Рутени

Руте́ни (лат. Rutheni, Ruteni) — латинізована форма назви русини, а також етнічних груп українців у Австро-Угорській імперії.

Історія

Походить від назви кельтського племені рутенів.

Термін Рутени вживається вже в хроніках 11 — 12 ст. («Rex Ruthenorum в Annales Augustani», 1089; «Mare Rutenum» у Гельмольда з Босау; «Ruteni» у Саксона Граматика та ін.); згодом, у 15 — 17 вв., польськими і західно-європейськими істориками (Ян Длугош, Матвій із Міхова — «Ruteni» на відміну від Moskouitae, Алессандро Гваньїні та ін.). З 1596 року назва рутени була прийнята в документах римських Пап і Римської Курії для унійних українців і білорусів.

Збірна назва Рутенія (лат. Ruthenia) засвідчена була тільки інколи на географічних картах 14 — 18 ст. для Червоної Руси чи усієї української території та в 20 ст. в західній літературі для Закарпаття. З кінця ХІХ і початку ХХ ст. назви рутени, рутенський (нім. Ruthenen , фр. Ruthènes й англ. Ruthenians) вживали у своїх працях ін. мовами українські й інші мовознавці (Омелян Огоновський, Євген Желехівський, Стапан Смаль-Стоцький, Теодор Ґартнер, Борис Унбеґаун, історик Ілько Борщак та ін.) для відрізнення термінів русини, руський від росіяни, російський у перекладі на іншої мови. З цією ж метою для відрізнення Русі від Росії, вживали назви Ruthenia деякі з польських істориків (О. Галецький).

Наприкінці 18 — на початку 20 ст. термін Рутени використовувався в Габсбурзькій монархії як етнонімів українців та їх підгруп — карпатських русинів, лемків, бойків, гуцулів

У другій половині 19 століття, в умовах боротьби між українцями народовецького напряму з консервативно-угодовими русинами, паралельно з назвою рутени вживано синонім «рутенці» з саркастично-презирливим забарвленням для визначення надто лояльних до австро-угорської влади елементів серед галицького суспільства. У цьому розумінні цю назву застосовували Іван Франко (оповідання «Ruteńcy», збірка оп. «Рутенці: типи галицьких русинів із 1860-их та 1970-их pp.», 1913 р.), Михайло Павлик та інші у сатирах та статтях проти галицького назадництва. Назва «рутенці» подекуди відповідає назвам «малороси» або «тоже малороси» на Центрально- і Східно-Українських Землях.

Під час Першої світової війни, частково завдяки деяким адміністративним зусиллям, вдалось замінити терміни рутени і рутенський на українці і український.

Приклади

• 1572: найвидатніший португальський поет Луїш де Камоенш в «Лузіадах» (ІІІ:11), в описі європейських народів згадує русинів-рутенів:

Живуть між морем, дивні, й Танаїсом Рутенець, московит, лівонець теж, Сармати родом; за Геркінським лісом У Польщі маркоманів ти знайдеш.

Entre este mar e o Tánais vive estranha Gente: Rutenos, Moscos e Livónios, Sármatas outro tempo; e na montanha Hircínia os Marcomanos são Polónios.

Див. також

• Рутенія
• Русини
• Славія
• Карпатські русини
• Паннонські русини
• Слов'янські руни
• Руський
• Сучасні східні слов'яни

Джерела та література

• Ісаєвич Я. Д. Рутени [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 403. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Рутени // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1973. — Кн. 2, [т. 7] : Пряшівщина (продовження) — Сибір. — С. 2659. — ISBN 5-7707-4049-3.
• составив о. Ириней Мих. Кондратович парох Хоньковскій // «Исторія подкарпатскоѣ Русі для народа», выдавництво товариства «Просвѣты» в Ужгородѣ, друге перевѣрене выданя, книгопечатня акційного тов. «Уніо» в Ужгородѣ, число 35-37, 1925 р., 119 с. (укр.)
• Яковенко, Н.М. Вибір імені versus вибір шляху (назви української території між кін. XVI –кін. XVII ст.) [Архівовано 26 лютого 2018 у Wayback Machine.] // Міжкультірний діалог. Т. 1: Ідентичність. — К.: Дух і літера, 2009. — С. 57-95.
• Скляренко В. Г. Походження етноніма «русини» [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.] // Життя у слові: Зб. наук. праць на пошану акад. В. М. Русанівського. — К.: Видавн. дім Д. Бураго, 2011. — С. 96–104.