Миха́йло-Лев Іва́нович Рудни́цький (7 січня 1889, Підгайці, Тернопільська область — 1 лютого 1975, Львів) — український літературний критик, літературознавець, письменник, поет, перекладач. Дійсний член НТШ, доктор філософії (1914).
| Михайло Іванович Рудницький | |
|---|---|
| Народився | 7 січня 1889 м. Підгайці, Підгаєцький повіт, Королівство Галичини та Володимирії,Австрійська імперія |
| Помер | 1 лютого 1975 (86 років) м. Львів, УРСР |
| Поховання | Личаківський цвинтар[1] |
| Країна | Австро-Угорщина ЗУНР Польська Республіка Українська Держава СРСР |
| Діяльність | перекладач, журналіст, педагог |
| Сфера роботи | філологія |
| Alma mater | ЛНУ ім. І. Франка |
| Заклад | ЛНУ ім. І. Франка |
| Знання мов | українська |
| Мова творів | українська |
| Членство | СП СРСР, Національна спілка письменників України і Наукове товариство імені Шевченка |
| Брати, сестри | Рудницька Мілена, Кедрин Іван і Антін Рудницький |
| Нагороди | |
| Рудницький Михайло Іванович у Вікісховищі | |
| Висловлювання у Вікіцитатах | |
| Роботи у Вікіджерелах | |
Життєпис
Народився 7 січня 1889 року в Підгайцях.
Батько — нотар Іван Рудницький (1856—1906), мати — Іда Шпіґель (1862—1950), дочка єврейського рабина у Львові.
Мав ще братів Володимира (1890—1974), Івана, Антіна та сестру Мілену.
Навчався у Академічній гімназії у Львові, продовжив навчання у Самбірській гімназії, а з 1903 року в гімназії Бережан. Тут він почав писати вірші (1905).
У грудні 1906 року батько помер і мати з дітьми переїхала до Львова.
У 1907 році вступив на правничий виділ Львівського університету ім. Франца І у Львові і одночасно почав працювати у «Книгарні Польській» секретарем літературознавця Остапа Ортвіна. Захоплення літературою спонукало до того, що у 1908 покинув юриспруденцію і перевівся на філософський факультет, а згодом вирішив їхати до Парижа вивчати французьку літературу. Від 1 вересня 1910 до 1 листопада 1911 навчався в Сорбонні.
Повернувшись до Львова, продовжував навчання у Львівському університеті, який закінчив у 1913 році. У «Книгарні Польській» працював до 1914 року.
10 липня 1914 року у Львівському університеті подав до захисту дисертаційну роботу «Іван Франко як письменник і критик» на здобуття ступеня доктора філософії. Вважається одним з найавторитетніших дослідників творчості Франка.
За Першої світової війни, аби уникнути призову до австрійської армії, під час російської окупації Галичини, виїхав у квітні 1915 до Києва. Від вересня 1917 викладав німецьку мову у новоствореній 2-й українській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства. Водночас у 1917—1918 працював в Українському народному університеті на посаді доцента кафедри філософії.
З падінням режиму гетьмана Павла Скоропадського покинув Київ у грудні 1918 р. До Галичини не повернувся через українсько-польську війну; через Будапешт, Відень і Швейцарію виїхав до Парижа. Від 29 березня 1919 працював секретарем дипломатичної місії УНР, перекладачем при українському хорі Олександра Кошиця.
Від 8 листопада 1920 до 29 серпня 1921 р. проживав у Лондоні, потім знову повернувся до Парижа, проживав на Французькій Рив'єрі.
7 липня 1922 повернувся з Парижа до Львова. Працював професором французької і англійської літератури Таємного українського університету у м. Львові (1922—1925), від вересня 1923 р. — завідувач літературного відділу (1923—1929) та співредактор (1929—1939) газети «Діло». У 1934—1938 роках був співредактором журналу «Назустріч» (разом із О. Боднаровичем і Василем Сімовичем). Брав активну участь у діяльності «Товариства українських письменників і журналістів імені Івана Франка» у Львові.
Після виходу монографій «Між ідеєю і формою» (1932) і «Від Мирного до Хвильового» (1936) здобув славу чи не найавторитетнішого українського літературного критика.
За словами Петра Карманського, в ті часи Михайло Рудницький „в один час зробився диктатором на наймолодшому Парнасі”.
Володів 10 мовами (в тому числі, польською, їдиш, німецькою, французькою, англійською, російською, італійською).
В час повернення до Львова одружився з Мартою Олесницькою (1900—1992) — дочкою відомого політичного діяча Ярослава Олесницького і Софії з Поповичів (1873—1961). (Доти в літературознавчій та популярній літературі побутувала думка, що тестем Рудницького був Євген Олесницький, допоки ак. Євген Нахлік встановив, що насправді ним був племінник Євгена Ярослав).
З Мартою вони мали єдину дочку Дарину (1922—2007).
27 червня 1935 р. Рудницького обрали дійсним членом НТШ, філологічної секції, у 1937 р. — професором кафедри української літератури Львівського університету ім. Яна Казимира у Львові; на останній посаді однак не був затверджений польськими шовіністичними колами.
Зі встановленням комуністичного режиму Рудницький 27 листопада 1939 був призначений завідувачем кафедри зарубіжних літератур Львівського державного університету ім. І. Я. Франка (1939—1941), у січні 1940 р. — заступником декана філологічного факультету. Одночасно працював завідувачем відділу критики газети «Вільна Україна» (1939—1940). У 1940 вступив до Львівської організації Спілки письменників УРСР.
