Височина

Височина́ або височиня́ (англ. upland) — рівнинна ділянка земної поверхні.

Загальний опис

Абсолютні висоти височин — від 200 до 500 м (до 600 м), що характеризується підвищенням відносно навколишніх просторів (наприклад, Подільська височина, Середньоруська височина тощо). Піднесеність переважно не має чітко виражених схилів. Височини, як і низовини, належать до рівнин, але протиставляються їм у абсолютних висотах. Термін «височина» отримав широке застосування в номенклатурі форм рельєфу пострадянських країн.

Височинами можуть також називати ділянки, що лежать вище навколишніх територій.

Більшість височин характеризуються значною розчленованістю річковою і яружно-балковою мережею. Височинам властиві інтенсивні денудаційні процеси, матеріали денудації виносяться на прилеглі низовини.

Генезис

Утворення височин пов'язане з геологічною будовою і тектонічними рухами. Так, в Україні відроги Середньоруської височини фіксують виступи кристалічного фундаменту; Донецька височина є залишком домезозойського фундаменту Донецької складчастої споруди. Висхідні неотектонічні рухи на південно-західному схилі Східноєвропейської платформи призвели до формування Волинської і Подільської височин. Підняття окремих блоків фундаменту сформували Придніпровську і Приазовську височини.

Класифікація

За морфологічними ознаками розрізняють:

• горбисті височини,
• хвилясті височини,
• плескаті височини.

За генезисом виділяють:

• денудаційні (Волинська);
• пластово-денудаційні (Середньоруська);
• структурно-денудаційні (Приазовська);
• цокольні (Донецька).

В Україні

Докладніше: Височини України

В Україні височини займають 25 % площі держави. Найбільшими височинами є: Волинська, Подільська, Придніпровська і Приазовська.

• Придніпровська височина
• Донецька височина
• Приазовська височина
• Волинська височина
• Подільська височина

Див. також

• Кряж
• Узвишшя
• Цукрові голови