Татищев Василь Микитович

Вас́иль Миќитович Тат́ищев (нар. 19 (29) квітня 1686(16860429) — пом. 15 (26) липня 1750) — російський історик, державний діяч.

Татищев Василь Микитович
рос. Василий Никитич Татищев
Народився	19 (29) квітня 1686^[2]^[3]^[4]  Псков, Санкт-Петербурзька губернія
Помер	15 (26) липня 1750^[1]^[2]^[…](64 роки)  Болдіно (Московська область)^d, Дмитрівський повіт^d, Московська губернія, Російська імперія
Країна	Російська імперія
Діяльність	мандрівник-дослідник, антрополог, історик, географ, економіст, політик, lexicologist
Знання мов	російська^[1]
Батько	Nikita Tatischev^d
Діти	Євграф Татищев^d і Q110995185?
Автограф

Хоча його книга «История Российская» («Історія Росії», видана посмертно) стала досить відомою, пізніші історики не змогли знайти багато її першоджерел. Було доведено, що деякі джерела Татищев вигадав, що змусило вчених називати будь-які тексти в книзі, не відомі з інших збережених джерел, «татищевськими звістками», яким не варто довіряти, доти, доки не буде підтверджено їхню автентичність.

Біографія

Народився поблизу Пскова у дворянській сім'ї. Навчався в московській інженерній і артилерійській школі.

Брав участь у Північній війні 1700—1721, виконував дипломатичні доручення Петра I.

У 1720—1722 і 1734—1737 управляв казенними заводами на Уралі.

У 1741-1745 — астраханський губернатор. Під час палацових переворотів у Росії активно виступив проти Верховної таємної ради.

Зацікавлення історичним минулим Росії спонукали Татищева вивчати писемні джерела. Ввів у науковий обіг «[[|Руська правда|Руську правду]]», «Судебник» (1550), пам'ятки давньоруського літописання північних списків і редакцій, які не дійшли до наших днів. Сприяв розвитку етнографії, історичної географії, мовознавства. Основна праця — «Історія Російська з найдавніших часів» (кн. 1-4, 1768—1784, кн. 5, 1848).

Викрив факт фальсифікації т. зв. Радзивилівського літопису з текстом «Повісті временних літ» за наказом Петра І.

Татищев про походження сучасних росіян

Татищев про те, що сучасний російський народ утворився як симбіоз різних етнічних культур, що взяв собі історичне ім'я Київської Русі:

Тисячі років народи переходячи мішалися, іноді полоненими і підкореними себе множили, іноді полоном і володінням від інших мову свою змінити і покинути примушені були, отже, по мові іншим народом, ніж насправді, вважаються. Тому точніше буде сказати, що всі сармати і татари підкорені й інші народи, що здавна до Русі прийшли, мову і віру змінивши, по мові, що нині вживають, слов'янами або росіянами з давнини себе вважають.

Оригінальний текст (рос.)

Тысячи лет народы переходя мешались, иногда пленниками и покоренными себя умножали, иногда пленением и обладанием от других язык свой переменить и оставить принуждены были, следственно, по языку иным народ, нежели на самом деле, считаются. Потому точнее будет сказать, что все сарматы и татары покоренные и от других народов издавна в Русь пришедшие, язык и веру переменив, по языку, ныне употребляемому, славянами или русскими с древности себя полагают.