Курська губернія

Ку́рська губе́рнія ( 1796 — 1928) — одна з центральних чорноземних губерній європейської частини Російської імперії та РРФСР, що належали Київській губернії.

Курська губернія

Герб

Тип	губернія і губернія Російської імперії^d
Столиця	Курськ
Історія
• Попередник	Курське намісництво
• Створено	12 (23) грудня 1796
• Наступник	Центрально-Чорноземна область


Входила до складу	Російська імперія Російська республіка Російська СФРР РСФРР Московська область^[d]^[1]^[2] Російська СФРР
Країна	Російська імперія

Історія

Утворена в 1796. Центр — місто Курськ. Площа губернії становила 40 821 квадратну версту. Населення на 1897 становило 2 371 012 осіб.

У 1917 році мешканці Суджі і Суджанського повіту присягли на вірність українській владі, оголосили про вихід зі складу Курської губернії і попросили прийняти їх до Української Народної Республіки

14 серпня 1918 року значна частина Курської губернії колишньої Російської імперії увійшла до складу Української Держави . Зокрема, Путивльський і Рильський повіти були включені до Чернігівщини, а Суджанський, Грайворонський, Білгородський, Корочанський і Новооскольський — до Харківщини . Ця постанова стала одним із результатів Київської мирної конференції — переговорів про юридичні підсумки програної більшовиками Першої радянсько-української війни .

16 жовтня 1925 до складу УРСР від Курської губернії було передано Путивльський повіт (окрім Крупецької волості) та Криничанську і Миропільську волості Суджанського повіту.

Повіти

У 1727 році зі складу Київської губернії була виділена Бєлгородська губернія, до складу якої були включені провінції Бєлгородська, Орловська, Севська, а також частина Української лінії і 5 полків слободських козаків Київської губернії (у самій Київській губернії залишилося 10 українських полків). Згодом з Бєлгородської губернії була виділена Курська губернія.

Курська губернія мала 15 повітів:

Білгородський;
Грайворонський;
Дмитріївський;
Корочанський;
Курський;
Льговський;
Новооскільський;
Обоянський;
Путивльський;
Рильський;
Старооскольський;
Суджанський;
Тимський;
Фатежський;
Щигровський.

Губернатори

1797—1798 — Бурнашев Іван Миколайович
1798—1799 — Комбурлей Михайло Іванович
1799—1803 — Верьовкін Олександр Матвійович
1803—1806 — Протасов Павло Іванович
1806—1811 — Прозоровський Дмитро Олександрович
1811—1818 — Нелідов Аркадій Іванович
1818—1826 — Кожухов Олексій Степанович
1826—1830 — Лісовський Степан Іванович
1830—1831 — Ганскау Яків Федорович
1831—1834 — Демидов Павло Миколайович
1834—1835 — Паскевич Степан Федорович
1835—1839 — Муравйов Михайло Миколайович

Особливості етнічного складу населення

Північні та центральні повіти губернії, що не були частиною Східної Слобожанщини, мали майже повністю російське населення — Фатежський 99,87 % росіян, Щигровський 99,76 %, Дмитріївський 99,18 %, Тимський 98,87 %, Курський 97,19 %, Льговський 95,15 %, Старооскольський 91,35 %.

Південні ж повіти, суміжні з Харківською губернією, які були частиною Східної Слобожанщини, мали змішане населення, подекуди з перевагою українців — так, Грайворонський населяло 58,58 % українців, Путивльський 52,52 %, Новооскільський 51,01 %.

Українці становили майже половину (47,92 %) населення Суджанського повіту, третину (34,31 та 30,09 % відповідно) населення Корочанського та Рильського повітів, п'яту частину (21,23 %) населення Білгородського повіту, десяту частину (10,74 %) Обоянського повіту. Льговський та Старооскольський повіти були «перехідними» зі смуги заселення росіян до українців, адже мали відповідно 4,48 та 8,81 % населення українців.

За працею російського військового статистика Олександра Ріттіха «Племенной состав контингентов русской армии и мужского населения Европейской России» 1875 року серед чоловіків призовного віку Курської губернії українців було 23,7 %, росіян — 76,19 %, інших національностей — 0,11 %; значна частка українців була серед чоловіків призовного віку Грайворонського (56,3 %), Новооскільського (54,9 %), Путивльського (49,6 %), Суджинського (46,2 %), Рильського (41,6 %), Білгородського (34 %), Короченського (27,1 %), Старооскільського (12,2 %), Обоянського (11,2 %) та Льговського (9,5 %) повітів.

[1]

[2]