Герман Оберт

Ге́рман Ю́ліус О́берт (нім. Hermann Julius Oberth; 25 червня 1894, Сібіу, Трансільванія, нині Румунія — 28 грудня 1989, Нюрнберг, Німеччина) — австро-німецький фізик і винахідник родом з Трансильванії, піонер ракетної техніки та космонавтики. Один із перших дослідників астронавтики, ідей космічних польотів і космічної медицини. Його ім'ям названо ефект Оберта (міжпланетний маневр), а також астероїд і місячний кратер.

Герман Оберт
нім. Hermann Julius Oberth
Герман Оберт з хрестом «За заслуги перед ФРН», 1961
Псевдоніми	Fritz Hann^[1]
Народився	25 червня 1894(1894-06-25)^[2]^[3]^[…]  Сібіу, Румунія
Помер	28 грудня 1989(1989-12-28)^[2]^[3]^[…](95 років)  Нюрнберг, Середня Франконія, Баварія, Німеччина^[2]
Поховання	Нюрнберг
Місце проживання	Мюнхен
Країна	Румунія  Німеччина
Діяльність	фізик, винахідник, есеїст, сценарист, інженер, бортінженер, лікар
Alma mater	Клузький університет
Галузь	космонавтика і фізика
Науковий керівник	Augustin Maior^d
Відомі учні	Вернер фон Браун^[5]
Членство	Румунська академія^[6]
Партія	Die Heimat
Війна	Перша світова війна
Нагороди
Автограф
Герман Оберт у Вікісховищі

Біографія

Молодість

Герман Оберт походив із родини трансільванських саксів. Його матір'ю була Валері Оберт (уроджена Крассер), дочка письменника й лікаря Фрідріха Крассера^[de]. Батько Германа, хірург Юліус Оберт, також мав ступінь доктора медицини, тож інтерес до медицини з'явився в нього ще змалку. Саме Оберт здійснив перші у світі досліди з космічної медицини. Проводячи експерименти на собі, він у 1909 році дійшов висновку, що людина в лежачому положенні може витримати перевантаження 4–6 g, а короткочасно — 8–10 g, і, ймовірно, здатна переносити невагомість як фізіологічно, так і психологічно.

Ще підлітком, захопившись фантастичними романами Жуля Верна, Оберт почав під час навчання в гімназії займатися питаннями ракетної техніки та теорії космічних польотів. Математичними розрахунками Оберт довів, що подорож на Місяць за допомогою гармати, як це описав Жуль Верн, неможлива, оскільки люди не витримали б гігантського перевантаження під час пострілу. Він дійшов висновку, що така подорож може бути здійснена лише за допомогою ракети.

Навчання з медицини та фізики

Після складання іспиту на атестат зрілості у 1912 році він на вимогу батька, який був хірургом, розпочав навчання на медичному факультеті в Мюнхені, паралельно відвідуючи лекції у Вищій технічній школі. З 1914 року брав участь у Першій світовій війні. Після поранення на Східному фронті служив санітарним фельдфебелем у госпіталі в Шесбурзі. Восени 1918 року він продовжив вивчати медицину в Будапешті. Після тяжкої хвороби Оберт зрозумів, що медицина не відповідає його справжнім інтересам. Тому у 1919 році він почав вивчати фізику в Клуж-Напоцькому технічному університеті^[en] в Румунії, а потім продовжив навчання з фізики й математики у Мюнхені, Геттінгені та Гайдельберзі. 1922 року його гейдельберзька дисертація «Ракета в міжпланетний простір»^[de], присвячена дослідженню космічних польотів, була відхилена, оскільки не існувало визнаних експертів з цієї тематики. Тож він подав рукопис як дипломну роботу в Клужі і у 1923 році склав державний іспит. Того ж року мюнхенське наукове видавництво «Oldenbourg» опублікувало його працю «Ракета в міжпланетний простір». Хоча Оберт мусив сам сплатити витрати на друк, його дебютна праця мала успіх. З 1923 до 1938 року він із перервами працював учителем гімназії на своїй батьківщині в Трансильванії в Румунії.

