Наталка Полтавка

«Ната́лка Полта́вка» — п'єса українського письменника Івана Котляревського, написана 1819 року.

Наталка Полтавка
Зображення Наталки Полтавки у харківському альманасі «Утренняя звезда» (1834 р.)
Форма	п'єса
Автор	Іван Котляревський
Мова	українська
Країна	Російська імперія


Цей твір у Вікісховищі
Цей твір у Вікіцитатах
Цей твір у Вікіджерелах

Джерела натхнення

Поштовхом для написання «Наталки Полтавки» для Котляревського стала тенденція адаптувати французькі та італійські твори в театрах Російської імперії, до якої належала Україна. Котляревський використав для своєї п'єси місцевий матеріал, широко відомі українські народні пісні, частина з яких була опублікована в збірниках, а частина записувалася з голосу: «Ой оддала мене мати за нелюба заміж», «Брала дівка льон», «Розлилися води на чотири броди», «Чорна хмаронька наступає», «Лимерівна» тощо. Проте, у «Наталці Полтавці» міститься і пародія на вірш Григорія Сковороди «Всякому городу нрав і права» (1760-і).

Також натхненням до написання п'єси для Котляревського стала невдала п'єса «Козак-стихотворец» Олександра Шаховського, у якій було неправдиво зображено тогочасне українське сільське життя. Шаховський був погано ознайомлений з реальним побутом українців, допустивши багатьох помилок, тому полтавчани були надзвичайно розчаровані його виставою. Котляревський вирішив виправити цю прикрість, написавши п'єсу «Наталка Полтавка», де українські селяни розмовляють справжньою мовою у правдивих обставинах.

Разом із тим 6-7 сцени II дії п'єси Котляревського слугують пародією на «Козака-стихотворця» Шаховського (персонаж Петро в комічній манері розповідає про бачену ним у театрі «комедію», де «під музику співають, сміються, плачуть, лаються, б'ються, стріляються, колються і умирають»). Історичної теми Котляревський свідомо уникає — Полтава в його творі це не місце відомої битви, а звичайне українське місто, яке наповнене життям і активно перебудовується.

Тематично найближчим до «Наталки Полтавки» є «Житіє Олексія, чоловіка Божого» (варіант 1673—1674 років), назване Павлом Житецьким «першою оригінальною українською драмою». Головний герой «Драми…» на противагу «Наталці Полтавці» — парубок, якого батьки хочуть одружити.

Котляревський вперше в новій українській літературі вводить образ жінки-страдальниці — це мати Наталки, Терпилиха, що своєрідно відображається у її імені.

За жанром «Наталка Полтавка» — соціально-побутова драма, глибоко національна характерами й естетичною формою, перший твір нової української драматургії, у якому поєдналися ознаки сентименталізму та просвітницького реалізму. Іван Котляревський так визначив жанр: «Опера малоросійська у двох діях, що передбачає багато музики та пісень».

Персонажі

Наталка Терпелиха — дівчина, дочка Горпини. Працьовита, розумна і дотепна. Вона відмовила в одруженні багатьом парубкам, бо кохає Петра, що був приймаком у її батьків. Але заради матері погоджується на шлюб із багатим нелюбом. Прізвисько Полтавка дівчина отримала за те, що приїхала з Полтави.
Петро — приймак родини Терпилів, сирота. Через кохання до Наталки її батько вигнав Петра. Заробивши грошей, Петро випадково опиняється там, же де й Наталка і дізнається, що вона вже засватана. Він доволі покірно сприймає цю обставину, лишаючи розв'язку за Наталкою, про майбутнє якої дбає більше, ніж про своє.
Возний (Борис Тетерваковський) — зарозумілий шахраюватий службовець при суді. Його мова наповнена канцелярсько-юридичними кліше. В селі не проживає, лише буває там у справах. За посадовими обов'язками возний приблизно відповідає дільничному офіцеру поліції.
Виборний (Макогоненко) — житель села, місцевий управлінець, добре обізнаний про справи в ньому та жителів. Має добрі наміри щодо Горпини та Наталки, але вдається при цьому до хитрощів.
Микола — далекий родич Горпини, жвавий і веселий сільський парубок.
Горпина Терпилиха — мати Наталки, що чекає, коли дочка одружиться.

Сюжет

Наталка — дівчина, що живе з матір'ю Горпиною Терпелихою в селі біля річки Ворскла. Раніше вони жили в Полтаві, але батько Наталки помер і вдова Терпилиха продала маєток, після чого купила невеличку хатину в селі.

