Жан Кокто

Жан Кокто́ (фр. Jean Cocteau; 5 липня 1889 — 11 жовтня 1963) — французький режисер, письменник, актор, художник, кінорежисер, діяч мистецтва, відома фігура інтернаціонального авангарду першої половини XX ст.

Жан Кокто

Jean Maurice Eugène Clément Cocteau

Кокто 1923 року

Ім'я при народженні

фр. Jean Maurice Eugène Clément Cocteau

Народився

5 липня 1889
Мезон-Лафіт, Іль-де-Франс, Франція

Помер

11 жовтня 1963 (74 роки)
Мії-ла-Форе, Іль-де-Франс, Франція
·інфаркт міокарда

Поховання

Chapelle Saint-Blaise-des-Simples^d^[1]

Громадянство

Франція

Національність

француз

Діяльність

режисер, письменник, актор, художник, кінорежисер

Alma mater

Кондорсе

Знання мов

французька^[2]^[3]

Мова творів

французька

Роки активності

1908 — 1963

Жанр

драма і трагедія

Magnum opus

Orpheus^d^[4], Кров Поета^[4] і Красуня і чудовисько^[4]

Членство

Французька академія, Німецька академія мови і поезії, Королівська академія французької мови і літератури Бельгії (11 жовтня 1963)^[5] і Société des poètes français^d

Мати

Eugénie Cocteau^d

Автограф

Нагороди

Сайт: www.jeancocteau.net

Жан Кокто у Вікісховищі

Висловлювання у Вікіцитатах

Роботи у Вікіджерелах

Біографія

Народився 5 липня 1889 року в Мезон-Лаффітт, Франція. Син адвоката і художника-аматора, який наклав на себе руки, коли синові було 9 років. Дід Кокто, який й виховував Жана, влаштовував у себе вдома аматорські концерти, був меломаном і колекціонером, в тому числі музичних інструментів. У сімейній колекції були картини Енгра, Делакруа, грецькі статуї. Своїм вихованням і освітою, як вважав Жан Кокто, він був зобов'язаний своєму дідові.

Навчався в одному з кращих ліцеїв Парижа — ліцеї Кондорсе.

У 1910—1920 роки сформувався як поет, віддавши данину дадаїзму в збірнику «Вірші» і сюрреалізму в збірнику поезії «Опера». Став особливо відомий як художник-графік, був прихильником кубізму. Художнє сприйняття і мислення Жана Кокто формувалося під впливом естетики, поглядів і співпраці з Еріком Саті, а також російського балету Сергія Дягілєва, музики Ігоря Стравінського, художніх робіт Пабло Пікассо і поезії Гійома Аполлінера.

З середини 1910-х років увійшов в мистецькі кола Парижа, познайомився з Марселем Прустом, Андре Жідом, Сергієм Дягілєвим, Пабло Пікассо, Еріком Саті й іншими, вплинув на сюрреалістів (потім конфліктував з А. Бретоном), пізніше зблизився з Жаном Маре й Едіт Піаф.

У роки Другої світової війни засуджував колаборантський Режим Віші. У 1949 був нагороджений орденом Почесного легіону.

Особисте життя

У 1932—1934 рр. жив з російською актрисою, княжною Наталією Павлівною Палей. Пара розлучилася після того, як Палей втратила дитину від Кокто.

Жан Кокто ніколи не приховував своєї гомосексуальності. Він був автором, злегка гомоеротичного і напівавтобіографічного, Le livre blanc (перекладається як «Білий листок» або «Біла книга»), виданого анонімно в 1928 році. Він ніколи не відкидав свого авторства, а пізніше видання роману містить його вступ і малюнки.

Кокто 25 років прожив з актором Жаном Маре після знайомства з ним у 1937 році в Парижі. Їхні стосунки не афішувалися, але і ні для кого не були секретом. Свого коханого Кокто зняв у багатьох фільмах.

Був католиком.