Технічні розробки

Ракети для космічних польотів

Ще у 1917 році він розробив проєкт ракети, що працювала на етанолі та кисні. У своїй книзі «Ракета в міжпланетний простір»^[de] (1923), яка була компіляцією його попередніх напрацювань і теорій з ракетобудування та космонавтики, Оберт описав практично всі ключові елементи конструкції великих і багатоступеневих ракет на рідкому паливі.

1929 року його праця «Ракета в міжпланетний простір» вийшла в розширеній редакції під назвою «Шляхи до космічних подорожей»^[de]. У цій книзі він також представив винайдений ним іонний двигун. Він сформулював такі тези:

• За сучасного рівня науки й техніки будівництво апаратів, здатних підніматися вище атмосфери Землі, є ймовірним.
• У разі подальшого вдосконалення ці апарати зможуть досягати таких швидкостей, що не повертатимуться на поверхню Землі й навіть зможуть залишити сферу її тяжіння.
• Такі апарати можна побудувати так, щоб людина могла підніматися разом із ними (ймовірно, без шкоди для здоров'я).
• За певних економічних умов будівництво таких апаратів може бути вигідним. Такі умови можуть скластися протягом кількох десятиліть.

Запуск «Супутника» (1957) та політ Юрія Гагаріна (1961) у космос менш ніж за чотири десятиліття втілили в реальність ці ідеї, які на початку 1920-х років ще здавалися утопічними.

Космічні дзеркала

1923 року Оберт уперше описав у своїй книзі «Ракета в міжпланетний простір»^[de] ідею космічних дзеркал. Конструкція космічного дзеркала передбачала мережу з комірками діаметром близько 10 км, у кожну з яких вбудовувалося окреме повноповоротне дзеркало. У результаті утворювався єдиний масив дзеркал діаметром до 300 км. Ґратчаста структура розтягувалася за допомогою двох кілець, що швидко оберталися у протилежні боки зі швидкістю до 1000 км/год. Дві інші пари обертальних кілець були розташовані перпендикулярно до площини мережі й одна до одної. Вони забезпечували керування нахилом конструкції, дозволяючи орієнтувати її у будь-якому потрібному напрямку. Завдяки цим кільцям-розпіркам дзеркало могло маневрувати під дією світлового тиску майже як жорстке тіло.

Космічні дзеркала на навколоземній орбіті, які задумував Герман Оберт, мали б концентрувати сонячне світло на окремих ділянках земної поверхні або відбивати його у космос. Оберт зазначав, що такі гігантські дзеркала на навколоземній орбіті могли б використовуватися для освітлення окремих міст, як засіб захисту від природних катастроф, для регулювання погоди й клімату, а також для створення додаткового життєвого простору для десяти мільярдів людей. Найважливішим він уважав можливість впливати на траєкторії переміщення областей високого й низького тиску в земній атмосфері. Подібне втручання у клімат Землі належить до методів геоінженерії, ризики яких досі недостатньо вивчені, щоб їх можна було застосовувати.

Пізніше він опублікував ще кілька праць, у яких враховував технічний прогрес, досягнутий на той час: «Шляхи до космічних подорожей»^[de], «Людина в космосі. Нові проєкти для ракетної та космічної техніки» (1954) і «Космічне дзеркало» (1978). З економічних міркувань Оберт пропонував, щоб деталі конструкції виготовляли на Місяці. З його поверхні вони мали запускатися в місячну орбіту за допомогою електромагнітної катапульти та зберігатися в районі трикутної точки Лагранжа. Звідти їх планувалося транспортувати до навколоземної орбіти розробленими Обертом електричними космічними кораблями, де їх збирали б у дзеркала діаметром 100—300 км. У 1978 році він оцінив, що реалізація можлива у період 2018—2038 років. Герман Оберт підкреслював, що такі дзеркала можна використати й як зброю. Цей факт, а також втручання у погоду й клімат та складність реалізації проєкту означали, що такі споруди могли б стати реальністю лише як мирний міжнародний проєкт.

