Деревляни

Увага: Не вказане значення "common_name"

Деревляни (древляни)

VI ст. – 884, 912—946

Східнослов'янські племена 8-9 ст.

Столиця

Іскоростень

Мови

Давньоруська (давньоукраїнська)

Релігії

Язичництво

Форма правління

плем'я

князь

• ? —945

Мал

Історичний період

Середньовіччя

• Засновано

VI ст.

• Ліквідовано

884, 912—946

Населення

Попередник

Наступник

Дуліби

Київська Русь

Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Деревляни

Деревля́ни або древля́ни (д.-рус. Дєрєвлѧнє, чеськ. Drevljané) — східнослов'янське плем'я (союз племен), у VI-X ст. жили на українському Поліссі. На півночі землі Древлян доходили до р. Прип'яті, на півдні — до річок Здвижу і Тетерева, на сході — до р. Дніпра, на заході — до межиріччя Случі й Горині. За повідомленнями Костянтина VII Багрянородного на півдні їх землі межували з печенігами. Повністю увійшли у формування українського народу.

Найбільші міста: Іскоростень (Коростень), Вручій (Овруч), Мическ, Микгород (Радомишль), Малин. До входження в Київську Русь землі Древлян становили самостійне князівство з центром в Іскоростені, що став київським уділом з центром у м. Вручий.

Древляни займалися землеробством, скотарством і ремеслами (залізоплавильним, виготовленням з овруцького шиферу пряслиць тощо).

Нинішніми нащадками древлян є поліщуки.

Етимологія

Назва племені деревляни дав.-рус. «дєрєвлѧнє» (укр. деревляни, д.-рус. Древлѧне) ідентична церковнослов'янському слову древляни, «дрєвлєнє», де неповноголосся видає запозичення з староболгарської. В давньоруській найперша форма це «дєрєвлѧнє» є у значенні дерева за верем'яних літ первинно «лісові люди»: занє сѣдоша въ лѣсѣхъ «бо вони поселилися в лісах» (Лаврентівський літоп.), у середньогрецькій Δερβλενίνοι [букв. дервленіні] (Кост. Багр.). Від де́рево. Так прозвалося як й інші племена за місцевістю, тому вторинне значення деревній як старий, старший, яке у стар.-церк.-слов. дрєвній є вторинним значенням слова.

У XIX ст. Ґільфердінґ досліджував мову й культуру деревлян серед полабських слов'ян.

Історія

884 року київський князь Олег підкорив деревлян, але після його смерті (912 року) вони вийшли з-під влади Києва. 914 року князь Київський Ігор знову підкорив деревлян, у яких, однак, залишився свій князь. 942 року відбулися збройні сутички між військами київського князя й деревлянами, які прагнули стати незалежними від Києва. Спроба князя Ігора 945 року провести повторний збір данини серед древлян привела до повстання деревлян і загибелі князя. За легендою після смерті Ігора, древлянський князь Мал сватався до його дружини Ольги, але вона знищила сватів і повела дружину на Коростень. 946 року княгиня Ольга придушила повстання і ліквідувала Деревлянське князівство. Східну частину земель древлян з центром у місті Вручій було включено до Київського князівства.

Відомий князь деревлян Олег Святославич у 955—977 роках;
князь древлян Ніскіна (Нишкіна), Мстиш Свенельдич (Miskina), балтське «mi skinis» значить «лісовий»;
князь древлян Мал (Малк — відповідник у литовській мові слову «malka», означає «поліно», «дрова»; Малдіт князь-спадкоємець Діра).

Останній раз древляни згадуються в літописі під 1136 роком, коли князь Ярополк, син князя Володимира Мономаха подарував їхню землю Десятинній церкві.

Археологія

Вчені відносять плем'я древлян до Луки-Райковецької археологічної культур и

Див. також

Антський союз
Полісся
Повстання деревлян у 945 році
Укри
Древани
Житичі (плем'я) — відомий чеський вчений-славіст Павло Йосиф Шафарик, доводив, що древнє городище — майбутній Житомир — виник як центр племені «житичів», що входило в племінний союз древлян.

Джерела та література

А. Г. Плахонін. Древляни [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 462. — ISBN 966-00-0405-2.
Деревляни // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1957. — Кн. 2, [т. 2] : Голинський — Зернов. — С. 497. — ISBN 5-7707-4049-3.
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.* «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., 591 с. — ISBN 5-308-00052-2 (укр.)
стр. 474, 377, 228—229, Щавелева Н. И. // Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша [Архівовано 23 жовтня 2014 у Wayback Machine.]. (Книги I—VI): текст, перевод, комментарий — г. Москва: Памятники исторической мысли, 2004 г. — 493 с.: ил.; 22. — (Древнейшие источники по истории Восточной Европы / редкол.: акад. РАН В. Л. Янин (отв. ред. и др.). Часть текста парал. на рус. и лат. яз. — Библиогр.: с. 453—461, в тексте и в подстроч. прим. — Указатели: с. 463—494. — 800 экз. — ISBN 5-88451-135-3. (рос.) (лат.)
Гайдай Л. // «Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях».- м. Луцьк: вид. «Вежа», 2000 р.
Антонович В. Б., «Древности Юго-Западного края. Раскопки в стране древлян» («Материалы для археологии России», № 11, г. СПб., 1893 г.).
Третьяков П. // «Восточнославянские племена», 1948 г. (рос.)
Довідник з історії України [Архівовано 10 квітня 2009 у Wayback Machine.]. За ред. І. Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.
Орлов А. С., Георгиева Н. Г., Георгиев В. А., Древляне [Архівовано 8 жовтня 2006 у Wayback Machine.] // Исторический словарь. 2-е изд. М., 2012, с. 170. (рос.)