Рибалко Павло Семенович

Риба́лко Павло́ Семе́нович (23 жовтня (4 листопада) 1894(18941104), Малий Вистороп, Лебединський повіт, Харківська губернія — 28 серпня 1948, Москва) — радянський військовий діяч, маршал танкових військ (1945); у Другій світовій війні командувач танкового корпусу і армії, з 1947 — командувач танковими та механізованими арміями. Двічі Герой Радянського Союзу (1943, 1945).

Народження

23 жовтня (4 листопада) 1894
Малий Вистороп, Лебединський повіт, Харківська губернія

Смерть

28 серпня 1948 (53 роки)
Москва
захворювання нирок

Поховання

Новодівичий цвинтар

Країна

СРСР

Рід військ

танкові війська

Освіта

Військова академія імені М. В. Фрунзе (1934)

Партія

РКП(б)

Звання

Маршал танкових військ

Війни / битви

Перша світова війна
Друга світова війна
Локальні війни

Нагороди

Нагороди інших країн

Рибалко Павло Семенович у Вікісховищі

Життєпис

Учасник Першої світової війни.

З 1919 в Червоній армії, починав службу в українському Червоно-Козачому корпусі Віталія Примакова (Українській Радянській армії 1920х), який згодом було переформовано і включено до структур загальносоюзної Червоної армії, закінчив Військову академію імені Фрунзе (1934).

Під час становлення радянської влади 1917—1921 брав участь у боях проти УНР та військ Німеччини, в районі м. Охтирка, нині Сумська обл., потрапив до німецького полону, був звільнений після листопадової революції в Німеччині. Після чого на якийсь час повернувся на Батьківщину і працював в м. Лебедин.

В 1919 році вступив в РКП (б). З червня 1919 року командир роти Лебединського стрілецького полку, з вересня того ж року — командир цього полку. З травня 1920 року комісар 84-го кавалерійського полку 14-ї кавалерійської дивізії Першої кінної армії, потім 1-ї бригади 14-ї кавалерійської дивізії. Брав участь у розгромі військ Денікіна на Кубані під час Північно-Кавказької операції, в прориві польського фронту під Уманню, в боях із поляками на львівському напрямку і під Замостям, в боях із врангелівськими військами в Північній Таврії, в зачистці території України від військ Махно та інших отаманів. Був поранений в бою в 1919 році.

У 1937—1940 роках військовий аташе у Польщі та Китаї. Потім — на викладацькій роботі.

У Другій світовій війні — з 1942 року заступник командувача 5-ї танкової армії. З липня 1942 року — командувач 5, 3 та 3 гвардійської ТА. Після закінчення війни — перший заступник командувача, а з квітня 1947 — командувач бронетанковими та механізованими військами Радянської армії.

Єдиний син, лейтенант Віль (Вілен) Павлович Рибалко, загинув в бою (згорів в танку) на Південно-Західному фронті влітку 1942 року.

Депутат Верховної ради СРСР 2-го скликання.

Нагороди

Двічі Герой Радянського Союзу (2 «Золоті Зірки» та два ордени Леніна)
Орден Червоного Прапора
Три ордени Суворова I ступеня
Орден Кутузова
Орден Богдана Хмельницького

Пам'ятники

У Москві на Новодівочому кладовищі.
Бюст у с. Малий Вистороп — на малій батьківщині Рибалка.
Бюст у Празькому пантеоні