Джакомо Манцу

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проєкту.

Джакомо Манцу (псевдонім, справжнє ім'я Джакомо Манцоні, італ. Giacomo Manzoni, Giacomo Manzù; 22 грудня 1908, Бергамо — 17 січня 1991) — скульптор Італії XX століття.

Джакомо Манцу
Giacomo Manzoni |Премії=
При народженні	Giacomo Manzoni
Народження	22 грудня 1908(1908-12-22) Бергамо
Смерть	17 січня 1991(1991-01-17) (82 роки)
	Рим
Національність	італієць
Країна	Італія
Жанр	скульптура
Діяльність	скульптор, художник-гравер, графік, візуальний митець, митець, театральний дизайнер
Напрямок	реалізм
Роки творчості	1930^[1] — 1990^[1]
Покровитель	Папа римський
Працівник	Академія Брери
Член	Королівська академія мистецтв, Американська академія мистецтв і наук і Національна академія художніх мистецтв Аргентини^d
Твори	Q3658470? і Self-Portrait with Model at Bergamo^d
Діти	Pio Manzu^d^[2]
Премії
Роботи в колекції	Музей Бойманса - ван Бенінгена, Національний музей «Центр мистецтв імені королеви Софії», Міннеаполіський інститут мистецтва, Музей мистецтв Нельсона-Аткінса^d, Фінська національна галерея, Тейт, Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Національна галерея Канади, Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк), City of Pori art collection^d^[3], Королівський музей витончених мистецтв^[4], Музей скульптур просто неба Мідделгейм, Ермітаж, цвинтар Чертоза^d, Picker Art Gallery^d, Print Collection^d^[5] і Музей Ґетті
Нагороди
Сайт	giacomomanzu.it
Джакомо Манцу у Вікісховищі

Біографія

Народився в Бергамо. Він 12-та дитина в бідній родині (батько сторожував при монастирі і робив заодно взуття). Хлопець був релігійно налаштований, похмурий, мовчазний.

Починав як помічник ремісників — тесляра, позолотчика, майстра ліплення. Два роки навчався в приватній школі — академії Чеконьяні в місті Верона, де проходив військову службу. У 1929 р. звільнився від служби і перебрався в Мілан. Початок справжньої творчості — у 1929-32 роках. Твори первісно були з присмаком примітиву, мало сміливі. Багато малює, займається самоосвітою. Використовував усі матеріали, які міг отримати — віск, камінь, бетон, глина. З глиною упорався найбільше. І всі його бронзи, відлиті з глиняних моделей, зберегли усі характерні риси художньої манери Манцу: ніякого академізму, ніякої виглаженості.

Париж і авторитет Родена

У 1936 р. здійснив подорож до Парижа, відвідував музеї і виставки. Виявив небажання ні залишитись в Парижі, ні захопитися митцями паризької школи. Авторитетом для себе визнав лише твори Огюста Родена.Вів щоденник.

Вибуховий вузол проблем XX століття

У 1919 р. Муссоліні започаткував фашистську партію в Італії. Країну заполонила брудна хвиля націоналізму, мілітаризму, бажання мати колонії, відновити химеричну велич. Фрагмент зі щоденника(жовтень 1940 р.):

Це час війни і кривавої різанини, колонія в Абісинії (сучасна Ефіопія), отруйний газ, шибениці, фашизм в Іспанії. Я прагну намалювати страту Христа, як сцену сьогодення... Христос як символ усіх, хто зараз має наругу, в'язниці, страти за свої уподобання.

Манцу і тут виявить власну особистість, прийде до комуністичних уподобань, не пориваючи з італійським католицизмом. Пізніше стане приятелювати з папою римським і отримав від нього важливі скульптурні замови, про які тільки міг мріяти кожний скульптор в Італії. Манцу працював для собору Св. Петра, як колись Браманте, Мікеланджело, Лоренцо Берніні .

Повішений за ноги

Серед найстрашніших вражень доби фашизму в Італії — страта повішеного за ноги, труп якого не прибирали заради залякування населення. Трагічне враження від жорстокої влади, її насилля і дикунства було таким могутнім, що стало темою багатьох (трагічних за змістом)творів майстра, і без того нерадісних. Квінтессенцією пошуків майстра і його спротиву насиллю над людиною взагалі стануть:

• монумент повішеному за ноги
• брама Смерті, двері собору Святого Петра в Римі.

Вони зробили ім'я скульптора всесвітньо відомим.

Власна родина

Влітку 1954 р. — запрошений професором в академію міста Зальцбург. Закохався в балерину з Мюнхена, німкеню Інге Шабель, з якою узяв шлюб. Народились власні діти. Тільки після цього в його творах виникли радісні, життєствердні мотиви і образи.

Дарунок музею Ермітаж

Наприкінці життя був менше заклопотаний фінансовими проблемами та продажем власних робіт. Бажання мати власну залу в музеї Ермітаж, котрий за часів СРСР з цензурних міркувань не купував його скульптур, подарував йому невелику кількість творів, що надало можливість створити монографічну залу в музейному закладі^{[джерело?]}.

Смерть

Помер у 17 січня 1991 року в Римі.

Перелік деяких творів

• Благовіщення, рельєф, 1929
• Гітарист, 1929
• Розп'яття, 1939
• розіп'ятий з німецьким генералом, 1941
• Художник і модель, 1942
• Автопортрет з моделлю, 1946
• Дівчинка на стільці (варіанти), 1947—1949
• Проект брами для собору Св. Петра в Римі, 1949
• Оплакування, рельєф, 1951
• Розп'яття, 1951
• Кардинали, варіанти
• Портрет Інге, 1954
• Овочі на стільці
• Танцівниця, варіанти
• Пара коханців
• Смерть Святого Стефана, рельєф, 1963
• Смерть папи римського Йоана ХХІІІ, 1963
• Проект монумента партизану, 1968
• Брама миру і війни, місто Роттердам, церква Св. Лаврентія, 1965—1969
• Монумент фашистському спротиву, місто Бергамо, 1978

Вибрані твори

• «Символ пожертви», Бронзові двері, Роттердам.
• Бронзові двері, Роттердам. Загальний вигляд.
• «Автопортрет і жіноча модель»

Див. також

• Мистецтво Італії
• Натхнення
• Вінченцо Геміто
• Франческо Мессіна
• Аугусто Мурер
• Еміліо Греко