طارق بن شاه رخ^[1]
Народився	22 березня 1394  Солтаніє, Зенджан, Іран
Помер	27 жовтня 1449^[2](55 років)  Самарканд, імперія Тимуридів
Поховання	Гур-Емір
Діяльність	астроном, математик, каліграф, астролог
Вчителі	Qāḍī Zāda al-Rūmī^d
Відомі учні	Алі аль-Кушчі^[2]
Знання мов	тюркські мови, перська і чагатайська
Титул	бей
Посада	монарх
Конфесія	іслам
Рід	Тимуриди
Батько	Шахрух Мірза
Мати	Goharshad^d
Брати, сестри	Ібрагім Султан^d^[4], Байсонкур, Muhammad Juki^d, Суюрґатмиш ібн Шахрух і Суюрґатмиш ібн Шахрух
Діти	Абд аль-Латіф Мірза, Rabiya Sultan Begim^d і Abd al-Aziz ibn Ulugh Beg^d

Улугбек відзначився науковими працями з математичних аспектів астрономії, зокрема тригонометрії та сферичної геометрії, а енциклопедичними інтересами в галузі наук і мистецтв. У 1424—1429 роках він збудував величну Обсерваторію Улугбека в Самарканді, яка стала однією з найкращих обсерваторій тогочасного ісламського світу. Пізніше Улугбека визнали найвизначнішим астрономом-спостерігачем XV століття. Він також заснував медресе Улугбека^[en] (1417—1420) у Самарканді та Бухарі, перетворивши ці міста на культурні центри освіти в Центральній Азії. Його меценатство призвело до культурного розквіту Тимуридської імперії, відомого як Тимуридський Ренесанс^[en].

Однак державницькі здібності Улугбека поступалися його науковим талантам. За коротке правління він не зміг утвердити свою владу й авторитет. Інші правителі, включно з членами його родини, скористалися його політичною слабкістю. Зрештою його владу повалили, а самого Улугбека вбили.

Походження й дитинство

Улугбек був онуком великого завойовника Тимура (Тамерлана) (1336—1405) та старшим сином Шахруха, які обоє походили з тюркізованого монгольського племені барласів із Трансоксанії (нині територія Узбекистану). Його матір'ю була знатна жінка на ім'я Гавхаршад^[en], донька представника тюркської племінної аристократії, Гіясуддіна Тархана.

Улугбек народився в Солтаніє (теперішній Іран) під час походу його діда до Персії. При народженні він отримав ім'я Мурза Мухаммед Тарагай. Ім'я Улугбек, під яким він став найбільш відомим, насправді не було особистим ім'ям, а радше почесним званням, яке можна перекласти як «Великий володар» (див. сучасні тюркські слова улу — «великий» та бек — «князь») і яке відповідає персо-арабському титулу Тимура «Амір-е Кабір».

У дитинстві Улугбек багато мандрував Близьким Сходом та Індією, слідуючи за військовими походами його діда. Вважають, що Улугбек володів п'ятьма мовами — арабською, перською, чагатайською, монгольською та певною мірою китайською. Ще в юності Улугбек зацікавився астрономією, відвідавши Обсерваторію Мараге (теперішній Іран, де в той час працював відомий астроном Насир ад-Дін ат-Тусі. Після смерті Тимура Шахрух переніс столицю держави до Герата (на території сучасного Афганістану). У 1409 році шістнадцятирічний Улугбек став правителем колишньої столиці — Самарканда, а 1411 року його проголосили суверенним володарем усієї Мавераннахру.

Наукова діяльність

Молодий правитель прагнув перетворити місто на інтелектуальний центр імперії. У 1417—1420 роках він звів медресе (навчальний заклад) на площі Регістан у Самарканді й запросив туди численних ісламських астрономів і математиків. Будівля медресе збереглася дотепер. Найвідомішим учнем Улугбека в галузі астрономії був Алі аль-Кушчі (помер 1474 року). Казі-заде ар-Румі^[en] був найвизначнішим викладачем у медресе Улугбека, а згодом до викладацького складу приєднався й астроном Джамшид аль-Каші.

Астрономія

У 1428 році Улугбек спорудив величезну Обсерваторію Улугбека, подібну до пізнішої обсерваторії Тихо Браге — Ураніборга, а також до обсерваторії Такіюддіна аш-Шамі^[en] в Константинополі^[en]. Оскільки телескопи ще не використовувалися, він підвищив точність спостережень, збільшивши розмір свого секстанта. Його секстант мав радіус близько 36 метрів і забезпечував кутову роздільну здатність у 3 кутові мінути. Секстант був найбільшим інструментом самаркандської обсерваторії. Він був призначений для вимірювання висоти кульмінації зір — їхньої максимальної висоти над горизонтом, що дозволяло визначати їх схилення. Обсерваторія Улугбека стала однією з найвідоміших і найвпливовіших в усьому ісламському світі.

