Гети

Головна сторінка | Гети

Гети, Ґети (грец. Γέται; лат. Getae) — племена фракійського походження, споріднені з даками, які у VI—IV ст. до н. е. проживали на півночі Балканського півострова, пониззі Дунаю, Добруджі, займали простір до правого берегу річки Дніпро. Зі сходу граничили зі скіфами. Разом з кімерійцями гети в українській історії становлять власне місцеву археологічну культуру; гети також мають безпосереднє відношення до етногенезу українців, увійшли до складу східних слов'ян, перебували на теренах України від бронзової доби (1800—800 років до нашої ери) до доби переселення народів (375—800 роки нашої ери). Науковий світ їх ідентифікує з липицькою культурою.

Ґети
Мапа Східної Європи в 200 до н. е., племена гетів на північ від р. Дунай
РегіонУкраїна, Румунія
РасаЄвропеоїдна
Близькі докімерійці, даки, фракійці, скіфи, сармати, слов'яни
Входить доУкраїнці, Румуни
РелігіяЯзичництво
Згаспо VI ст. н. е.
 Ґети у Вікісховищі 

Історія

Про гетів відомо з творів Геродота, Плінія Старшого, Страбона, Горація, Овідія, Діона Хрисостома, Клавдія Птоломея, Йордана.

Найраніша згадка гетів в античних письмових джерелах знаходиться в трагедії Софокла «Триптолем» ( 468/467 р. до н.е), фрагмент з якої цитується грецьким граматистом Геродіаном (II ст.): «і Харнабон, що панує над гетами» . Ім'я царя Харнабона з'являється у працях з астрономії та міфології давньоримського письменника I ст. до до н.е. Гая Гігіна, який розповідав, що колись сузір'я Зміїносця було гетським царем Харнабоном, ворогом Триптолема.

За даними Йордана, що у своєму творі посилається на Оросія, ґетський король Танаусіс зупинив просування єгипетських військ. У битві на березі річки Фазіс Танаїс розбив єгипетську армію, яка до того вже підкорила ефіопів та скіфів.

З VII століття до н.е. гети вступили в економічні та культурні контакти з греками, які засновували колонії на західному березі Понта Евксинського, сучасного Чорного моря.

У V ст. до н. е. гети жили між Балканами та пониззям Дунаю.

У IV ст. до н. е. гети просунулися до узбережжя Чорного моря і на лівий берег Дністра.

Разом зі скіфами брали участь у війні з перським царем Дарієм I у 514 до н. е.. Цій події відноситься перша історична їхня згадка — у праці Геродота.

Між V та IV століттями до н.е. гети здебільшого перебували під владою Одриського царства. У цей час гети надавали військову службу та прославилися своєю кіннотою. Після занепаду Одриського царства почали консолідуватися менші гетські вождіства.

Впродовж IV ст. до н. е. вели війни з скіфами царя Атея і македонськими царями Філіппом II та його сином Александром. Останній переміг гетів і зруйнував низку їхніх поселень. У 313 році до н.е. гети уклали союз з Каллатісом, Одесосом та іншими полісами західнопонтійської симмахії проти царя Лісімаха. В подальшому гетський цар Дроміхет переміг і полонив Лісімаха. На той час Дроміхет очолював племенний союз, що поєднав гетів в областях Дунаю та Дністра. Але близько 280 року гети зазнали тяжкої поразки від кельтів Церетрія, внаслідок чого союз розпався.

Протягом тривалого часу нападали на грецькі колонії у Північному Причорномор'ї, в результаті чого деякі з них (Тіра, Ольвія) були майже цілком знищені; здійснювали набіги на Фракію до Македонії та Іллірії. Гети особливо процвітали в першій половині III століття н.е. Десь до 200 року до н.е. влада гетського князя Залмодегіка простягалася до гирла Істра. Серед інших сильних князів були Золт і Ремакс (близько 180 року до н.е.). Також кілька гетських правителів карбували власні монети.

У 72–71 роках до н. е. Марк Теренцій Варрон Лукулл став першим римським полководцем, який вирушив у похід проти гетів. Це було зроблено для того, щоб завдати удару по західних союзниках понтійського царя Мітрідата VI, але його успіх був обмеженим. Десятиліття потому гети в союзі зі скіфами, бастарнами та грецькими колоністами завдали поразки римлянам на чолі із Гаєм Антонієм Гібридою.

З 60-х років I століття до н. е. до початку II століття, об'єднавшись з даками в одну державу (військово-племінний союз), вели війни з Римською державою, які закінчились поразкою гетів і включенням їхніх земель Траяном до складу римської провінції Дакія в 106. Найвідомішими правителями гето-дакської держави були королі Беребіста та Децебал.

У 28 році до н.е. в Малій Скіфії існували гетські держави Рола, Дапіга і Зиракса. Марк Ліциній Красс надав допомогу Ролу (з обелунсіїв), якому допоміг перемогти двох інших гетських вождів (з племен піаренсіїв і дімсіїв), тим самим встановити владу у Малій Скіфії. Натомість Рол визнав звехність Римської республіки, від якої отримав царський титул.

