Бородай Василь Захарович

Головна сторінка | Бородай Василь Захарович

Васи́ль Заха́рович Борода́й (18 серпня 1917, Катеринослав — 19 квітня 2010, Київ) — український скульптор; член Спілки радянських художників України з 1955 року (голова правління у 1968—1982 роках). Член-кореспондент Академії мистецтв СРСР з 1967 року, дійсний член — з 1973 року; почесний член Російської академії мистецтв з 1991 року; академік Академії мистецтв України з 1997 року. Батько художниць Тетяни та Галини Бородаїв, дід художниці Дарії Одайник.

Бородай Василь Захарович
Народився5 (18) серпня 1917 
Катеринослав, Російська імперія 
Помер19 квітня 2010(2010-04-19) (92 роки) 
Київ, Україна 
ПохованняБайкове кладовище 
Країна Російська республіка
 УНР
 СРСР
 Україна 
Діяльністьскульптор, викладач 
Alma materДніпропетровське художнє училище і Київський державний художній інститут (1953) 
ВчителіГайчук-Раздорська Таїсія Іванівна, Муравін Лев Давидович, Яблонська Олена Нилівна, Болдирєв Володимир Степанович, Лисенко Михайло Григорович і Глухенька Наталія Олександрівна 
Відомі учні[⇨]
ЗакладКиївський державний художній інститут 
Учасникнімецько-радянська війна 
ЧленствоСпілка радянських художників України 
Magnum opusМонумент Великій Жовтневій соціалістичній революції (Київ) 
ПартіяВКП(б) 
У шлюбі зКрасильникова Лідія Павпівна
ДітиБородай Галина Василівна 
Нагороди



    Біографія

    Народився 5 [18] серпня 1917(19170818) року в місті Катеринославі (нині Дніпро, Україна) в сім'ї листоноші. Протягом 1932—1934 років навчався у школі фабрично-заводського учнівства «Юний металіст» у рідному місті, по закінченні якої працював токарем верстатобудівного заводу. У 1936 році вступив до Дніпропетровського художнього училища, яке закінчив з відзнакою.

    У Червоній армії з серпня 1941 року. Учасник німецько-радянської війни, під час якої спочатку командував ротою розвідників, потім окупував Польщу, Чехію, Румунію. Член ВКП(б) з 1945 року.

    Після війни повернувся до Дніпропетровська й працював майстром у скульптурному цеху. Упродовж 1947—1953 років навчався в Київському художньому інституті, був учнем Михайла Лисенка, Лева Муравіна, Олени Яблонської, Володимира Болдирєва, Таїсії Гайчук-Раздорської. Дипломна робота — скульптура «Олександр Невський».

    З 1953 року працював скульптором науково-реставраційної майстерні при Архітектурному управлінні Ради Міністрів УРСР. У 1966—1973 роках обіймав посаду ректора Київського художнього інституту (професор з 1971 року). Обирався депутатом Верховної Ради УРСР 9-го і 10-го скликань (1975—1985 роки). Був делегатом XXV з'їзду Компартії України (10—13 лютого 1976 року).

    Мешкав у Києві в будинку на вулиці Великій Житомирській, № 8а, квартира № 14. Помер у Києві 19 квітня 2010 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).

    Учні

    • Атаманчук Володимир Борисович;
    • Багаліка Юрій Васильович;
    • Белень Михайло Олексійович;
    • Бурда Василь Федорович;
    • Валієв Анатолій Васильович;
    • Гайдар-Прудка Ольга Олександрівна;
    • Ганзенко Володимир Миколайович;
    • Глемязь Петро Васильович;
    • Гоголь Василь Данилович;
    • Голець Ірина Павлівна;
    • Головко Володимир Пилипович;
    • Гордєєв Віктор Сергійович;
    • Грицюк Владислав Михайлович;
    • Дідур Денис Іванович;
    • Дідур Іван Денисович;
    • Дмитрів Михайло Андрійович;
    • Древецький Анатолій Анатолійович;
    • Єрмаков Сергій Володимирович;
    • Єршов Геннадій Олексійович;
    • Забой Аліса Василівна;
    • Загайкевич Стефан Михайлович;
    • Закревський Василь Васильович;
    • Калуєв Валерій Георгійович;
    • Карпов Євген Олександрович;
    • Карунський Олександр Михайлович;
    • Кисельов Юрій Олександрович;
    • Козлов Леонід Леонідович;
    • Концевий Володимир Павлович;
    • Корвач Андрій-Василь Богданович;
    • Корчовий Василь Іванович;
    • Кудрявченко Георгій Олександрович;
    • Кулябко-Корецька Людмила Мефодіївна;
    • Кухар Роман Романович;
    • Кущ Анатолій Васильович;
    • Липовка Віктор Романович;
    • Лисаківський Микола Михайлович;
    • Марголіна Діна Марківна;
    • Марченко Юрій Андрійович;
    • Мацюк Олександр Васильович;
    • Михайлевич Валентина Вікторівна;
    • Міненко Володимир Олексійович;
    • Найда Руслан Анатолійович;
    • Небоженко Володимир Павлович;
    • Непорожній Анатолій Кузьмович;
    • Нікулін Георгій Владленович;
    • Новак Юлія Вікторівна;
    • Озюменко Андрій Сергійович;
    • Озюменко Петро Сергійович;
    • Олашин Василь Степанович;
    • Олексієнко Сергій Миколайович;
    • Олійник Микола Олексійович;
    • Прокопов Євген Йосипович;
    • Швецов Валерій Валентинович.