Возний Тетерваковський сватається до Наталки. Вона не бажає одружуватися з ним, оскільки закохана в Петра. Батьки Наталки раніше взяли Петра до себе в приймаки (всиновили). Наталка з Петром взаємно закохалися і тоді батько вигнав Петра з дому. Петро змушений був іти в наймити і про нього вже чотири роки нічого не відомо.

Мати разом із сільським Виборним Макогоненком умовляють Наталку, щоб та прийняла пропозицію Тетерваковського. Адже родина переживає скрутні часи, а возний багатий. Наталка вважає, що їй личить одружитися з парубком рівного з нею становища. Тетерваковський зовсім не такий — зарозумілий службовець. Мати все ж добивається від дочки обіцянки, що вона перестане чекати Петра та одружиться з першим, хто зробить їй пропозицію.

Виборний зустрічає возного. Вони домовляються завітати до Наталки. Вона зі сльозами на очах пов'язає їм за звичаєм рушники. У той час Петро, вже вільний від заробітків, з чималими грошима, опинився в цьому ж селі. Він випадково знайомиться з Миколою (той був сиротою та родичем Терпилів). Микола розповідає Петрові про події в селі. Той усвідомлює, що Наталка, яку він досі кохає, і яку безуспішно шукав, живе тут. Однак, він вагається чи показуватися їй на очі, коли чує, що вона засватана.

Коли возний і Виборний виходять із хатини (вже перев'язані рушниками) Микола повідомляє Наталці про те, що повернувся її коханий. Біля хатини возний зустрічається з Петром, з хатини вибігає Наталка, говорить, що кохає Петра. Той каже, що віддасть їй усі зароблені гроші, щоб Наталка жила заможно з тим, ким схоче. Тетерваковський, вражений тим, що Петро дуже кохає Наталку, і заради неї готовий відмовитися від власного щастя, прощає і благословляє їх на одруження.

Музичне оформлення

Над музичним оформленням п'єси працювали Адам Барцицький, Алоїз Єдлічка, Опанас Маркович, Ян Ляндвер, Микола Васильєв, Володимир Йориш та інші. Однойменна опера Миколи Лисенка, написана за мотивами п'єси і вперше поставлена 1889 року, стала класикою українського оперного мистецтва. В творі багато пісень, які виконуються протягом п'єси:

Наталка — «Віють вітри, віють буйні», «А я дівчина Полтавка».
Возний — «От юних літ не знав я любові», «Всякому городу нрав і права»(Г. Сковорода).
Виборний — «Ой під вишнею, під черешнею».
Микола — «Гомін, гомін по діброві».
Петро — «Та йшов козак з Дону», «Сонце низенько, вечір близенько».

Популярність

Рукописні копії п'єси поширювалися з 20-х років XIX століття, хоча друком вона вийшла пізніше, в 1838 році в «Українському альманасі». Хоча точна дата першої постановки «Наталки Полтавки» залишається дискусійною, широко вважається, що це відбулося в Полтаві. Вже у 1821 році п'єсу з успіхом ставили в Харківському театрі, потім — у Молдові, Білорусу, Латвії, Естонії, Литві, Кавказі, Середній Азії.

П'єса І. Котляревського привертала увагу читачів та глядачів красою зображених народних характерів, пісенністю їхньої мови. Шляхом індивідуалізації мови драматургові вдалося чітко окреслити психологічні типи персонажів. Так, мова возного й виборного викликає посмішку своєю перекрученістю, напускною вченістю.

П'єсі притаманні елементи сентименталізму, що розвивався на той час у літературі, — звернення до людських почуттів, змалювання їхньої сили й глибини. У дусі сентименталізму написано й кінцівку: возний відмовляється від Наталки.

Через певний час після написання п'єси з'явилися її переробки. Так, Іван Озаркевич 1848 року опублікував у Чернівцях п'єсу «Дівка на виданню, або На милування нема силування», сюжет якої достеменно повторює «Наталку Полтавку», однак дію перенесено до Коломиї, а головну героїню перейменовано на Анничку. Того ж року п'єсу було поставлено у Львові та Коломиї.

Театральні постановки «Наталки Полтавки» в Петербурзі та Москві 1830–1840-х роках є прикладом включення української теми в російську театральну систему. Проте самостійній українській національній опері було відмовлено у праві на життя.

У 1889 році композитор Микола Лисенко адаптував «Наталку Полтавку» в оперу. Прем'єра відбулася 24 листопада 1889 року в Одесі і надалі «Наталка Полтавка» Лисенка міцно увійшла до репертуару як великих театрів, так і аматорських.

