Іва́н Володи́мирович Омеляно́вич-Павле́нко (31 серпня 1881, Баку — 8 вересня 1962, Чикаго) — український військовий діяч, полковник російської армії (командир 8-го гусарського полку), за доби УНР — командир Сердюцького Лубенського полку, кошовий Харківського козацького коша, інспектор кінноти армії УНР, командир Окремої кінної дивізії армії УНР в 1920 р. Під час боротьби ЗУНР проти поляків прикомандирований з ДАУНР в УГА — командир групи «Наварія» під Львовом, генерал-хорунжий Армії УНР.
| Іван Володимирович Омелянович-Павленко | ||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Полковник Генерал-хорунжий (5.10.1920) | ||||||||||
Іван Омелянович-Павленко | ||||||||||
| Загальна інформація | ||||||||||
| Народження | 31 серпня 1881 Баку | |||||||||
| Смерть | 8 вересня 1962 (81 рік) Чикаго, штат Іллінойс, США | |||||||||
| Поховання | Цвинтар святого Андрія (Саут-Баунд-Брук) | |||||||||
| Alma Mater | Костянтинівське артилерійське училище | |||||||||
| Військова служба | ||||||||||
| Роки служби | 1898–1921, 1941–1945 | |||||||||
| Приналежність | Російська імперія→ УНР | |||||||||
| Війни / битви | Перша світова війна Українсько-радянська війна Друга світова війна | |||||||||
| Нагороди та відзнаки | ||||||||||
Молодший брат Михайла Омеляновича-Павленка.
Відповідно до українського законодавства є борцем за незалежність України у XX столітті.
Життєпис
Народився у Баку (Російська імперія, тепер Азербайджан) у дворянській родині. Батько — Володимир Омелянович Павленко — генерал від артилерії, син Омеляна Павленка — сотника Задунайського козацтва, яке в 1829 р. повернулося з Османської імперії до Російської імперії. Мати Олександра походила із роду грузинських князів Русієвих-Курцебашвілі.
З 1901 року — офіцер російської армії.
Перша світова війна
У роки Першої світової війни 1914—1918 — полковник російської армії. Командував 8-м гусарським полком, який він українізував у 1917 році.
Визвольні змагання (1918—1920)
У червні 1918 року, за Г.Базильським, очолив 11-у дивізію, начальником штабу залишився підполковник О.Рак. У 1918–1920 — командир Сердюцького кінного Лубенського полку, згодом — кошовий отаман Харківського козацького коша.
У грудні 1918 — лютому 1919 рр. у Галицькій армії командував групою «Наварія» в битві під Львовом.
Улітку 1919 р. — інспектор кавалерії Армії УНР.
Навесні 1920 р. організував і очолив Окрему кінну дивізію — найбільше оперативне з'єднання Армії УНР.
Після поразки УНР перебував в еміграції в Польщі. У часі розслідування по «справі генерала Базильського» в знак протесту написав відвід з посади, 8 липня 1921 року офіційно звільнений з посади військового міністра. З 1923 жив у Празі.
Друга світова війна
У червні 1941 І. Омелянович-Павленко сформував на Поділлі 109-й поліційний батальйон. За кілька місяців цей підрозділ було перетворено в міську поліцію в Білій Церкві, а на початку 1942 — в 109-й батальйон допоміжної поліції (Шуцманшафт) у Вінниці. Командуючи цим батальйоном, був українським комендантом Вінниці, брав участь у боях проти радянських партизанів. За даними історика Ярослава Тинченка, намагався захищати місцеве населення, зокрема рятував від смерті вінницьких євреїв.
Полковник Михайло Садовський у листі генералу УНР Всеволоду Петріву від 23 жовтня 1941 р. писав:
«Вже багатьох наших людей, офіцерів і цивільних, відправили ми на звільнені наші землі. Офіцери зазвичай займають посади комендантів поліції. Навіть генерал Омелянович-Павленко (молодший) займає посаду такого коменданта по Вінницькому округу. Частина наших офіцерів полягають у ролі перекладачів при німецькій армії».
У 1942 був перекинутий німецьким командуванням до Білорусі для боротьби з партизанами.
У квітні 1943 109-й батальйон, який виявив себе дуже надійною бойовою частиною, але зазнав у боях важких втрат (близько 120 чоловік), відтягнуто до Вінниці. Тут відбулося нагородження вояків, що відзначились, і поповнення частини місцевими добровольцями, яких виявилось напрочуд багато.
У червні батальйон переводять до Житомира, де керівництво окружної поліції, вочевидь боячись повторення випадку із 108-им шуцбатальйоном, повністю змінює командування частини й арештовує членів ОУН. Омеляновича-Павленка переводять на посаду керівника вінницької районної поліції, тоді як всі керівні посади займають німці (хоча номінальним комендантом частини залишається український сотник Фещенко-Чопівський). Цей крок викликав різке незадоволення вояків, більшість яких під час першого ж виїзду на операцію здійснили масовий перехід на бік УПА. Залишки батальйону влито до 33-го поліційного полку СС.
З липня 1943 працював над створенням Української визвольної армії.
Післявоєнне життя
У 1944 емігрував до Німеччини, після війни переїхав до США.
Його дружиною Була Фатима Гнатівна Гаєвська (1895—1969) — українська актриса, відома як Фатима Омелянович-Павленко. Вона — дочка відомого театрального діяча Гната Казимировича Гаєвського (1858—1919) та Марії Петрівни Левченко, народженої в Полтаві. Гаєвські — шляхетський рід, Левченки — полтавський козацький рід.
У Івана Омеляновича-Павленка народився син Микола, було троє онучат. Всі жили в Чикаго.
Помер генерал у Чикаго, похований разом з дружиною на українському православному цвинтарі в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.
Нагороди
Нагороди УНР
- Хрест Симона Петлюри
- Воєнний хрест
Нагороди Російської імперії
- Орден Святого Георгія 4-го ступеня
- Орден Святої Анни 3-го ступеня з мечами і бантом
- Орден Святої Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість»
- Орден Святого Станіслава 2-го ступеня з мечами
- Орден Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами і бантом
- Георгіївська зброя
Нагороди Третього Рейху
- Відзнака для східних народів 2-го класу в бронзі з мечами
Див. також
- Українська революція
- Армія УНР
Джерела та література
- А. О. Буравченков. Омелянович-Павленко Іван Володимирович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 595. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- Біляїв В. «На неокраянім крилі…» — Донецьк : Східний видавничий дім, 2003. — 348 с. — ISBN 966-7804-57-7.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
- Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
- Коваленко Сергій. Омелянович-Павленко Іван Володимирович / Чорні запорожці: історія полку. — 2-ге видання. — Київ: Стікс, 2015. — 368 с.
- http://www.banderivets.org.ua/index.php?page=pages/zmistd0/200711/article28 [Архівовано 1 березня 2012 у Wayback Machine.]
- Національна академія наук України, інститут історії України. Іван Дерейко, Місцеві формування німецької армії та поліції у райхскомісаріаті «Україна» (1941—1944 роки). — Київ, 2012.
- Олег Шатайло. Спадкоємці козацької слави.
- [1]
вікіпедія, вікі, енциклопедія, книга, бібліотека, стаття, читати, безкоштовне завантаження, Інформація про Омелянович-Павленко Іван Володимирович, Що таке Омелянович-Павленко Іван Володимирович? Що означає Омелянович-Павленко Іван Володимирович?