Іонний двигун для міжпланетних польотів

1929 року Герман Оберт у своїй праці «Шляхи до космічних подорожей»^[de] вперше представив принцип роботи іонного двигуна. У цій роботі, званій «біблією ракетної техніки», він уперше описав фізичні основи, принцип роботи, конструкцію та можливості використання іонного двигуна для міжпланетних польотів. Крім того, у вересні 1963 року на 12-й ракетно-космічній конференції Німецького ракетного товариства^[de] у Гамбурзі Оберт представив нову ідею електричного космічного корабля. За його словами, його нова пропозиція «стосується електричного космічного корабля, який викидає не іони та електрони, а краплі туману, що за розмірами приблизно у 1000–100000 разів більші й утворюються навколо іона або електрона як конденсаційного ядра».

Місяцемобіль

Уже 1953 року Герман Оберт опублікував проєкт транспортного засобу для Мясяця, який не мав нічого спільного з традиційними автомобільними конструкціями чи з місячним автомобілем, використаним у 1971—1972 роках. Він виходив із того, що на Місяці потрібно швидко долати великі відстані, обходячи перешкоди на кшталт тріщин, ущелин, уступів або важкопрохідної місцевості, щоб уникати великих об'їздів. Машина масою близько 10 тонн мала будуватися на Землі і транспортуватися на Місяць, де вона важила б лише близько 1650 кг у земному еквіваленті. Баштоподібна конструкція мала одне опорне «ногове» шасі, що спиралося на гусеничну платформу з площею основи 2,5 × 2,5 м. Двигуна потужністю 51,5 кВт мало б вистачити для руху зі швидкістю до 150 км/год залежно від рельєфу. Транспорт мав працювати на електриці та отримувати енергію від сонячної електростанції, розташованої над кабіною екіпажу й гіроскопом. Нога являла собою герметичний циліндр, у якому 4,5-метрова «стрибкова нога» могла рухатися вгору й вниз, подібно до поршня в амортизаторі, забезпечуючи можливість стрибків. Потужний гіроскоп над кабіною екіпажу мав утримувати апарат у вертикальному положенні та не дозволяти нахилятися більш ніж на 45°. Стрибки могли б сягати до 125 м у висоту та кількасот метрів у довжину. Вони виконувалися б, коли транспорт мав подолати важкопрохідну ділянку, ущелину або коли потрібно було спуститися з вищої тераси на нижчу (чи навпаки)^{:с.152–182}. Оберт писав: «Я хотів представити читачам не просто грубу схему місячного автомобіля, а креслення й описи, що ґрунтуються на точних розрахунках і проєктах. Тому я ламав голову над сотнями деталей, рахував, порівнював, конструював, відкидав і переробляв, доки проєкт не набув форми, яку я можу представити з чистим сумлінням. Тепер можу сказати: мій місячний автомобіль можна побудувати, у цьому я впевнений». Однак у наступні десятиліття жодних досліджень чи розробок цього проєкту Оберта не розпочали, оскільки немає конкретних планів місячної експедиції, де б міг застосовуватися такий великогабаритний апарат.

Інші технічні проєкти

Оберт розробляв новаторські концепції у сфері відновлюваної енергетики:

• 1947 — установки для отримання енергії та води в пустельних районах
• 1953 — проєкт сонячної електростанції для зрошення пустель і опріснення морської води
• 1977 — нові пропозиції щодо будівництва вітрових електростанцій