Під час німецької окупації Михайло Рудницький, як напівєврей, змушений був покинути Львів, остерігаючись за своє життя. У 1942—1943 роках працював домашнім учителем у сім'ї Терпиляків у селі Залуква. З дружиною розійшлись остаточно.
Після закінчення війни повернувся до Львова на посаду завідувача кафедри зарубіжних (західних) літератур (1944—1947) Львівського університету, одночасно виконував обов'язки декана філологічного факультету (1944—1947). У 1945 р. затверджений професором на кафедрі зарубіжних літератур.
Восени 1947 р. Рудницького звинуватили в націоналізмі, виключили зі Спілки письменників УРСР, звільнили з посад завкафедри зарубіжних літератур і декана, перестали друкувати. Однак, був змушенний «визнати» свої «помилки», і ще того ж 1947 року його призначили виконувачем обов'язків завідувача кафедри англійської філології (у 1955—1958 — завідувач цієї кафедри). У 1951—1952 і в 1953 виконував обов'язки декана факультету іноземних мов університету, у 1955—1957 — декан цього факультету. За сумісництвом у 1951—1953 рр. викладав на кафедрі мови та літератури Українського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова.
1958—1970 рр. — професор кафедри української літератури Львівського університету, з 1970 професор-консультант цієї ж кафедри. У листопаді 1971 р. перейшов до Інституту суспільних наук АН УРСР, але 1 січня 1972 року повернувся професором на кафедру української літератури.
Вдруге одружився зі своєю колишньою студенткою Людмилою Захарій (1932—2012), яка походила з Бережан.
Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Творчий доробок
Літературознавчі праці
- Між ідеєю і формою (1932),
- Від Мирного до Хвильового (1936)
Художні твори
- Нагоди і пригоди (1929, збірка оповідань)
- Очі та уста (1932, збірка поезій у прозі)
- Змарнований сюжет (1961, збірка оповідань)
Публіцистика
- Листи з Лондону (1922)
- Місто контрастів (1929; про свої враження від Лондона)
- Чорна Індія «Молодої Музи» (1937) (передмова до антології творчості поетів «Молодої Музи»)
- Під чужими прапорами (1954, співавт. з В. Беляєвим)
- Творчі будні Івана Франка (1956)
- Письменники зблизька (I книга — 1958; ІІ книга — 1959; III книга — 1964)
- У наймах у Мельпомени (1963)
- Ненаписані новели (1966)
- Непередбачені зустрічі (1969)
Переклади
- Вільям Шекспір «Гамлет»
- Віктор Гюго «Мазепа» (Mazeppa, 1828)
- Емілія Бронте «Буреверхи» (1938) (Wuthering Heights, 1847)
- Оноре де Бальзак,Проспер Меріме, Сомерсет Моем, Гілберт Кіт Честертон, Едгар Алан По українською мовою
- твори Василя Стефаника, Михайла Яцкова французькою мовою.
- Проспер Меріме «Кармен» та інші новели.
Нагороди
Нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР, іншими державними нагородами.
Популяризація імені і спадку
Після тривалого періоду проскрибування і неґації поступово відродився суспільний інтерес до творчого спадку Михайла Рудницького.
- 1997 Сергій Квіт, майбутній міністр культури України в уряді Арсенія Яценюка (2014—2016), захистив в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка кандидатську дисертацію «Літературно-критична й журналістська діяльність Михайла Рудницького у 1910-1930-х роках»;
- 2007 зусиллями львівського публіциста Івана Банаха у видавництві «Тріада плюс» вийшли окремим виданням дві його новели «Ворог целібату» і «Самовар»;
- 2009 дрогобицький літературознавець і політолог Олег Баган видав основні літературознавчі праці М. Рудницького «Від Мирного до Хвильового», «Між ідеєю і формою» разом з есе «Що таке «Молода Муза»? під однією обкладинкою;
- 2023 львівська науковиця Софія Когут випустила об'ємне дослідження «Творчість Михайла Рудницького у контексті міжвоєнної доби»;
- 2024 молодий науковець Ілля Чедолума на підставі захищеної у Львові у 2022 кандидатської дисертації видав ґрунтовну монографію «Дилеми українського Мефістофеля: інтелектуальна біографія Михайла Рудницького (1889—1975)»:
Існує й окремий туристичний маршрут, присвячений батькам літературознавця, в рамцях пішої екскурсії «Єврейський Львів», організованої львівською аґенцією Топ-Тур.
Аудіокниги
Михайло Рудницький. "Без слів, замість слів" (поезія в прозі із збірки "Очі та уста"): https://www.youtube.com/watch?v=t6ynlxN9FE4
Михайло Рудницький. "На св. Миколи під подушку" (поезія в прозі із збірки "Очі та уста"):https://www.youtube.com/watch?v=l06nAIBc5lI
Михайло Рудницький. "Тінь дружби" (поезія в прозі із збірки "Очі та уста"): https://www.youtube.com/watch?v=S1yz6qycMLc
Михайло Рудницький. "Шепіт розколиханої гілки" (поезія в прозі із збірки "Очі та уста"): https://www.youtube.com/watch?v=KzLNVLOeHdI
вікіпедія, вікі, енциклопедія, книга, бібліотека, стаття, читати, безкоштовне завантаження, Інформація про Рудницький Михайло Іванович, Що таке Рудницький Михайло Іванович? Що означає Рудницький Михайло Іванович?