За допомогою інструментів, розташованих в обсерваторії, Улугбек уклав зоряний каталог, що містив 1018 зір, тобто на одинадцять менше, ніж у каталозі Птолемея. Улугбек використовував дані ас-Суфі і засновував свій каталог на новому аналізі, незалежному від даних Птолемея. Улугбек дійшов висновку, що праці Птолемея та подальші дані, які використовувалися багато століть, містили чимало помилок. Спираючись на це, він уклав у 1437 році Гурганський зідж із 994 зорями, який зазвичай вважають найвидатнішим зоряним каталогом між каталогами Птолемея та Тихо Браге; він стоїть поряд із «Книгою нерухомих зір»^[en] ас-Суфі.

У 1437 році Улугбек визначив тривалість сидеричного року як 365.2570370…^д = 365^д6^г10^х8^с (похибка +58 секунд). У своїх багаторічних вимірюваннях він використовував 50-метровий гномон. Це значення було уточнене на 28 секунд у 1525 році Миколаєм Коперником, який спирався на оцінку Сабіта ібн Курри (826—901), де похибка становила лише +2 секунди. Однак пізніше Улугбек визначив ще точнішу тривалість тропічного року — 365^д5^г49^х15^с, що має похибку +25 секунд, роблячи її точнішою за оцінку Коперника, чия похибка становила +30 секунд. Також Улугбек визначив нахил земної осі як 23°30'17".

Математика

У математиці Улугбек уклав точні тригонометричні таблиці значень синуса і тангенса, вірні щонайменше до восьми десяткових знаків.

Політична діяльність

Після того, як Улугбек став правителем Самарканда, він налагодив дипломатичні стосунки з імператором Чжу Ді династії Мін. У 1416 році мінські посли Чень Чен^[en] і Лу Ань передали Улугбекові шовк і срібні тканини від імені імператора. 1419 року Улугбек надіслав до двору Мін своїх власних посланців — Султан-Шаха та Мухаммада Бахші. Посли Улугбека зустріли в Пекіні Гіята ад-Діна Наккаша^[en] та інших представників Шахруха, князя Байсонкура й інших тимуридських володарів; утім, вони зупинялися в окремих гостинних дворах. Гіят ад-Дін Наккаш навіть бачив імператора Чжу Ді, який їхав верхи на чорному коні з білими ногами, подарованому Улугбеком.

Улугбек очолив два великі військові походи проти сусідніх держав. Перший відбувся 1425 року й був спрямований проти Могулістану та його правителя Шера Мухаммада. Улугбек здобув перемогу, однак наслідки кампанії були незначними, і Шер Мухаммад зберіг владу. Через рік Барак, хан Золотої Орди та колишній протеже Улугбека, висунув претензії на тимуридські володіння поблизу Сирдар'ї, включно з містом Сигнак. У відповідь на це, 1427 року Улугбек разом із братом Мухаммадом Джукі^[en] виступив проти Барака. Неподалік Сигнака менша за чисельністю ворожа армія зненацька атакувала військо Улугбека й завдала йому нищівної поразки. Ганьба, якої Улугбек зазнав від Барака, мала далекосяжні наслідки. Ця кампанія проти Золотої Орди стала останньою, яку він особисто здійснив проти сусідньої держави. Війська, які він пізніше висилав проти неї, не здобували переконливих перемог, і наприкінці його правління його володіння почали зазнавати нападів з півночі та сходу.

У 1439 році імператор Чжу Цічжень наказав художникові створити картину чорного коня з білими ногами та білою плямою на лобі, якого надіслав Улугбек. Через шість років імператор Мін надіслав Улугбекові листа, щоб висловити вдячність за дари від Самарканда. Імператор також надіслав йому «посудини з золота й нефриту, спис з головою дракона, доброго коня із сідлом та різнобарвні шиті золотом шовкові тканини», а також шовкові тканини й одяг для родини тимуридського правителя.