Основоположна праця

Свою першу книгу, що вийшла друком у 1923 році, Оберт назвав «Ракета в міжпланетний простір»^[de]. Для нього ракета була лише засобом для здійснення міжпланетних польотів, адже він мислив людство як майбутню багатопланетну цивілізацію. Уже 1929 року він опублікував у своїй епохальній праці «Шляхи до космічних подорожей»^[de] на сторінках 285—333 ідеї щодо можливостей використання своєї двоступеневої ракети: пілотовані польоти, скафандри для роботи у відкритому космосі, космічний телескоп та тривалість космічних експедицій. На сторінках 333—350 він виклав свої ідеї та теоретичні основи створення станцій на навколоземній орбіті заввишки 700—1200 км, призначених для спостережень Землі та її атмосфери, а також як стартових майданчиків для польотів на Місяць і планети. У розділі «Подорожі до чужих світів» Оберт на сторінках 350—386 подав наукові міркування та розрахунки щодо польотів (включно з посадками) до Місяця, астероїдів, Марса, Венери, Меркурія та комет. Він науково описав передумови, цілі й очікування, пов'язані з такими подорожами. Багато з цього у 1960-х роках і пізніше було реалізовано насамперед американською та радянською космонавтикою, але частина ще чекає на втілення.

1927 року Оберт заснував Товариство з космічних подорожей, де він познайомився з іншими піонерами ракетної техніки, зокрема Йоганном Вінклером^[en], Рудольфом Небелем і Вальтером Гоманном^[en]. Макс Вальє та Фріц фон Опель започаткували з Opel RAK першу у світі ракетну програму, що призвело до встановлення рекордів швидкості на наземних транспортних засобах і створення перших у світі ракетних літаків. Побудована Юліусом Гатрі^[en] Opel RAK, за словами Вальє, дала змогу у квітні 1929 року здійснити пробні запуски рідинних ракет і створити прототип літака з рідинним ракетним двигуном для наземних випробувань. Оберт спільно з Рудольфом Небелем виступав науковим консультантом у візіонерському фільмі Фріца Ланга «Жінка на Місяці» (1929). Однак запуск ракети під час прем'єри зазнав невдачі.

Праці Оберта стали основою для першого покоління німецьких ракетників і піонерів космонавтики: Вернера фон Брауна (який у гімназійні роки з 1928 по 1930 рік асистував Оберту), Ейгена Зенгера, Ернста Штулінгера^[en], Гельмута Греттрупа, Вальтера Тіля, Пауля Еммаєра^[en] та багатьох інших. Ці спеціалісти, а також результати німецької програми A4 і створення ракети Фау-2 підштовнули розвиток ракетної техніки після Другої світової війни в США та СРСР. Це змагання у межах гонки озброєнь холодної війни зрештою привело до космічної ери та у 1969 році — до першої пілотованої посадки на Місяць.

Робота під час Другої світової війни

З 1923 по 1938 рік (з короткими перервами у 1929 та 1930 роках) Оберт працював учителем гімназії у своїй рідній Трансильванії в Румунії. Всесвітньо відомого у фахових колах Германа Оберта, який мав численні міжнародні контакти, вважали потенційною загрозою для збереження секретності робіт з розробки A4 у Пенемюнде. Тому з червня 1938 року його фактично відсторонили від участі в цих проєктах, уклавши дворічний дослідницький контракт із Німецьким дослідницьким інститутом авіації при Віденському технічному університеті, а з липня 1940 року — при Дрезденському технічному університеті.

Коли у травні 1941 року він намагався повернутися до Трансильванії, Оберт отримав німецьке громадянство і вже в серпні 1941 року під псевдонімом «Фрідріх Ганн» був мобілізований як співробітник ракетної групи в Армійський дослідницький центр Пеенемюнде, де під керівництвом Вернера фон Брауна розробляли першу у світі велику ракету — агрегат 4, пізніше відомий як Фау-2. Однак Оберт не був безпосередньо залучений до цієї роботи^{с.58с.150с.157–164с.101}, а займався аналізом патентів^с.144с.94 і складав різні технічні звіти, зокрема «Про найкращий поділ ступенів ракетних агрегатів» і «Про захист від ворожої авіації за допомогою великих дистанційно керованих порохових ракет». Оберт критикував програму Фау-2, вважаючи, що вона потребує надмірних витрат при відсутності належного військового ефекту.

