Генрик I Бородатий (пол. Henryk I Brodaty; бл. 1165 — 19 березня 1238) — верховний польський князь у 1232-1238 роках, князь Сілезії у 1201—1238 роках.
| Генрик І Бородатий | |
|---|---|
| Князь Польщі | |
| Правління | 1232-1238 |
| Попередник | Конрад I Мазовецький |
| Наступник | Генрік II Побожний |
| Біографічні дані | |
| Народження | бл. 1165 Глогув |
| Смерть | 19 березня 1238 Кросно-Оджанське |
| Поховання | Sanctuary of St. Jadwiga in Trzebnicad |
| У шлюбі з | Ядвіга Сілезька |
| Діти | 4 сина і 3 доньки |
| Династія | П'ясти |
| Батько | Болеслав I Високий |
| Мати | Христина |
| Медіафайли у Вікісховищі | |
Був нащадком Великих князів Київської Русі Ярослава Мудрого та Володимира Великого.
Життєпис
Герцог Сілезії
Генрик I походив з польської династії П'ястів. Був п'ятим сином Болеслава I Високого та Христини, доньки Беренгара фон Зульцбаха. У нього було мало шансів отримати якісь володіння й титул князя (герцога) Сілезії. Але передчасна смерть всіх старших братів призвела до того, що Генрик став спадкоємцем батька у 1190 році. Того ж року уклав шлюб з представницею роду Андексів. У 1201 році, після смерті батька, став герцогом Сілезії.
Його стрийко 1202 року Мєшко Кривоногий спробував захопити Ополе, але на боці Генрика виступила церква, і він того ж року зумів повернути Опольське князівство, заплативши стрийкові відкуп у 1000 срібних монет.
У 1202 році, після смерті верховного князя Мєшка III Старого, герцог Генрик став активно втручатися в загальнопольські справи. Генрик I Бородатий певний час намагався дотримуватися нейтралітету, але більше симпатизував Лешекові Білому, Конрадові Мазовецькому, Владиславові Одоничу, які протистояли Владиславові III Тонконогому.
Незабаром він був змушений змінити свою позицію. У 1206 році вигнаний з Кракова, Владислав III Тонконогий запропонував Генрику I обміняти сілезьке князівство Любуську на Каліську у Великій Польщі. Генрик I Бородатий погодився, що ще більш ускладнило ситуацію, оскільки на Каліш претендував Владислав Одонич. Останній звернувся за підтримкою до гнєзненського архієпископа Генрика Кетлича, в результаті чого Владислав III Тонконогий вигнав з Польщі їх обох. Генрик I надав притулок вигнанцям, в тому числі допоміг Олоничу Каліш, проте його милість тривала не довго, поки останній не відновив батьківський спадок.
У 1207 році Генрика I намагалися втягнути у конфлікт, що розгортався у Священній Римській імперії між Гогенштауфенами та Вельфами. Втім Генрик I Бородатий вирішив не втручатися в цей конфлікт.
У 1210 році Папа римський Іннокентій III видав буллу, яка проголошувала Генрика I головним серед польських князів. Для того, щоб розібратися в заплутаній ситуації, П'ясти зібралися на з'їзд у Борзикові. Але Мешко Кривоногий раптово захопив Краків. Після смерті останнього у 1211 році старшинство перейшло до Генрика I, проте той відмовився від верховенства на користь Лешека Білого, оскільки з 1209 року вів війну з Конрадом II Лужицьким. Протягом 1209—1210 років Генрик I втратив, однак відносно швидко повернув Любуське князівство. Генрик I воював за цю частину Сілезії аж до 1230 року.
Походи проти пруссів
У 1217—1218 роках на з'їздах у Данкові та Сандовелі Генрик I уклав союзи з Лешеком I Білим та Владиславом III Тонконогим. Пізніше до них приєднався Конрад I Мазовецький. Метою цього союзу була організація хрестових походів проти язичників-пруссів. Проте попри витрачені зусилля, походи 1222—1223 років не мали значного успіху. За ініціативи Генрика I та Конрада I вирішено запросити до Польщі німецьких лицарів-хрестоносців, що й було зроблено в 1226 році.
Боротьба за Краків
У 1225 році Людвиг IV, ландграф Тюрингії, захопив Любуське князівство. За цих обставин Генрик I Бородатий був вимушений відволікатися від проведення внутрішньої політики на користь відвоювання Любуського князівства. Лише у 1230 році Генрик Распе відмовився від цих земель на користь магдебурзького архієпископа Адальберта I Кефернбурга. З останнім Генрик I зумів домовитися щодо збереження Любуші за собою. Крім того, у 1226 році відвоював фортецю Цединя у князя Браніма I Померанського.
Генрик I Бородатий був присутній на з'їзді князів у гміні Ґонсава в 1227 році, під час якого в результаті раптового нападу Святоплука II - герцога Померанського, було вбито Лешека Білого, а Генрика I важко поранено. В цей час у Генрика I знову з'явилася можливість опанувати Краковом і Малою Польщею, але знать воліла бачити князем Владислава III, якого було обрано у 1228 році у Вісліці.
