Борис Іванович Ткаченко (18 грудня 1937, хутір Масюки Гадяцького району, Полтавської області — 7 червня 2024, Лебедин) — письменник, краєзнавець, етнограф, дослідник комуністичних голодоморів, публіцист, журналіст, агроном.
| Ткаченко Борис Іванович | |
|---|---|
| Народився | 18 грудня 1937 Масюки Гадяцький район |
| Помер | 7 червня 2024 (86 років) Лебедин, Сумська область, Україна |
| Громадянство | Україна |
| Діяльність | письменник, етнограф, журналіст, публіцист, історик, Почесний краєзнавець України |
| Знання мов | українська |
| Мова творів | українська |
| Нагороди | Премія імені Василя Стуса |
Почесний громадянин м. Лебедин Сумської області, член Всеукраїнської спілки краєзнавців (1993), член НСПУ (1994).
Життєпис
Родина
Народився в родині селян Івана Давидовича Ткаченка, і Марії Панасівни (до шлюбу Шостак). Діда Давида родом із Лебедина розкуркулили і родина опинилася на Донбасі, там батько Іван побрався з матір'ю, яка родом теж з Лебедина. Приїхали до Гадяча, де народився Борис. Після смерті матері батько привіз дітей до Лебедина.
Навчання
До школи пішов у 1945 році в м.Лебедин. Школа в якій навчався, була розташована у будинку де, колись жив Т. Г. Шевченко. Після закінчення 7 класів вступив до Висторопського сільськогосподарського технікуму.
Армія
1956—1959 служив в армії у Прикарпатському ВО. Був інструктором водієм, готував водіїв для армії.
Робота
Повернувшись до Лебедина працював агрономом. Саме в цей час почав перші проби пера. Перші виробничі агрономічні дописи, на тему органічного землеробства, екології. Статті друкував у журналі «Україна».
Творчий доробок
- 1989 — «Совість» — публіцистичні матеріали про глибинні процеси, що відбуваються на селі, про землю-годувальницю, її болі й тривоги, про справжніх на ній господарів.
- 1991 — «Поле без гербіцидів, душа без погонича» — нариси про колгосп ім. Орджонікідзе Шишацького району Полтавської області.
- 1993 — «Під чорним тавром»: документи, факти, спогади — ґрунтовне історичне дослідження причин і наслідків голодомору 1932—1933 років на Сумщині, зокрема, на Лебединщині. Перша в Україні книжка про Голодомор. Номінована на Шевченківську премію.
- 1994 — «Під чорним тавром»: документи, факти, спогади — перевидання.
- 2000 — «Лебедія»: історичні нариси в двох книгах. Кн.1. — Історія дореволюційної Лебединщини.
- 2001 — «За горами гори. Правда про Чечню»
- 2003 — «Пісні рідного краю» — фольклорна збірка, куди увійшло більше 1000 народних пісень, записаних Борисом Івановичем разом із дружиною на Лебединщині.
- 2007 — «Важка стежка до Бога» — про справжні причини більшовицького терору, голодомору, переслідування священнослужителів та віруючих
- 2008 — «Під чорним тавром»: документи, факти, спогади — видання друге, доповнене.
- 2010 — «Погром» — про знищення українського мистецтвознавства, митців, які ціною свого життя рятували мистецькі скарби свого народу, зокрема про С. А. Таранушенка.
- 2014 — «Лебедія у пазурах червоного антихриста». Кн. 2. — історія Лебединщини перших трьох десятиліть радянської влади. Маловідомі факти
- 2015 — «З ким воюємо, брате?!» — про сьогоднішні події в Україні на тлі російсько-української війни, погляд на розвиток та становлення української державності, яка нині звільняється від російських лабетів.
- 2016 — «Погром». Видання 2-ге, доопрацьоване.
Нагороди і відзнаки
- 1984 — лауреат конкурсу журналу «Україна» за проблемну статтю «Одвічний трудяга млин».
- 1987 — лауреат журналу «Україна» 1987 року за статті «В Савонисі лобода, а в Києві…» та «Хочу червивого яблука».
- 1993 — звання Почесного члена Всеукраїнської спілки краєзнавців.
- 1998 — лауреат премії ім. Хвильового.
- 2000 — лауреат премії обласної ради в галузі літератури та мистецтва у номінації "За кращі літературні та публіцистичні твори (за книги «Під чорним тавром», «Лебедія»).
- 2005 — орден «За заслуги» III ступеня.
- 2007 — орден «За заслуги» II ступеня.
- — церковний орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня єпископом Сумським і Охтирським Мефодієм за книгу «Важка стежка до Бога».
- — диплом почесного члена Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка "за значний особистий внесок у справу розбудови та зміцнення Української держави.
- З 23 травня 2008 року — почесний громадянин Лебедина.
- Лауреат Премії імені Василя Стуса 2013 року.
- 2017 — медаль «За жертовну любов до Батьківщини» від Патріарха Київського і всієї України-Руси блаженнійшого Філарета.
Сімейний стан
Був удівцем. Мав 3 дітей: Наталка, Тарас і Максим. Максим Ткаченко — колишній голова Лебединської районної адміністрації, відзначився активною підтримкою культурологічних українських організацій.
вікіпедія, вікі, енциклопедія, книга, бібліотека, стаття, читати, безкоштовне завантаження, Інформація про Ткаченко Борис Іванович, Що таке Ткаченко Борис Іванович? Що означає Ткаченко Борис Іванович?