Відсутність росіян-ворогів у «Наталці Полтавці» дала можливість п'єсі безперервно існувати на українській сцені не лише в царські, а й у радянські часи. П'єса навіть пережила хвилю популярності за сталінізму, що призвело до ренесансу водевілю. Твір потрапив на велику оперну сцену московського Большого театру в 1936 році та на святкування 300-річчя «Возз'єднання України з Росією» в 1954.

Василь Авраменко, який 1926 року він емігрував у Канаду, створив у США власну кінокомпанію. 26 травня 1936 року було створено Корпорацію першого звукового фільму «Наталка Полтавка» («першої української говорячої фільми») на чолі з Максимом Бойчуком. Авраменко зняв фільми «Наталка Полтавка» (1937) та «Запорожець за Дунаєм» (1939). В Радянській Україні у той же час екранізував ті ж твори Іван Кавалерідзе. Американська прем'єра «Наталки Полтавки» відбувалася на Різдво 1936 року в нью-йоркському кінотеатрі «Венеція».

Видання

Вперше п'єса під назвою «Наталка Полтавка. Малороссийская опера И. П. Котляревского» з присвятою «Любителям славянщины» надрукована І. І. Срезневським в «Украинском сборнике» (кн. І, Харків, 1838).

П'єса підготовлена І. І. Срезневським до друку з відома і за життя автора. Санкт-Петербурзькою цензурою вона була дозволена до друку 26 квітня 1838 р.

У передмові до свого збірника І. І. Срезневський писав:

«Я почав Український збірник Наталкою Полтавкою Івана Петровича Котляревського і здається, не міг вибрати кращого початку: а) Наталка Полтавка була не тільки одним з перших книжно-народних творів України, але разом і першою збіркою пам'яток української народності, взірцем для всіх наступних; б) Наталка Полтавка мала сильний вплив на вивчення української народності, можна сказати - пробудила її, і досі залишається найкращим покажчиком майже на всі найважливіші сторони, з яких потрібно вивчати українську народність. Можна було б після цього й не згадувати про те, що Наталка Полтавка з книжково-народних українських творів великого розміру за своєю внутрішньою гідністю займає перше місце, що вона найбільше улюблена по всій Україні, що, нарешті, вона дотепер ще не була видана і переписувачами спотворювалася дедалі більше. Таким чином, Наталка Полтавка, займаючи перше місце в моєму Українському збірнику, можливо, з одного боку, вважатися ніби вступом до всього, що буде за нею викладено в ньому, а з іншого боку, залишиться назавжди одним із кращих його прикрас. Боргом вважаю тому принести мою вдячність Івану Петровичу Котляревському за те, що він дав мені можливість не тільки бути своїм видавцем одного з кращих його творів, а й почати ним, а не чим іншим мій Український збірник»

Оригінальний текст (рос.)

[«Я начал Украинский сборник Наталкой Полтавкой Ивана Петровича Котляревского и, кажется, не мог выбрать лучшего начала: а) Наталка Полтавка была не только одним из первых книжно-народных произведений Украины, но вместе и первым сборником памятников украинской народности, образцом для всех последовавших; б) Наталка Полтавка имела сильное влияние на изучение украинской народности, можно сказать – пробудила его, и до сих пор остается лучшим указателем почти на все важнейшие стороны, с которых должно изучать украинскую народность.

Можно было бы после этого и не упоминать о том, что Наталка Полтавка из книжно-народных украинских произведений большого размера по своему внутреннему достоинству занимает первое место, что она более всех любима по всей Украине, что, наконец, она доселе была не издана и переписчиками искажалась все более и более. Таким образом, Наталка Полтавка, занимая первое место в моем Украинском сборнике, может быть, с одной стороны, считаема как бы вступлением ко всему, что будет за нею помещено в нем, а с другой стороны, останется навсегда одним из лучших его украшений. Долгом считаю посему принести мою признательность Ивану Петровичу Котляревскому за то, что он дал мне возможность не только быть своим издателем одного из лучших его произведений, но и начать им. а не чем другим мой Украинский сборник»] Помилка: {{Lang}}: текст вже має курсивний шрифт (довідка)

Екранізації

Наталка Полтавка (1936, УРСР) — фільм режисера Івана Кавалерідзе.
Наталка Полтавка (1937, США) — фільм режисера Василя Авраменка.
Наталка Полтавка (1978, УРСР) — фільм режисера Родіона Єфименка.

Див. також

Наталка Полтавка (опера)