У грудні 1943 року Оберт подав прохання про переведення^с.101 на підприємство WASAG поблизу Віттенберга, щоб розробляти запропоновану ним твердопаливну ракету для протиповітряної оборони. У квітні 1945 року він утік звідти, потрапив до двох американських таборів для інтернованих, але вже в серпні 1945 року був звільнений як «особа, не обтяжена діяльністю в нацистський період», і возз'єднався з родиною у Фойхті, куди його сім'я переїхала ще 1943 року.

Повоєнний період

Після війни ніхто не розглядав ракетну техніку як засіб для космічних польотів. Союзники цікавилися лише розробкою ракет для використання в якості наземної зброї або засобу протиповітряної оборони. Такі розробки були заборонені в Німеччині. Герман Оберт — фізик і математик, який не брав участі у створенні німецьких великогабаритних ракет, — не викликав інтересу в американців у межах операцій «Оверкаст» та «Пейперкліп». Оскільки Оберт не міг знайти роботу в Німеччині відповідно до свого фаху, у липні 1948 року він через економічну скруту нелегально без візи вирушив до Швейцарії. Спочатку він уклав з Відділом військової техніки Федерального військового департаменту два контракти на 1948—1949 роки, що передбачали розробку зенітних ракет з твердопаливним двигуном. Згодом Оберт працював у Швейцарії як технічний автор журналу INTERAVIA та консультант компанії Hans Hamberger. Його спроби знайти постійну роботу за кордоном — у Аргентині, Бразилії чи Іспанії — підтримував Відділ розвідки Генерального штабу.

Урешті-решт у жовтні 1950 року він залишив Швейцарію та законно переїхав до Італії, щоб працювати на замовлення італійського морського міністерства оборони над розробкою зенітної ракети з твердопаливним двигуном. У 1955 році, за ініціативи свого колишнього учня Вернера фон Брауна, Оберт працював у США над американською космічною програмою в ракетно-дослідницькому центрі в Гантсвіллі (Алабама). У 1958 році він повернувся до Німеччини, а 1961 року знову вирушив до США, де працював інженером-консультантом у компанії Convair у Сан-Дієго (Каліфорнія). Після цього він вийшов на пенсію.

Оберт цікавився можливістю існування позаземного життя та феноменом НЛО, неодноразово висловлюючись із цього приводу.

Як засновник наукової ракетної техніки і астронавтики, а також як піонер космічних польотів та космічної медицини, Герман Оберт здобув численні відзнаки та нагороди.

Політичні погляди

1962 року Оберт у промові перед Союзом вигнанців^[de], який надав йому звання почесного члена, сказав: «Я сподівався знайти ракетну зброю, здатну знищити ганебний Версальський договір 1919 року. Це мені не вдалося». 1965 року Оберт вступив до створеної 1964 року Націонал-демократичної партії Німеччини. Його сучасники різко критикували цей крок, і він, зрештою, залишивши партію 1967 року. Водночас цитати з публікацій NPD та споріднених організацій неодноразово використовувалися як докази того, що навіть після 1967 року Оберт залишався відомим прихильником, зокрема, NPD. Сам вступ він пояснив у праці «Сміливість сказати правду — Мій шлях до НДП» (нім. Der Mut zur Wahrheit – Mein Weg zur NPD), де він називав головними небезпеками для людства неосвіченість, розпалювання ворожнечі та «какістократію» (владу найгірших). У 1976 і 1983 роках Оберт описував, що, на його думку, мають робити виборці й обранці проти можливої какістократії, «поки не стало надто пізно». Оскільки можливості окремих національних держав він вважав обмеженими, Оберт звертався до всього людства, закликаючи до спільного осмислення майбутнього.

Він підписав декларацію праворадикальної організації «Рада свободи» (нім. Freiheitlicher Rat) із вимогою загальної амністії для нацистських військових злочинців. Оберт також був почесним членом праворадикального «Німецького культурного товариства європейського духу»^[de] та близької до нього «Німецької академії освіти і культури». Гергард Фрай^[en], голова праворадикального руху Німецький народний союз^[en], 8 серпня 1981 року в Пассау вручив Обертові Європейську премію свободи газети «Deutsche National-Zeitung»^[en], що супроводжувалася грошовою винагородою у 10000 марок.