Через складну ситуацію у Великій Польщі Владислав Тонконогий був змушений покинути Краків, залишивши там Генрика I як намісника. Останній обіцяв військову підтримку Владиславу III в боротьбі проти Владислава Одонича в обмін на визнання Генрика I спадкоємцем Великопольського князівства.
Таким чином Генрик I опинився втягнутим у війну з Конрадом I Мазовецьким, який вважав свої права на Краків більш обґрунтованими. Спочатку герцог Сілезії зумів відбити напад супротивника, здобувши перемогу у битвах при Меджибожем, Скала і Вроцеріжі. Але потім у нього виник конфлікт з місцевою знаттю, яка вважала, що Генрик I Бородатий має намір приєднати Краків до Сілезії. Прагнучи розв'язати конфлікт, в 1229 році Генрик I домовився з Конрадом I про зустріч в Спитковіце. Але тут Генрика I було схоплено та ув'язнено в замку Плоцька, а Конрад Мазовецький захопив Краків.
Син Генрика I — Генрик Побожний — став готувати похід на Малу Польщу. Водночас Ядвіга, дружина Генрика, провела переговори з Конрадом Мазовецьким, намагаючись переконати останнього у тому, що той втратив своє обличчя перед усією Європою, тому для повернення свого морального обліку необхідно звільнити її чоловіка, а Генрик I за своє звільнення відмовиться від претензій на Краків. Конрад погодився після того, як Генрик I Бородатий дав відповідну присягу. Пізніше Папа римський звільнив його від неї, позаяк ця присяга була здійснена під примусом.
Генрик I Бородатий продовжив боротьбу проти Конрада Мазовецького. Після смерті в 1231 році бездітного Владислава III Тонконогого, права Генрика Бородатого на верховну владу збільшилися. Водночас йому вдалося отримати опіку над малолітніми синами двоюрідного брата Казимира, ставши їх регентом в Опольському князівстві. При цьому на бік герцога Сілезії перейшов впливовий рід Грифітів. Вдова Лешека Білого, Гриміслава, побоюючись за долю сина, воліла довіряти не Конраду Мазовецькому, а Генрику I.
Верховний князь
У 1232 році Конрада I було вигнано з Кракова, а на його місце запрошено Генрика Бородатого. У 1233 році в Холмі за посередництва Данила Романовича, князя Галицького, він з Конрадом I Мазовецьким підписали угоду, за якою останній визнавав Генрика I князем Кракова і верховним князем Польщі в обмін на відмову від претензій на Ленчицьку і Серадзьку землі. Генрика Бородатого також було визнано регентом Сандомирського князівства при малолітньому Болеславі.
Зміцнивши свої позиції в Кракові та Малій Польщі, Генрик I зміг зосередитися на завоюванні Великої Польщі. Попри заповіт Владислава III Тонконогого, після його смерті владу там захопив Владислав Одонич. Військова кампанія проти останнього у 1232 році зазнала невдачі через непідтримку сілезької шляхти та католицької церкви. Військова кампанія 1234 року була більш успішною. Одонич був змушений поступитися половиною своїх земель від Калиша до Познані, які Генрик I віддав у спадок синові Генрику Побожному. Для зміцнення позицій в Сілезії Генрик Бородатий віддав небожам Мєшко і Владиславу Велюнську землю в обмін на Опольське князівство. В 1235 році відвоював Срем, перемігши Депольта II Пржемисловича.
Захопивши половину Великої Польщі, Генрик I став наймогутнішим представником династії П'ястів. Пізніші історики навіть титулували його королем Польщі, хоча це не відповідало істині.
У 1234 році Генрик I прийняв титул князя Сілезії та Кракова, а своєму синові Генрику дав титул князя Сілезії та Великої Польщі. Він також уклав угоду з малопольською знаттю стосовно передачі краківського престолу у спадок. У 1235 році очолив коаліцію польських князів, до якої долучились померанські князі та Тевтонський орден. Дію було спрямовано проти язичників-пруссів. Внаслідок походу спустошена значна частина Пруссії, а у вирішальній битві загинуло 5 тисяч ворогів.
Деякий час Генрик Бородатий обмірковував думку щодо коронації сина королем Польщі, для чого він вступив в переговори з імператором Фрідріхом II Гогенштауфеном. Втім конфлікт з церквою зруйнував його плани.
Генрик Бородатий помер в 1238 році в Кросно-Оджанське, його було поховано в цистерціанському монастирі в Тшебніці, заснованому ним самим у 1202 році.
Родина
Дружина — Ядвіґа Сілезька, донька Бертольда IV Андекса, маркграфа Істрії та Карніоля.
Діти:
- Болеслав (1191—1206/1208)
- Генрих (1196—1241), герцог Сілезії та верховний князь 1238—1241 років
- Конрад (1298—1213)
- Владислав (1208—1214/1217)
- Агнеса (1190—1214)
- Софія (1200—1214)
- Гертруда (1200—1268), абатиса монастиря в Требніце.
Родовід
Генрик I веде свій родовід, в тому числі й від Великих князів Київських Ярослава Мудрого та Святополка Ізяславича.
вікіпедія, вікі, енциклопедія, книга, бібліотека, стаття, читати, безкоштовне завантаження, Інформація про Генрик І Бородатий, Що таке Генрик І Бородатий? Що означає Генрик І Бородатий?