Критика Готської програми

«Кри́тика Го́тської програ́ми» (нім. Kritik des Gothaer Programms) — праця, написана Карлом Марксом у 1875 році як приватне звернення до керівництва Німецької соціал-демократичної робітничої партії^[en] («айзенахців»). Маркс жорстко критикував проєкт програми об'єднаної партії, яку мали створити на з'їзді в місті Гота шляхом злиття з Загальнонімецьким робітничим союзом^[en] («лассальянцями»). Маркс стверджував, що програма робить суттєві й шкідливі поступки державницькому, реформістському соціалізму Фердинанда Лассаля, чиї ідеї він вважав опортуністичними.

У праці містяться розгорнуті міркування Маркса про характер гіпотетичного комуністичного суспільства, стратегію його досягнення та принципи, на яких воно мало б ґрунтуватися. «Критика» окреслює «дві фази комуністичного суспільства», передбачені Марксом: нижчу фазу, за якої індивіди отримують блага відповідно до свого трудового внеску, і вищу фазу, в якій суспільство функціонує за принципом «від кожного за здібностями, кожному за потребами». Також цей твір містить розгорнуте обговорення Марксом диктатури пролетаріату як передбачуваної форми влади в перехідний період між капіталізмом і комунізмом.

Спочатку звернення Маркса було приховане партійним керівництвом, яке побоювалося, що воно може зірвати об'єднавчий з'їзд. За життя Маркса текст так і не був опублікований. Фрідріх Енґельс, який поділяв застереження Маркса щодо програми, оприлюднив «Критику» у 1891 році, коли новостворена Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) розробляла нову програму. Публікація «Критики» викликала суперечки всередині партії, але водночас сприяла зміцненню її теоретичних засад. Згодом текст став одним із фундаментальних творів для пізніших марксистських мислителів, зокрема для Володимира Леніна, чия книга «Держава і революція» значною мірою стала розвитком ідей «Критики Готської програми».

Передумови

У травні 1875 року дві німецькі соціалістичні партії, Соціал-демократична робітнича партія^[en] («айзенахці») та Загальнонімецький робітничий союз^[en] («лассальянці»), планували об'єднатися на з'їзді в місті Гота. Айзенахська партія, очолювана Вільгельмом Лібкнехтом і Авґустом Бебелем, була ідейно ближчою до Карла Маркса та Фрідріха Енґельса. Лассальянське крило, натомість, спиралося на погляди Фердинанда Лассаля (який помер у 1864 році) й чиї теорії Маркс вважав опортуністичними. Маркс і Енґельс відкидали лассалівську версію соціалізму, оскільки вбачали у ній брак критики капіталізму та грошової економіки, а також вважали її надмірно зорієнтованою на державництві й реформізмі.

Маркс, який мешкав у Лондоні, отримав примірник проєкту програми об'єднаної партії. За його словами, він був «розлючений» після прочитання програми, сприйнявши її як зраду революційних принципів і капітуляцію перед лассальянством. Він виступав за період спільних дій між обома групами без програмних компромісів, зазначаючи в супровідному листі до керівництва айзенахців, що «кожний крок дійсного руху важливіший, ніж дюжина програм». Маркс написав «Критику» у формі зауваг, адресованих лідерам айзенахців та призначених для поширення серед них. Маркс попереджав, що в разі ухвалення програми він «повністю відмежується від [її] принципів». Щоби підкреслити теоретичну вагу питання, він також надіслав їм примірники щойно виданого французького видання «Капіталу», в якому містилася його найрозгорнутіша критика.

Маркс насамперед відкидав ті положення програми, що а). підміняли класову боротьбу розпливчастими формулюваннями про «справедливий розподіл» і «рівні права», та б). покладалися на державу як на засіб установлення соціалізму. Зокрема, він різко виступав проти вступної декларації про те, що «праця є джерелом усього багатства», доводячи, що природа так само є джерелом споживчої вартості. Таке формулювання Маркс вважав небезпечним, оскільки воно натякало, що виробництво вартості є природною властивістю праці й, відповідно, постійною умовою людського життя.

Попри Марксові заперечення, програму, з незначними змінами, було ухвалено на Готському з'їзді наприкінці травня. Маркс вирішив не робити свою критику публічною, зокрема тому, що Отто фон Бісмарк тоді ув'язнив кількох провідних айзенахців, тож він не хотів допомогати ворогам партії. «Критика» залишалася неопублікованою. Вільгельм Лібкнехт, який побоювався, що авторитетний Бебель може піддатися аргументам Маркса, був «надзвичайно успішним у недопуску ознайомлення Бебеля з цим документом».