Після смерті Оберта 1989 року видання «Die Bauernschaft», яке належало заперечнику Голокосту Тісу Крістоферсену, згадало його серед «померлих читачів». Із некролога організації «Тиха допомога»^[en], яку критикували за підтримку нацистських злочинців, випливає, що Оберт був «вірним помічником і жертводавцем для допомоги нашим потребуючим».

Родина

1918 року Герман Оберт одружився з Матільдою Гуммель. Подружжя мало двох дочок (Ерну та Ільзе) і двох синів (Юліуса та Адольфа). Син Юліус Оберт (нар. 1919) зник безвісти у 1943 році, а донька Ільзе Оберт (1924—1944) була фахівчинею з ракетної техніки. Вона загинула 28 серпня 1944 року на ракетному полігоні Редль-Ціпф^[en] унаслідок вибуху, що стався одразу після випробування двигуна A4. У результаті вибуху загинуло 27 осіб. Син Адольф Оберт^[de] (1928—2007) був хіміком і, як і його батько, винахідником; у 1950-х роках він допомагав Германові Оберту розробляти паливні суміші для твердопаливних ракет, а пізніше працював у компанії Aerojet у Сакраменто (штат Каліфорнія). Донька Ерна Рот-Оберт^[de] (1922—2012) зробила значний внесок у збереження спадщини свого батька.

Відзнаки та нагороди

Список складено за біографією Оберта, підготовленою Гансом Бартом:

• 1927: почесний член Товариства космічних польотів
• 1929: перший лауреат Міжнародної премії з астронавтики^[de]Французького астрономічного товариства, Париж
• 1946: почесний член астрономічного відділення Французької академії наук, Париж
• 1948: почесний президент Товариства досліджень космосу, Штутгарт
• 1949: почесний член Британського міжпланетного товариства, Лондон / Dansk Selskab for Rumfartsforskening, Копенгаген / Pacific Rocket Society / Detroit Rocket Society / Північно-Західного німецького товариства космічних досліджень
• 1950: Товариство досліджень космосу (нині DGLR) заснувало медаль імені Германа Оберта
• 1951: почесний президент Detroit Rocket Society
• 1952: почесний президент Німецького ракетного товариства^[de], Бремен / Об'єднання астронавтичних товариств, Лейпциг
• 1953: почесний член Швейцарського товариства космічних досліджень, Люцерн
• 1954: золота медаль Дізеля від Німецької спілки винахідників, Нюрнберг
• 1954: почесний член Австрійського товариства космічних досліджень, Відень / Німецької спілки винахідників
• 1955: почесна плакетка Американського астронавтичного товариства
• 1956: премія Edward Pendray Award Американського ракетного товариства, Нью-Йорк
• 1958: Американське астронавтичне товариство заснувало премію імені Германа Оберта
• 1959: Американське ракетне товариство заснувало премію імені Германа Оберта
• 1960: почесний член Грецького астронавтичного товариства, Афіни
• 1961: Почесний доктор коледжу Весліан у Маунт-Плезенті (Айова, США)
• 1961: Великий хрест ордена «За заслуги перед ФРН»
• 1961: нагородження медаллю Юрія Гагаріна
• 1961: почесний член Assoziazione Internazionale «Uomini nello Sazio», Рим / Centro Italiano Ricerche Elettroniche Nuclear, Рим
• 1961: почесний капелюх і Золотий ключ міста Ель-Пасо, США
• 1962: Prix Galabert, Париж
• 1962: Орден «Mérite pour la Recherche et l'Invention» від Société d'Encouragement pour la Recherche et l'Invention, Париж
• 1963: Почесний член Іспанського астронавтичного товариства
• 1963: Почесний доктор технічних наук (Берлінський технічний університет)
• 1963: Німецьке ракетне товариство перейменовано на Товариство Германа Оберта^[de]
• 1963: Медаль Йозефа Ріттера фон Прехтля Віденського університету
• 1963: Почесні членства в Португальській астронавтичній асоціації / Товаристві міжпланетних досліджень, Відень
• 1965: Піонерський ланцюг «Роза вітрів» із діамантом від Міжнародного комітету з аерокосмічної діяльності
• 1968: Почесний член Німецького товариства аерокосмічної медицини
• 1969: Почесний доктор Політехнічний університет Каталонії
• 1969: Медаль Міжнародної академії астронавтики (IAA)
• 1969: Товариство імені Германа Оберта заснувало почесний перстень і премію його імені
• 1969: Почесний член Американського інституту аеронавтики й астронавтики (AIAA) і володар почесного знаку AIAA
• 1969: Почесний член Австрійського товариства космічних досліджень і техніки ракет, Відень
• 1969: Почесний член Centro de Estudios Interplanetarios, Мадрид
• 1969: Золотий ключ міста Клівленд, Огайо, США
• 1969: Почесна плакетка Східнонімецької культурної ради, фонд культурного співробітництва e. V., Бонн
• 1969: Заснування Міжнародного товариства сприяння космічним дослідженням імені Германа Оберта — Вернера фон Брауна e. V.
• 1970: Заснування золотої медалі імені Германа Оберта Товариством імені Германа Оберта e. V.
• 1970: Медаль Вільгельма Екснера в золоті від Австрійської торгово-промислової палати, Відень
• 1970: Культурна премія земляцтва саксонців Трансильванії у ФРН та Австрії
• 1971: Відкриття Музею космонавтики Германа Оберта^[de] у Фойхті
• 1972: Почесний доктор Клужського університету імені Бабеша — Бояї (Клуж-Напока)
• 1974: Орден «За наукові заслуги» І класу Соціалістичної Республіки Румунія
• 1974: Численні медалі та відзнаки з нагоди 80-річчя
• 1976: Пам'ятник Герману Оберту в міському парку Фойхта
• 1976: Відділ Оберта в Технічному музеї Бухареста
• 1979: Ювілейний конгрес у Зальцбургу з нагоди 85-річчя
• 1981: Рельєфний портрет у головній залі аеропорту Тигіль у Берліні
• 1982: Медаль Ціолковського Академії наук СРСР
• 1984: Почесний доктор Технічного університету Граца
• 1984: Хрест ордена Баварського ордена «За заслуги»
• 1984: Золотий почесний перстень Німецького музею, Мюнхен
• 1984: Почесна плакетка Лейбніца Академії наук НДР
• 1985: Великий хрест із зіркою ордена «За заслуги перед ФРН»
• 1987: Премія Шиллера «Німецького культурного товариства європейського духу»^[de]
• 1997: Місячний кратер Оберт^[en] названо на його честь
• 1999: На честь Германа Оберта названо астероїд 9253 Оберт
• Член Coetus Chlamydatorum Schaessburgiensis (товариства випускників школи в Сігішоарі)
• Школа імені Германа Оберта в Медіаші, Румунія
• Дитячий садок і гімназія імені Германа Оберта в Бухаресті, Румунія
• Факультет інженерних наук імені Германа Оберта в Сібіу при Університеті Лучіана Блага^[en]
• Площа Германа Оберта в Сігішоарі, Румунія
• Ефект Оберта — названий на його честь ефект економії пального під час міжпланетних маневрів, уперше описаний Обертом

У кінематографі

• У науково-фантастичному серіалі «Зоряний шлях» (зокрема у фільмі «Зоряний шлях III») зображені космічні кораблі класу «Оберт», які є дослідницькими суднами.
• У знятому 1928—1929 року німецькому німому фільмі «Жінка на Місяці» режисера Фріца Ланга Оберт виступив науковим консультантом. Частина сцен, поданих із науковою точністю, передбачала майбутні реалії космічних польотів.
• 1970 року Оберт з'явився у телевізійному фільмі Райнера Ерлера «Делегація»^[de], у якому режисер відтворив міжнародну конференцію Німецького товариства досліджень НЛО (DUIST), у якій Оберт справді брав участь у жовтні 1967 року в Майнці.