Мико́ла Заха́рович Ле́вченко ( 26 листопада (9 грудня) 1903 , Київ — 17 січня 1935 , Київ ) — український історик, сходознавець, етнограф, літературознавець. Названий син академіка Агатангела Кримського. Жертва більшовицького терору.
| Микола Захарович Левченко | |
|---|---|
| Фото Миколи Захаровича Левченка. 1926 р. | |
| Народився | 26 листопада (9 грудня) 1903[1] Київ, Російська імперія[1] |
| Помер | 17 січня 1935[2](31 рік) Київ, Українська СРР, СРСР[2] |
| Поховання | Солом'янське кладовище |
| Діяльність | етнолог |
| Alma mater | Друга київська гімназія |
| Вчителі | Беркут Леонід Миколайович |
Роботи у Вікіджерелах Левченко Микола Захарович у Вікісховищі | |
Життєпис
Народився 1903 року у Києві (за іншими даними — на Чернігівщині) в сім'ї селянина візника-вантажника.
У 1920 році закінчив Другу українську державну гімназію імені Кирило-Мефодіївського братства, у 1923 році — історичне відділення Вищого інституту народної освіти імені Михайла Драгоманова. Паралельно навчався у Київському археологічному інституті та водночас працював бібліотекарем у Всенародній бібліотеці України.
Протягом 1923—1929 років обіймав посади завідувача друкарні Всеукраїнської академії наук (ВУАН) і наукового секретаря канцелярії Історико-філологічної катедри ВУАН — академіка Агатангела Кримського, який з часом усиновив Левченка.
Від 1924 року — постійний позаштатний співробітник Кабінету арабо-іранської філології, з 1928 року — дійсний член Етнографічної і діалектологічної комісії ВУАН та науковий консультант Кабінету вивчення Поділля у Вінниці. Протягом усього часу займався науковою роботою, мав дві значні праці, десятки статей та рецензій.
Арешт
Заарештований 1929 року у сфабрикованій справі «Спілки визволення України». Під час слідства, аби врятувати від арешту свого названого батька, Агатангела Кримського, визнав себе винним у надуманих звинуваченнях і був засуджений до 10 років позбавлення волі.
Із самого арешту Кримський намагався довести відсутність провини Миколи Левченка та якось полегшити його перебування у в'язниці. До вересня 1929 року в Академії наук нараховували зарплатню заарештованому Левченку, ці гроші бібліотекар Кабінету арабо-іранської філології Володимир Іванець сплачував спеціальним жінкам, які купували продукти і відносили передачі ув'язненому. Сам Іванець у липні 1929 року радив Кримському приїхати до Києва і займатися справою визволення свого названого сина особисто, оскільки допомоги від Академії наук чекати не варто — велика кількість її співробітників заарештовані за невідомими обвинуваченнями. І Володимир Іванець, і Агатангел Кримський вірили, що арешт Левченка — непорозуміння, але якщо не допомагати йому, то перебувати у в'язниці йому доведеться довго.
Вже на початку серпня 1929 року Іванець пише Кримському, що приєжджати недоцільно, бо арешти академіків продовжуються — заарештовані Сергій Єфремов і Андрій Ніковський, тому «можна припустити, що Миколу взято не в особистій справі і зрозуміло, що слідство затягнеться надовго».
Академік Кримський вирішив звертатися до керівників УСРР з клопотанням стосовно долі Миколи Левченка. 8 серпня 1929 року він звертається з листом до начальника обліково-організаційного управління ГПУ УСРР Семена Западного, а у вересні 1929 року до Володимира Затонського. Тексти цих листів майже ідентичні за текстом — спочатку Агатангел Кримський розповідає, що він «вірний син Радянської влади, непохитний та незрадливий слуга Радянської влади», але, зважаючи на свій вік та стан здоров'я, академік прохає звільнити свого помічника та наукового секретаря Миколу Левченка, який заарештований «безперечно без вини» і просить можновладців зробити так, «щоб Миколу Левченка Київське ГПУ випустило на волю й оддало на поруки» академіку Кримському. Чи отримав академік відповіді на свої листи — невідомо.
Покарання Левченко відбував спочатку на Єнгоозері і працював на лісових роботах, потім опинився на Чупі-пристані, а згодом працював на Сегежі інспектором виробничого відділу. Влітку до засланих в табори в'язнів мали право приїздити родичі, тож кожного літа Агатангел Кримський відвідував свого названого сина. Пізніше Кримський розповідав, що Левченко працював в Беломорсько-Балтійському таборі дуже вяжко і багато, щоб не тільки відбути свій термін заслання, а ще й добитися зняття судимості. Натомість в таборі Левченко занедужав і у 1934 році був звільнений як невиліковно психічно хворий.
У листопаді 1934 року прибув до Києва, де жив з дружиною в академіка Кримського на вулиці Малопідвальній, 3, але так і не повернувся до здорового стану. 17 січня 1935 року, шантажований чекістами, безробітній Микола Левченко покінчив життя самогубством. Похований у Києві на Солом'янському кладовищі.
Реабілітований посмертно у 1973 році.
Спогади
Українська історикиня Наталія Полонська-Василенко, що познайомилася з Левченко під час його навчання у Київському археологічному інституті, залишила спогади про етнографа у своїй праці «Про нечисленних з-поміж незчисленних», присвяченій 30-річчю процесу Спілки визволення України, написані в 1959—1960 роках і надруковані в часописі «Український самостійник». Авторка згадує його як «молодика років двадцяти, гарного собою», що «з винятковою сумлінністю він відвідував лекції, складав іспити, писав реферати».
Праці
- Левченко М. З. З поля фольклористики та етнографії: Статті та записи, вип. 1—2. К., 1927—28.
- Левченко М. З. Казки й оповідання з Поділля: в записах 1850—1860 рр., вип. 1—2. К., 1928.
- Левченко М. З поля фольклористики й етнографії: ст. та записи / Микола Левченко ; Укр. акад. наук. — У Київі : З друк. Укр. акад. наук, 1927. — 71, 1 с. : іл. — (Збірник історично-філологічного відділу ; № 55). [Архівовано 13 серпня 2020 у Wayback Machine.]
вікіпедія, вікі, енциклопедія, книга, бібліотека, стаття, читати, безкоштовне завантаження, Інформація про Левченко Микола Захарович, Що таке Левченко Микола Захарович? Що означає Левченко Микола Захарович?