Зміст

Критика Маркса поділяється на чотири основні частини, кожна з яких присвячена окремим розділам проєкту програми. Його аналіз зосереджується на двох центральних темах: пропозиціях програми щодо розподілу національного продукту та її поглядах на державу.

Розподіл суспільного продукту

Маркс передовсім критикує твердження, що «продукт праці» без будь-яких відрахувань належить усім членам суспільства. Він відкидає це як розпливчасте формулювання, яким послуговувалися «прихильники кожного даного суспільного ладу». Маркс стверджує, що зосередження програми на «справедливому розподілі» оминає головне питання — необхідність перетворення виробничих відносин.

Він заперечує вимогу, згідно з якою робітники мають отримувати «неурізаний дохід від своєї праці», вважаючи, що вона ігнорує практичні потреби майбутнього комуністичного суспільства. Маркс доводив, що перед розподілом між окремими робітниками від сукупного суспільного продукту необхідно відрахувати значну частину. До таких відрахувань належать кошти на заміщення й розширення засобів виробництва, резервний фонд для страхування від нещасних випадків, витрати на утримання та управління суспільними службами (школами, лікарнями тощо), а також забезпечення тих, хто не здатний працювати. Він також зазначає, що в комуністичному суспільстві саме поняття «дохід праці» втрачає свій сенс, оскільки виробники не обмінюватимуться своїми продуктами. Натомість індивідуальна праця існуватиме безпосередньо як складова сукупної праці, а не як щось опосередковане міновою вартістю, адже абстрактна праця буде скасована.

Дві фази комуністичного суспільства

Маркс окреслює принципи розподілу, які діятимуть у «першій фазі комуністичного суспільства» — суспільства, яке «в усіх відношеннях, в економічному, моральному й розумовому, зберігає ще родимі плями старого суспільства, з надр якого воно вийшло». У цій передбачуваній нижчій фазі кожний виробник одержує від суспільства рівно те, що він у нього вніс, виходячи з фактичної кількості часу, відпрацьованого індивідом. Цей принцип відрізняється від визначення вартості на основі суспільно необхідного робочого часу за капіталізму. Він пише:

	Він [виробник] дістає від суспільства квитанцію на те, що він доставив таку то кількість праці (після відрахування частини його праці на користь суспільних фондів), і по цій квитанції він одержує з суспільних складів стільки засобів споживання, скільки коштує його праця. Така сама кількість праці, яку він дав суспільству в одній формі, повертається йому в іншій формі
— Карл Маркс, Критика Готської програми

Маркс стверджує, що цей принцип «рівного права» насправді є нерівним. Оскільки він застосовує однакову міру, працю, до індивідів, які є нерівними за здібностями, сімейними обставинами тощо, він неминуче породжує нерівність. Один робітник може бути фізично сильнішим або мати більше дітей на утриманні, ніж інший. Цю систему Маркс характеризує як таку, що все ще спирається на «буржуазне право^[en]», і вважає її неминучим недоліком першої фази комуністичного суспільства. Обговорюючи «тривалість або інтенсивність» як міру праці, Маркс має на увазі фактично відпрацьований час, а не обсяг виробленого продукту, тим самим спростовуючи поширене тлумачення цього принципу як «кожному — за його працею».

Критика держави і революції

Другий основний аспект критика Маркса стосується поглядів програми на державу. Він піддає нищівній критиці вимогу «вільної держави», вважаючи її метою, негідною соціалістів, і стверджує, що вся програма «наскрізь отруєна властивою лассальянській секті вірнопідданою вірою в державу». Далі він ставить питання: «Якого перетворення зазнає державність [Staatswesen] в комуністичному суспільстві?». У відповідь Маркс вказує на гіпотетичний період політичного переходу між капіталізмом і комунізмом:

	Між капіталістичним і комуністичним суспільством лежить період революційного перетворення першого в друге. Цьому періодові відповідає і політичний перехідний період. І держава цього періоду не може бути нічим іншим, крім як революційною диктатурою пролетаріату
— Карл Маркс, Критика Готської програми

Цей перехідний період, котрий, як уточнює Маркс, не належить ані до соціалізму, ані до комунізму, розпочався б із самоврядування громад і означав би владу мас, а не владу над масами. Така форма правління була б «ґрунтовно демократичною та всеосяжною», однак була б подолана, щойно буде знищено економічну основу класового суспільства.

