Павло Прокопович Глазовий (30 серпня 1922, Новоскелюватка, Казанківський район, Миколаївська область, Українська РСР, СРСР — 29 жовтня 2004, Київ, Україна) — український поет-гуморист і сатирик. Автор поеми «Слався, Вітчизно моя!», 13 книжок сатири та гумору, 8 книжок для дітей. Заслужений діяч мистецтв України.
| Павло Прокопович Глазовий | |
|---|---|
Павло Глазовий | |
| Народився | 30 серпня 1922 Новоскелюватка, Казанківський район, Миколаївська область, Українська РСР, СРСР |
| Помер | 29 жовтня 2004 (82 роки) Київ, Україна |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Громадянство | Україна |
| Діяльність | Письменник, журналіст |
| Сфера роботи | література[1], поезія[1] і дитяча та підліткова літератураd[1] |
| Alma mater | Київський педагогічний інститут імені Горького (1950) |
| Знання мов | українська[1] |
| Роки активності | 1940—2004 |
| Напрямок | поет-гуморист, поет-сатирик |
| Жанр | сатира і гумор[d] |
| Учасник | німецько-радянська війна |
| Нагороди | |
| Висловлювання у Вікіцитатах | |
Життєпис
Народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватка (нині Казанківського району, Миколаївської області) в сім'ї хлібороба.
Вчився у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині. Після закінчення педагогічної школи у 1940 році був призваний служити в армії. Учасник Другої світової війни.
Після війни навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня. Письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака, подбав про те, щоб його перевели навчатися у Київ. 1950 року закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту імені О. М. Горького.
У 1950–1961 роках — заступник головного редактора журналу «Перець», згодом заступник головного редактора журналу «Мистецтво». Був головним редактором журналу «Новини кіноекрану».
Жив у Києві на вулиці Льва Толстого (нині вулиця Гетьмана Павла Скоропадського), 25. Помер на 83-му році життя 29 жовтня 2004 року. Похований разом з сином на Байковому кладовищі (ділянка № 49б, 50°25′2.90″ пн. ш. 30°30′3.50″ сх. д. / 50.4174722° пн. ш. 30.5009722° сх. д.).
Твори
Поеми
- «Слався, Вітчизно моя!» (1958)
- «Куміада» (1969)
Поетичні збірки сатири та гумору
- «Великі цяці» (1956)
- «Карикатури з натури» (1963)
- «Коротко і ясно» (1965)
- «Щоб вам весело було» (1967)
- «Усмішки» (1971)
- «Смійтесь, друзі, на здоров'я» (1973)
- «Байки та усмішки» (1975)
- «Весела розмова»(1979)
- «Хай вам буде весело» (1981)
- «Сміхологія» (1982)
- «Вибрані усмішки» (1992)
- «Веселий світ і Чорна книга» (1996)
- збірка «Сміхослов» (1997)
- «Сміхологія, вибране» (2003)
- «Архетипи. Гумор. Сатира.» (2003)
- Видання за ініціативи сина поета Олекси у видавництві ФОП Стебеляк:
- «Сміхологія, видання третє доповнене» (2007)
- «Сміхологія, видання четверте» (2007)
- «Байкографія, видання третє» (2008)
- «Архетипи, видання друге» (2009)
- «Куміада. Для дітей і дорослих.» (2009)
- «Веселі гуморески» (2010)
- «Школярикам. Гуморески. Баєчки.» (2011)
- «Сміхологія» (2013)
- «Дорослі гуморески» (2013)
- «Про Пончика, Батончика та Білого Слоника. Славнийвоїн Печериця» (2013)
- «Сміхологія. Цеглина» (2022)
Книжки для дітей
- «Пушок і Дружок» (1957) в співавторстві з Федором Маківчуком
- «Старі друзі» (1959), в співавторстві з Федором Маківчуком
- «Про відважного Барвінка та Коника-Дзвоника» (1958) — у співавторстві з Богданом Чалим
- «Іванець-Бігунець» (1963)
- «Як сторінка, то й картинка» (1964)
- «Про Сергійка-Нежалійка та клоуна Бобу» (1965)
- «Перченя» (1966)
- «Школярикам. Гуморески. Баєчки.» (2011)
- «Про Пончика, Батончика та Білого Слоника. Славний воїн Печериця» (2013)
Інші твори
- Двомовний кум («Архетипи» 2009)
- Кум-президент («Архетипи»2009)
- Соловки, соловки…
- Ображена Сара
- Очманілий ребе
- Бородате чудо
- Клани і гетьмани
- Маланці
- Дядько їсти хоче
- Заморські гості
- Заноза
- Красотульки
- Кто шумєл?
- Мова величава
- Не в своїй тарілці
- Серед темної ночі
- Спілкування
- Турок
- Еволюція
- Найважча роль
- Похвала
Автор тексту пісень до кінофільмів
- «Первый парень» (1958)
- «Штепсель женит Тарапуньку» (1957)
Нагороди і відзнаки
- Лауреат премії імені Остапа Вишні (1988; року за книжку «Сміхологія»);
- Перший лауреат премії імені Петра Сагайдачного (1996);
- Літературна премія імені Наталі Забіли;
- Орден «За заслуги» 3 ступеня (1997; за вагомий внесок в українську літературу);
- Почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України»;
- Медаль Міжнародного доброчинного фонду «Українська хата» — «За доброчинність» (2012).
- Лауреат міжнародної Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша за 2024 рік(посмертно).
Вшанування пам'яті
У місті Білій Церкві створено Міжнародний благодійний фонд імені Павла Глазового.
8 листопада 2011 року в Києві, на будинку по вулиці Гетьмана Павла Скоропадського, 25, де з 1951 по 2004 рік жив і творив поет-гуморист, встановлено гранітну меморіальну дошку.
2016 року у місті Миколаїв вулицю Лазо перейменували на вулицю Павла Глазового.
2016 році у місті Кривий Ріг вулицю Балакіна перейменували на вулицю Павла Глазового.
28 грудня 2022 НБУ випустила пам'ятну монету присвячену Павлу Глазовому.
У місті Краматорськ вулицю Крилова перейменували на вулицю Павла Глазового.
22 червня 2023 року у місті Ірпінь вулицю Кошового перейменували на вулицю Павла Глазового.
18 січня 2024 року у місті Київ вулицю Григорія Онискевича перейменували на вулицю Павла Глазового.
вікіпедія, вікі, енциклопедія, книга, бібліотека, стаття, читати, безкоштовне завантаження, Інформація про Глазовий Павло Прокопович, Що таке Глазовий Павло Прокопович? Що означає Глазовий Павло Прокопович?