Смерть

Помер від серцевого нападу в його шато в Міллі-ла-Форет, Ессон, Франція, 11 жовтня 1963 року у віці 74 років. Його подруга, французька співачка Едіт Піаф, померла за день до цього, але про це оголосили лише вранці, у день смерті Кокто. Повідомляли, що серце Жана не витримало, почувши про смерть Піаф. Насправді, за словами автора Роджера Пейрефітта, Кокто був спустошений після конфлікту з його давньою подругою Франсін Вейсвайлер.

Відповідно до його побажань, Кокто похований під підлогою Chapelle Saint-Blaise des Simples in Milly-la-Forêt. На епітафії його надгробку на підлозі каплиці написано: «Я залишаюся з вами» («Je reste avec vous»).

Досягнення та нагороди

У 1955 був обраний членом Французької академії, Королівської Академії Бельгії. Командор Ордена Почесного Легіону, член Академії Малларме, багатьох національних Академій світу, почесний президент Каннського кінофестивалю, Академії джазу та ін.

У Мії-ла-Форе діє будинок-музей Жана Кокто.

Творчість

Різнобічно обдарована особистість, Кокто проявив себе у різних мистецьких напрямах. І якщо для інших це було небезпечно, бо не давало змоги якісно виявити себе в якомусь жанрі, Кокто щасливо уникав легковажності й прохідних, малоцікавих робіт.

Свої літературні праці друкував в американському часописі «Літтл Ревю» з 1916 року. Написав декілька лібрето для опер, ораторій, балетів.

Скандальний балет «Парад»

Особливе місце у творчій біографії Жана Кокто посів скандальний балет «Парад», який поставив на сцені Дягілєв Сергій Павлович у межах «Російських сезонів». Він став першою сюрреалістичною виставою в Парижі й наробив багато галасу, викликав обурення і спротив. Сценографія доповнювалась творами Джорджо де Кіріко, Пікассо. І, здається, ці декорації були найкращою складовою вистави, де були порушені канони класичної вистави й балету як такого.

Маловідомий Кокто

Погруддя Кокто в похилому віці • Каплиця, побудована Кокто

Він відчував недостатність свого акторства чи участі у виставах. Серед позатеатральних робіт, наприклад, архітектура (побудував каплицю).

Як художник Кокто узявся за створення театральної афіші. Споглядання за репетиціями балерин надихали багатьох художників, серед яких Дега. Не залишився осторонь і Кокто. Натхнення вразило його на репетиції балерини Тамари Карсавіної. Легка і тоненька, у багатій театральній пачці й на пуантах, на театральній афіші Кокто уславлена балерина виглядає елегантною і тендітною пані й водночас екзотичною квіткою. Афіша Кокто до балету Карла Вебера «Видіння троянди» з Карсавіною стала на один щабель з найкращими афішами Тулуз-Лотрека і мистецтва афіші взагалі. Ця афіша — надбання і гордість багатьох музеїв світу (1911 р., гуаш).

Поезія

La lampe d'Aladin (1908)
Le prince frivole (1909)
Odes (1914)
Cap de Bonne-Espérance (1918)
Escales (1920)
Vocabulaire (1922)
Plain-Chant (1922)
Prière mutilée (1922)
La Rose de François (1923)
L'Ange Heurtebise(1925)
Cri écrit (1925)
Opéra (1926)
Eloge de l'Imprimerie (1929)
Mythologie (1934)
Enigme (1939)
Allégories (1940)
Léone (1944)
La Crucifixion (1946)
Le Chiffre sept (1952)
La Nappe du Catalan (1952)
Dentelle d’éternité (1953)
Appogiatures (1953)
Clair-Obscur (1954)
Paraprosodies (1958)
Gondole des Morts (1958)
Cérémonial Espagnol du Phénix (1960)
Le Requiem (1961)
Taches (1962)
Faire-Part (1968, посмертно)

Романи

Le Potomak (1919)
Le Grand Ecart (1923)
Thomas l'imposteur (1923)
Le Livre blanc (1928)
Les Enfants terribles (1929)
La Fin du Potomak (1940)