Маркс стверджує, що Ґотська програма не містила нічого, окрім «старого, загальновідомого, демократичного мотлоху»: загального виборчого права, прямого законодавства, народних прав і народного ополчення. Він доводить, що ці вимоги вже були здійснені в прогресивних буржуазних республіках і самі по собі не є революційними цілями. У цьому контексті Маркс також порушує питання, чи не є правові поняття «прав» за своєю природою буржуазними. Він припускає, що всякі права нерозривно пов'язані з егоїстичними, індивідуалістичними інтересами, і що комуністичне суспільство вийде за межі потреби в правовому та судовому апараті, який забезпечує їхнє примусове виконання. Він також критикує пропоноване програмою «розв'язання соціального питання^[en]», яке спиралося на робітничі кооперативи за державної підтримки. Маркс доводить, що «залізний закон заробітної плати» (лассальянська концепція) ґрунтується на хибному розумінні природи заробітної плати: вона є не вартістю праці, а вартістю робочої сили. Систему заробітної плати Маркс зрештою характеризує як «систему рабства», яка стає тим суворішою, чим більше розвиваються продуктивні сили праці, незалежно від того, краще чи гірше оплачується праця робітника.

Публікація та спадщина

Маркс задумував «Критику» як сукупність виправних зауваг для керівників айзенахців і не прагнув її широкого оприлюднення. Текст залишався внутрішнім партійним документом. Після об'єднавчого з'їзду лассальянська та айзенахська фракції злилися, утворивши Соціалістичну робітничу партію Німеччини, яка згодом стала Соціал-демократичною партією Німеччини (СДПН).

Енґельс, який поділяв марксову критику, опублікував рукопис у 1891 році, коли СДПН розробляла нову програму, сподіваючись, що він допоможе спрямувати партію до більш науково обґрунтованої платформи. Партійне керівництво знову намагалося придушити цей документ, однак Енґельс пригрозив їм публічним розголосом, що забезпечило його публікацію в теоретичному журналі СДПН Die Neue Zeit^[en]. Втручання Енґельса було вирішальним, адже спроби керівництва приховати текст «ймовірно, мали б успіх (можливо, навіть остаточний) якби Енґельс і далі не був живий, щоби прорвати змову мовчання».

Публікація спричинила неабиячкий резонанс, викликавши гнівну реакцію парламентської фракції СДПН у Рейхстазі, представники якої навіть пропонували піддати партійний журнал цензурі. «Критика» стала предметом політичних дебатів і в самому Рейхстазі, де опоненти використовували її для атак на СДПН. Один із партійних лідерів публічно відмежувався від цього тексту з трибуни Рейхстагу, тоді як депутат СДПН Карл Ґрілленберґер засудив працю, заявивши, що партія не схвалювала її положень і що не може бути й мови про революційну диктатуру пролетаріату. Лібкнехт у пізнішому виступі вдався до аргументу tu quoque, стверджуючи, що буржуазні партії й без того здійснюють «диктатуру буржуазії», а перекриття легальних шляхів для робітників неминуче зробить «диктатуру пролетаріату» необхідністю.

Відтоді «Критика Ґотської програми» стала одним із центральних текстів марксистської теорії як «найпослідовніше, найдетальніше й найвиразніше обговорення» Марксом революційної стратегії та переходу до комунізму. У 1917 році, напередодні Жовтневої революції, Володимир Ленін написав працю «Держава і революція», яка значною мірою є розгортанням ідей, викладених у «Критиці Готської програми». Ленін високо оцінював «Критику» за її чітке заперечення реформізму, наголошуючи на марксовому твердженні, що наявну державу неможливо просто перебрати під свій контроль, тому її необхідно знищити. Ленін також знову висунув на передній план поняття «диктатури пролетаріату».

Водночас ленінська інтерпретація в окремих аспектах відхилялася від марксового тексту. Згідно з низкою досліджень, Ленін хибно витлумачив нижчу фазу комунізму, стверджуючи, що в ній зберігатиметься наймана праця, а всі громадяни стануть найманими працівниками держави, замість марксового уявлення про винагороду, що ґрунтується на фактично відпрацьованому робочому часі й здійснюється через трудові квитанції. Ленінові також приписують утвердження розмежування між «соціалізмом» (нижчою фазою) і «комунізмом» (вищою фазою) як двома окремими історичними стадіями. Таке прочитання, на думку деяких дослідників, відсутнє у власних працях Маркса, де ці терміни вживаються як взаємозамінні.

Видання українською

• Маркс, Карл. Критика Готської програми. — Київ : Державне видавництво політичної літератури, 1938. — С. 3-22.

Див. також

• Марксизм
• Капітал

Коментарі

1. За назвою міста у якому була заснована партія — Айзенах.