    Творчість

    Працював у галузях станкової та монументальної скульптури. Серед робіт:

    Станкові роботи
    Композиції
    • «Юність» (гіпс тонований, 1951; Сімферопольський художній музей);
    • «Уходили комсомольцы…» (1955—1957; Національний художній музей України);
    • «Земля моя» (1957, Одеський національний художній музей);
    • «Козак-бандурист» (гіпс тонований, 1961; Черкаське управління культури);
    • «Дума про волю (Тарас Шевченко)» (гіпс тонований, 1961; разом з Іваном Воропаєм; Національний музей Тараса Шевченка);
    • «Тарас Шевченко» (оргскло, 1964, разом з Анатолієм Білостоцьким та Оксаною Супрун; Національний музей Тараса Шевченка);
    • «Мовчання» (граніт, 1964);
    • «Вода прийшла» (1964);
    • «Деснянка» (оргскло, 1973);
    • «Пам'яті товариша» (мідь, 1974);
    • «Вічна слава героям» (1975);
    • «Маршал Радянського Союзу Георгій Жуков» (бронза, 1975);
    • «Перемога» (оргскло, 1975);
    • «Україна» (оргскло, 1976);
    • «А мати чекає» (1985);
    Портрети
    • «Іван Богун» (гіпс тонований, 1954; Національний музей історії України);
    • «Петро Панч» (мармур, 1960; Дніпровський художній музей);
    • «Угорська студентка» (1960; Закарпатський художній музей);
    • «Павло Тичина» (граніт, 1963; Чернігівський історичний музей);
    • «Лев Ревуцький» (дерево, 1963; Національний художній музей України);
    • «Василь Касіян» (1973; Національний художній музей України);
    • «Тетяна Яблонська» (1974; Національний художній музей України).

    Автор серії скульптурних та графічних творів «По Єгипту» (1961—1964): «Спрага» — кована мідь, «Мовчання» — граніт, «Ранок» — граніт та інші.

    Пам'ятники
    • Миколі Щорсу у Києві (у співавторстві, 1954; демонтований 9 грудня 2023);
    • Лесі Українці в Міському парку Києва (бронза, 1957);
    • Партизанам-ковпаківцям у місті Яремче Івано-Франківської області (кована мідь, граніт, 1967; архітектори Анатолій Ігнащенко, Семен Тутученко);
    • Чекістам у Києві (1967; демонтований 28 травня 2016 року);
    • Юліушу Словацькому в Кременці (бронза, граніт, 1969; архітектор Анатолій Ігнащенко);
    • Тарасові Шевченку в Арров-парку поблизу Нью-Йорка у США (бронза, граніт, 1970; архітектор Анатолій Ігнащенко);
    • Василю Скопенку у місті Сандомирі в Польщі (1971);
    • Жовтневій Революції на теперішньому майдані Незалежності в Києві (1977, у співавторстві з Валентином Знобою; демонтований 12 вересня 1991 року);
    • Батьківщина-Мати у Києві (1981);
    • Засновникам Києва у Києві (1982);
    • «А мати жде…» у селі Миколаївці, Макарівського району, Київської області;
    • Тарасові Шевченку у Білому Бірі у Польщі, (граніт, 1986);
    • Петру Калнишевському у селі Пустовійтівка Роменського району Сумської області (1992, у співавторстві);
    • Тетяні Яблонській у смт Седневі Чернігівської області, на території творчої бази Національної спілки художників України (2006).
    Миколі Щорсу
    Чекістам
    Юліушу Словацькому
    Жовтневій революції
    Батьківщина-Мати»
    Засновникам Києва
    «А мати жде…»
    Тарасу Шевченку у Польщі

    Брав участь у всеукраїнських виставках з 1954 року, всесоюзних з — 1951 року. Персональні виставки відбулися у Києві та Москві у 1964 році, Одесі у 1965 році, Копенгагені у 1968 році. Групова виставка разом з Тетяною Яблонською, Євгеном Волобуєвим, Миколою Глущенком пройшла протягом 1965—1968 років у Баку, Кишиневі, Ризі, Мінську.

    Відзнаки

    Нагороджений
    • радянськими орденами: Вітчизняної війни І (4 лютого 1945) і ІІ (2 вересня 1944; 6 квітня 1985) ступенів, Червоної Зірки і Червоного Прапора (28 квітня 1945), Трудового Червоного Прапора (1967), Леніна (2 липня 1971), Жовтневої Революції (1982), Дружби народів (1987);
    • українськими орденами: «За заслуги» ІІІ ступеня (1997), Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (1999), князя Ярослава Мудрого V ступеня (20 серпня 2007);
    • срібною медаллю Академії мистецтв СРСР (1965; за скульптурну композицію із серії «По Єгипту»);
    • золотою медаллю імені Митрофана Грекова (1969; за пам'ятник партизанам-ковпаківцям в Яремче);
    Почесні звання СРСР
    • Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1960 року;
    • Народний художник УРСР з 1964 року;
    • Народний художник СРСР з 1977 року.

    Лауреат Ленінської премії (1984; за меморіальний комплекс «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років»).

    Інше

    У журналі «Перець» № 16 за 1977 рік розміщено дружній шарж Анатолія Арутюнянца з нагоди 60-річчя митця.

    вікіпедія, вікі, енциклопедія, книга, бібліотека, стаття, читати, безкоштовне завантаження, Інформація про Бородай Василь Захарович, Що таке Бородай Василь Захарович? Що означає Бородай Василь Захарович?

    Головна сторінка | Вгору