- Наталія Іванівна Олійник (Гоїв, 1896—1993) — вчителька;
- Юліан-Володимир Іванович Гоїв — найстарший з чотирьох синів подружжя, народився 1894 року у Снятині. Закінчив Снятинську реальну гімназію. У 1912 році вступив до Технічного університету у Брно, з другого курсу був мобілізований до австро-угорського війська. На початку Першої світової війни Юліан Гоїв вступає до легіону Українських січових стрільців, був десятником у курені Семена Горука. 4 травня 1915 року поранений в боях на горі Маківці і потрапив до російського полону, до початку 1918 року був у російському полоні в Чорному Ярі Астраханської губернії. У 1918 році в лавах УГА брав участь у битві за Хирів 1918 року та Чортківській офензиві 1919 року. Невдача останньої призвела до відступу УГА і злиття з Червоною армією на початку 1920 року, після якого отримала назву Червона українська галицька армія. У 1920—1937 роках служив в ЧУГА та РСЧА на різних посадах по лінії військової розвідки та бронетанкових військ. За проукраїнські погляди був репресований. Юліана Гоїва заарештували 22 вересня 1937 року, 10 грудня того ж року засудили до страти через розстріл. Вирок було виконано 10 грудня 1937 року у Харкові.
Докладніше: Гоїв Юліан Іванович - Євген Роман Гоїв, народився 1899 року у Снятині, там же навчався у Народній школі, далі вступив до Реальної гімназії, 1915 року перервав навчання. Добровольцем вступив до легіону Українських січових стрільців. У 1916 році перейшов на військовий вишкіл у запасну сотню УСС у Варпалянці (колишня німецька колонія у замку «Паланок») у Мукачеві. Пройшов усі битви з УГА, був ад'ютантом полковника Андрія Мельника у Києві, де одержав звання сотника. Перехворів на тиф. По всіх військових анабазисах з рештками українського війська опинився у Чехословаччині в таборі інтернованих частин УГА в Йозефові. У 1920 році з Романом Симовичем, Августином Задоровичем, Андрієм Тофаном відновили українську студентську секцію у Снятині (попередньо діяла у 1911—1914 роках) як філію Студентського Союзу у Львові. Закінчив Чеський технічний університет і як інженер-хімік практикував в Оломоуці, повернувся до Снятина, але виїхав до Варшави, де у 1931 році пройшов процес нострифікації (визнання) диплому у Варшавському університеті, влаштувався на роботу до Державної лікерні «Аквавіт» у Познані. Завдяки послові до сейму Польщі Остапу Луцькому прийнятий на посаду фахівця-інженера на Ходорівську цукроварню, а згодом став директором підприємства. Тут він пропрацював до 1939 року. Під час німецької окупації одружився з Любою Любинецькою, донькою одного з керівників тої цукроварні. Тоді він працював також директором цукроварні, але спочатку у Березовиці поблизу Перемишля, потім — у Переворську. Від 1944 року на еміграції: спочатку у Брабенці (Австрія), а 1949 року разом з дружиною виїхав до США, де оселилися у Детройті. Був членом Головної Ради ветеранів УСС. У 1950 році був одним з засновників та у 1951—1952 роках керівником філії Товариства українських інженерів Америки у Детройті. Але пройдений важкий шлях, почав відбиватися на його здоров'ї і він важко захворів. Помер Євген Роман Гоїв 15 листопада 1953 року у Детройті.
- Омелян Александер Іванович Гоїв (27.03.1901, Снятин — 07.05.1989, Харків) — січовий стрілець (1916—1917), старшина 24-го Коломийського полку УГА (1919);
- Зенон Ярослав Іванович Гоїв, н. 23 травня 1906 року у Снятині. У 1930-х роках переслідувався польською поліцією в Снятині. Після складання гімназійної матури, Зенона мобілізовано до польського війська, де він закінчив підстаршинську школу і пішов до старшинської школи, яку закінчив у званні підхорунжого. Польський уряд не давав можливості українцям зростати у військовій кар'єрі, тож Зенон залишив військову службу і працював в українських установах. У липні 1943 року зголосився до 1-ї дивізії УНА, де проходив військові вишколи. У підстаршинському званні (старший десятник) бере участь у битві під Бродами, а опісля у Словаччині та Австрії. Нагороджений срібним штурмовим піхотним знаком I-го ступеня. Після війни був у американському таборі для полонених у Ауербасі (Баварія, Німеччина). Після звільнення недовго залишився в Німеччині, звідки емігрував до США, жив у Детройті. Там включився в українське громадське життя, став членом управи станиці Братства колишніх вояків 1-ї Української дивізії УНА та станичним прапороносцем протягом багатьох років. Міг мати відношення до ОУН. Помер 28 листопада 1994 року та похований у Детройті.
|