Есе

Le Coq et l'Arlequin (1918)
Carte blanche (1920)
Le Secret professionnel (1922)
Le Rappel à l'ordre (1926)
Opium (1930)
Essai de critique indirecte (1932)
Portraits-Souvenir (1935)
Mon Premier voyage (1938)
Le Greco (1943)
Le Foyer des artistes (1947)
Jean Marais (1951)
Gide vivant (1952)
Entretiens sur le musée de Dresde (1957, з Луї Арагоном)
Le Cordon ombilical (1962)

П'єси

Parade (1917)
Les Mariés de la tour Eiffel (1921)
Antigone (1922)
Roméo et Juliette (1924)
Orphée (1926)
La Voix humaine (1930)
La Machine infernale (1934)
L'Ecole des veuves (1936)
Oedipe-roi (1937)
Les Chevaliers de la Table ronde (1937)
Les Parents terribles (1938)
Les Monstres sacrés (1940)
La Machine à écrire (1941)
Renaud et Armide (1943)
L'Epouse injustement soupçonnée (1943)
L'Aigle à Deux Têtes (1946)
L'impromptu du Palais-Royal (1962)

Кінофільми

1930 — Кров Поета (фр. Le Sang d'un poète)
1943 — Вічне повернення (фр. L'Eternel retour) (сценарій)
1946 — Красуня і чудовисько (фр. La Belle et la Bête)
1947 — Двоглавий орел (фр. L'Aigle à Deux Têtes)
1948 — Жахливі батьки (фр. Les Parents terribles)
1950 — Коріолан (фр. Orphée)
1950 — Орфей (фр. Orphée)
1952 — Вілла Санто-Соспір (фр. Villa Santo-Sospir)
1960 — Заповіт Орфея (фр. Le Testament d'Orphée)

Лібрето

Едіп-цар (1927)

Твори українською мовою

Людський голос [Текст] / Жан Кокто ; пер. Оксани Соловей. — Мюнхен: Сучасність, 1974. — 47 с. (Український переклад «Людського голосу» друкований у журналі «Сучасність» ч. 1 (145) за січень 1973 р.).

Окремі твори Кокто переклали П. Петренко, М. Терещенко, Л. Гнатенко та ін.

Жан Кокто на українській сцені

Жовтень 1987 року — «les Monstres sacrés» («Священні чудовиська»), Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки (режисер ― Роман Віктюк, сценографиня ― Світлана Старцева, виконавиця ролі Естер ― Ада Роговцева). Вистава отримала театральну премію імені Таїрова.
4 березня 2019 року — прем'єра моновистави «Людський голос» за мотивами п'єси Жана Кокто (постановка театральної групи «Правда/перспектива», автор проєкту та режисер Євген Лапін, виконавиця Віталіна Ізотова). Вистава отримала міжнародне визнання: (травень 2019 року — І Міжнародний театральний фестиваль Solo Plays Fest (м. Київ) — диплом за оригінальне режисерське рішення; вересень 2019 року — VII Міжнародний театральний фестиваль «JoyFest» (м. Київ) — диплом за найкращий театральний експеримент.
17 жовтня 2019 року — Міжнародний українсько-голландський проект La Voix Humaine Facetime / Людський голос у рамках Року французької мови в Україні до 120-річчя від дня народження Франсіса Пуленка та 130-річчя Жана Кокто. Музика Франсіса Пуленка, текст Жана Кокто. Концепція, режисура і дизайн — Кріс Колміс (Нідерланди). Голос — Катерина Левенталь (Нідерланди). Партія фортепіано — лауреат міжнародних конкурсів Марія Прилипко (Україна).
13 лютого 2020 року ― «Мій Орфей. Жан Кокто», «Alpha» (постановка танцювальної компанії «nEra Dance Company», хореограф-постановник ― Владислав Детюченко, композитор ― Іван Гаркуша, художниця по костюмах ― Катерина Маньковська, у виставі беруть участь: Богдан Кириленко. Володимир Марчук, Владислав Детюченко, Поліна Луканська, Наталія Ждан, Дарія Геращенко, музика ― білоруський гурт Radiofillz).

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]