У 16 році до н.е. сармати вдерлися на територію ґетів і були відкинуті римськими військами. Гети були передані під контроль римського васального фракійського царя Реметалка I. У 6 році була заснована провінція Мезія, до якої увійшли гети на південь від річки Дунай. Гети на північ від Дунаю продовжували племінну автономію за межами Римської імперії.

У «Географії» Страбона згадується країна племені гетів. Воно поділяється на дві гілки — даків та власне гетів. Перші мешкають на заході, в Дакії. Другі біля Понту, на сході країни.

Пізніші автори неправильно надали ім'я гети (Getae) готам.

Племена

Страбон і Птолемей у «Географії» згадують племена гетів III-II століть до н.е.:

  • сієнсії — мешкали від річки Бузеу до нижньої течії Сірету. Припускають, що у II столітті н.е. ці сіенсії відігравали важливу роль у політичному та економічному житті грецьких міст на західному узбережжі Чорного моря;
  • тагрії — на кордонах Дакії, між бастарнами та тірагетами;
  • тірагети — вздовж нижньої та середньої течії Тіраса (Дністра);
  • піенгети — біля Карпат
  • сінгії — пониззя Мурешу, де знаходилася місцевість Сінгідава;
  • гарпії — мало фрако-гетського походження, мешкали між Прутом та Дністром;
  • терізії — мало фрако-гетське походження;
  • обуленсії — мало фрако-гетське походження, мешкало у східній частині римської провінції Нижня Мезія;
  • піаренсії та дімсії — на сході провінції Нижня Мезія.
  • суції — мешкало в Гемських горах та вздовж Дунаю.

Поселення

Великі земляні фортеці датуються кінцем VI століття до нашої ери, такі як та, що в Стенцішті (повіт Ботошань), систематично досліджена між 1960 і 1970 роками. Укріплені поселення в Молдові, що датуються VI-III століттями до нашої ери, характеризуються огорожею у формі неправильного багатокутника, площа якої коливається від 1,5 га (Кривешть) до 45 га (Стенцішть), обмеженою навколо земляними валами, іноді з прилеглим ровом. Більшість укріплених поселень є економічними, політичними, військовими та релігійними центрами, завжди розташованими в інтенсивно заселеній місцевості. Ці поселення гето-даки називали «дава».

До цих поселень додаються укріплені форти, фактичні фортеці, що мають військовий характер. Багато з них у мирний час були резиденціями вождів чи царів. Стіни фортець зазвичай завширшки 3 м. Вони мають 2 фасади, 2 грані яких складаються з великих чотирикутних блоків розміром 0,5-0,8 м завдовжки, 0,4-0,6 м завширшки та 0,3-0,4 м заввишки. Внутрішня частина стін складена з каменю та землі, а з'єднання між фасадами та ядром стіни здійснюється за допомогою дерев'яних балок, які вставляються у викопані заглиблення у формі голуба, іноді видимі, а іноді приховані.

Вірування

За словами Геродота, гети відрізнялися від інших фракійських племен своєю релігією, зосередженою навколо бога (даймона) Гебелеїзіса. Страбон і Діон Кассій стверджували, що гети практикували культ правителя, і це підтверджується археологічними знахідками.

Мова

Давньоримський поет Овідій під час свого вигнання в Томи склав поезію (нині втрачену) гетською мовою. У своїх «Повістках з Понта», написаних з північного узбережжя Чорного моря, він стверджує, що різні племена Скіфії розмовляли двома основними, окремими мовами, які він називав гетською та сарматською.

Цікаві факти

  • У «Трактаті про дві Сарматії» (1517) Матвій із Міхова зазначав, що в давнину гетами називали населення Європейської Сарматії, яка охоплювала ареал проживання русинів, литовців і московитів — від Вісли на заході й Дону на сході.

Див. також

Джерела та література

  • Крапівіна В. В. Гети [Архівовано 16 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 98. — ISBN 966-00-0405-2.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
  • Страбон. География / перев. Г. А. Стратановского; ред. С. Л. Утченко. — г. Москва: изд. Наука, 1964 г. —Книга VII [Архівовано 18 вересня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
  • Книга первая. Трактат первый. О Сарматии Азиатской. Глава первая. О том, что есть две Сарматии [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.] // Меховский Матвей. Трактат о двух Сарматиях / Пер. и комм. С. А. Аннинского. — Москва-Ленинград: Издательство Академии наук СССР, 1936. — C.47 (рос.)
  • Златковская Т. Д., Племенной союз гетов под руководством Буребисты (I в. до н. э.). «Вестник древней истории», 1995, № 2; (рос.)
  • Иордан, О происхождении и деяниях гетов. «Getica». СПб., 1997; (рос.)
  • Буданова В. П., Варварский мир эпохи Великого переселения народов. М., 2000; (рос.)
  • Колоссовская Ю. К., Рим и мир племен на Дунае. I—IV вв. н. э. М., 2000. (рос.)

вікіпедія, вікі, енциклопедія, книга, бібліотека, стаття, читати, безкоштовне завантаження, Інформація про Гети, Що таке Гети? Що означає Гети?

Головна сторінка | Вгору