Головний Туркменський канал — незавершений широкомасштабний проєкт обводнення і меліорації Туркменістану, який будувався в період з 1950 по 1955 рр. і був заморожений. Канал передбачалося провести від річки Амудар'ї до Красноводська древнім висохлим руслом Узбоя. Широко висвітлений у газетах початку 1950-х років, канал називався «Сталінським будівництвом століття» та «Втіленням сталінського плану перетворення природи».
У 1930 році почалося будівництво каналів для обводнення Туркменістану.
У 1929 році був побудований Бассага-Керкинський канал завдовжки 100 кілометрів по Келіфському Узбою в глиб південно-східних Каракумів. 1932 року почалися розробки проєкту відведення Амудар'ї до західного Туркменістану і до берегів Каспійського моря для зрошування земель. Проєкт підтримував гідролог В. Цинзерлінг, який оцінив об'єм водовіддачі в 17-35 кубічних кілометрів води, що за його оцінками не повинно було пошкодити господарству Узбекистану і екології Аральського моря.
Передбачалося заповнити озеро Сарикамиш і вилучити від 30 до 50 кубокілометрів на рік протягом 4-8 років. Цей варіант був схвалений Держпланом СРСР в 1932 році. У основу будівництва був покладений варіант проєкту Средазгіпровода. Канал мав стати другим за довжиною у світі. Його протяжність передбачалася понад 1200 кілометрів, починаючи від мису Тахіаташ, за 10 кілометрів від Нукуса і до Красноводська, проте скидання вод у Каспійське море не планувалося.
На трасі каналу планувалася система гребель, шлюзів, водосховищ, гідроелектростанцій, відвідних каналів і трубопроводів завдовжки понад тисячу кілометрів. На початку каналу будувалася величезна гребля в Тахіаташі, яка повинна була поєднуватися з гідроелектростанцією. У новий канал повинно було відводитися 25 % стоку Амудар'ї, рівень Аральського моря мав знизитись, а землі, що виникли при відступі моря, передбачалося використовувати в сільському господарстві. Згідно з розрахунками, мала знизитися й засоленість низовин Амудар'ї.
Метою каналу було бавовництво, освоєння нових земель у Каракалпакії та в Каракумах, а також судноплавство — від Волги до Амудар'ї.
Планувалося використання десяти тисяч самоскидів, бульдозерів, екскаваторів. Ширина каналу — понад сто метрів, глибина — 6-7 метрів. Проєктувалося довкола каналу 10 тисяч кілометрів магістральних і розподільних каналів, 2 тисячі водоймищ, 3 ГЕС по 100 тисяч кіловат.
Будівництво передбачалося закінчити до 1957 року.
Будівництво почалося після постанови Ради Міністрів у вересні 1950 року, його вело новостворене управління «Средазгіпрострой» МВС СРСР, що базувалося в Ургенчі, куди доходила залізниця.
З листопада 1950 року робітники приступили до будівництва таборів для ув'язнених на 2000 чоловік і перевалочних.
У грудні 1950 року було закладено нове місто Тахіаташ на мисі Тахіаташ, на якому раніше стояли два укриття від негоди для бурлаків. У місті почали будуватися два табори для ув'язнених по 1500 чоловік. У Тахіаташ надходили масові вантажі зі всієї країни; за спогадами, облік вантажів вели украй погано, значна частина вантажів викрадалася, не враховувалася або не використовувалася через погане складування. 1951 року було побудовано декілька таборів і господарських об'єктів. 15 червня 1952 року була відкрита залізниця Чарджоу — Ходжейлі і проведена залізниця до Тахіаташа. Створювалася інфраструктура для розвитку будівництва, організовувалися дослідницькі експедиції, підключалася авіація. Кількість працівників на будівництві оцінюється в 10 тис. осіб, з них більше половини складали ув'язнені.
У 1953 році, після смерті Сталіна, будівництво каналу було припинено, а потім заморожено. З 1954 року почалося будівництво Каракумського каналу завдовжки 1300 км.
вікіпедія, вікі, енциклопедія, книга, бібліотека, стаття, читати, безкоштовне завантаження, Інформація про Головний Туркменський канал, Що таке Головний Туркменський канал? Що означає Головний Туркменський канал?