Війна за спадщину та смерть

1447 року, дізнавшись про смерть батька Шахруха, Улугбек вирушив до Балха. Тут він почув, що Ала уд-Давла^[en], син його покійного брата Байсонкур, проголосив себе правителем Тимуридської імперії у Гераті. Внаслідок цього Улугбек рушив проти Али ад-Давла та зустрів його в битві біля Мургаба^[en]. Він переміг свого племінника та просунувся до Герата, влаштувавши різанину його мешканців у 1448 році. Проте Абул-Касім Бабур, брат Али ад-Давла, прийшов на допомогу останньому та здолав Улугбека.

Улугбек відступив до Балха, де дізнався, що його губернатор, старший син Абд аль-Латіф, повстав проти нього^[en]. Розпочалася ще одна громадянська війна. Абд аль-Латіф зібрав війська, щоб зустріти армію батька на берегах Амудар'ї. Однак Улугбек був змушений відступити до Самарканда, дізнавшись про заворушення у місті. Незабаром Абд аль-Латіф дійшов до Самарканда, й Улугбек мусив здадися своєму синові. Абд аль-Латіф звільнив батька, дозволивши йому здійснити паломництво до Мекки. Проте він подбав, щоб Улугбек ніколи не досягнув місця призначення, замовивши вбивство його та брата Абд аль-Азіза у 1449 році.

Зрештою, репутацію Улугбека відновив його племінник Абдуллах (1450—1451), який помістив його останки біля могили Тимура у мавзолеї Гур-Емір у Самарканді, де їх виявили радянські археологи у 1941 році. Після екзгумації решток Улугбека радянський антрополог Михайло Герасимов реконструював його обличчя. Подібно до свого діда Тимура, Улугбек належав до монголоїдного типу з легкими європеоїдними рисами. Його батько Шахрух мав переважно європеоїдні риси обличчя, без явних монголоїдних ознак.

Пам'ять

• Кратер Улугбек^[en] на Місяці названий на честь Улугбека німецьким астрономом Йоганном Медлером на його карті Місяця 1830 року.
• 2439 Улугбек, астероїд головного поясу, відкритий 21 серпня 1977 року Миколою Чорних у Научному, названий на честь науковця.
• Динозавр Ulughbegsaurus був названий на честь науковця у 2021 році.
• Академік АН Узбецької РСР у 1950 році Ташмухамед Кари-Ніязов написав монографію «Астрономічна школа Улугбека», за що отримав Сталінську премію 1952 року.
• За ініціативою академіка Ібрагіма Мумінова^[en] в квітні 1969 року в Ташкенті відбулася ювілейна наукова конференція, присвячена 575-річчю з дня народження Улугбека, а в 1970 році в Самарканді вперше встановлено пам'ятник Улугбеку.
• У 1966 році в Узбекистані зняли фільм «Зірка Улугбека».
• Письменник Максуд Шейхзаде у 1964 рік написав п'єсу «Мирза Улугбек».
• Письменник Адил Якубов^[en] написав роман «Скарби Улугбека» (1970—1973).
• У 1970-х роках в Узбекистані за мотивами роману Адиля Якубова зняли багатосерійну відеоепопею «Скарби Улугбека».
• За указом першого президента Узбекистану Іслама Карімова 1994 рік оголошено роком Улугбека.
• Національний університет Узбекистану носить ім'я Улугбека.
• Ім'я Улугбека присвоєно Ферганському державному педагогічному інституту.
• Ім'ям Улугбека названі проспекти та вулиці в Ташкент, Самарканд, Бухара та інших містах Узбекистану.
• Ім'я Улугбека носить одна з вулиць Алмати.
• Одна зі станцій Ташкентського метрополітену названа «Мирзо Улугбек».
• Ім'я Улугбек^[en] носить селище міського типу в Ташкентській області.
• Один з районів^[en] (туманів) міста Ташкент носить ім'я Мирзо Улугбека.
• Самаркандський державний архітектурно-будівельний інститут імені Мирзо Улугбека.
• Композитор Олексій Козловський написав оперу «Улугбек» (Ташкент, 1942, 2-ге видання 1958).
• Письменник та поет Хуршид Даврон^[en] написав повість «Внук Сахібкірана» (1994) та п'єсу «Зоря Альгул, або Останній день Улугбека».
• У Самарканді створено Музей Мирзо Улугбека.
• Пам'ятники Мирзо Улугбеку встановлені в Ташкенті та Самарканді.
• У Парку Кронвалда в Ризі неподалік від посольства Узбекистану встановлено пам'ятник Улугбеку.
• Улугбекія^[ru] — рід рослин родини Бурачникові.
• Астрономічний інститут імені Улугбека Академії Наук Республіки Узбекистан названо на честь науковця.