Батов Павло Іванович

Павло́ Іва́нович Ба́тов (20 травня (1 червня) 1897(18970601) — 19 квітня 1985) — радянський військовий діяч, двічі Герой Радянського Союзу (1943, 1945), генерал армії (1955). Батов брав участь у Першій світовій та громадянській війні, учасник громадянської війни в Іспанії 1936—1939 рр., вторгнення СРСР до Польщі, радянсько-фінської війни 1939—1940 рр. У період німецько-радянської війни був заступником командувача та командувачем армії. Війська, керовані Батовим, відзначилися в боях за Сталінград, при звільненні України, Білорусі та ін.

Павло Іванович Батов

рос. Павел Иванович Батов

Народження

20 травня (1 червня) 1897
с. Фелісово, Рибинського повіту Ярославської губернії Російської імперії

Смерть

19 квітня 1985 (87 років)
Москва, СРСР

Поховання

Новодівичий цвинтар

Країна

Російська імперія →
СРСР

Освіта

Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації

Роки служби

1915-1917
1918-1985

Партія

ВКП(б)

Звання

Генерал армії

Командування

3-тя армія,
4-та танкова армія (СРСР),
65-та армія,
Прибалтійський військовий округ,
Прикарпатський військовий округ,
Південна група військ

Війни / битви

Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Громадянська війна в Іспанії
Вторгнення СРСР до Польщі
Радянсько-фінська війна
Німецько-радянська війна

Нагороди

Нагороди інших країн

Батов Павло Іванович у Вікісховищі

Після війни Батов — командувач військами Прибалтійського, Прикарпатського військового округу та Південної групи військ. У 1962—1965 рр. був начальником штабу Об'єднаних Збройних сил держав Варшавського договору. З 1965 р. — голова Радянського комітету ветеранів війни. Депутат Верховної Ради СРСР 1-2-го та 4-6-го скликань. Член ЦК КПУ в 1956—1960 роках.

Біографія

Ранні роки і початок військової кар'єри

Народився 20 травня (1 червня) 1897 року в селі Фелісово Рибинського повіту Ярославської губернії Російської імперії (нині Рибинського району Ярославської області РФ) в бідній селянській родині.

Закінчив двокласну сільську початкову школу. З 13 років жив у Санкт-Петербурзі, де найнявся на роботу в торговий дім братів Леонових, а потім працював вантажником і рознощиком покупок-замовлень по квартирах заможних городян, займався самоосвітою. Екстерном склав іспити за 6 класів.

У листопаді 1915 року був призваний до лав Російської імператорської армії. З 1916 року брав участь у бойових діях на Північному фронті Першої світової війни. За відзнаку в боях був нагороджений двома Георгіївськими хрестами та медалями. Восени 1916 року був поранений. У 1917 році був демобілізований в чині молодшого унтер-офіцера.

У 1918 році призваний до лав Червоної армії. Брав участь у придушенні антирадянських повстань і заколотів в Рибинську, Ярославлі і Пошехоньї. З 1919 року служив на посадах помічника командира і командира стрілецької роти.

Міжвоєнний період

Служив на командних постах у 18-й стрілецькій дивізії та Московській Пролетарській стрілецькій дивізії.

Член ВКП(б) з 1929 року.

З грудня 1936 по серпень 1937 р. під псевдонімом Пабло Фріц перебував у відрядженні в Іспанії, де на боці республіканців брав участь у боротьбі проти франкістських бунтівників. Займав посаду військового радника, був важко поранений.

Після повернення з Іспанії був нагороджений орденами Леніна і Червоного Прапора. У серпні 1938 року був призначений на посаду командира 3-го стрілецького корпусу. Учасник вторгнення СРСР до Польщі та Радянсько-фінської війни.

У березні 1940 року був призначений на посаду командира Особливого стрілецького корпусу, дислокованого на Карельському перешийку, у квітні 1940 року — на посаду заступника командувача військами Закавказького військового округу, в листопаді 1940 року — на посаду командира 9-го особливого стрілецького корпусу в Криму, а 20 червня 1941 — одночасно на посаду командувача сухопутними військами в Криму.

Друга світова війна

На початку війни Павло Батов організував протидесантних оборону Кримського півострову, брав участь у підготовці Керченсько-Феодосійської операції, воював на Брянському фронті.

Наприкінці грудня 1941 року Батов був призначений командувачем 3-ї армії на Брянському фронті. Армія складалася в цей час з п'яти стрілецьких дивізій і займала оборону на схід від Орла на рубежі річки Зуша. З січня по лютий 1942 року 3-тя армія здійснила ряд наступальних операцій, але понесла великі втрати і не добилася успіху.

У лютому 1942 року Павло Батов був звільнений з посади командувача 3-ї армії і призначений виконуючим обов'язки помічника командувача Брянським фронтом по формуваннях. Через відсутність інших джерел поповнення, у завдання Батова входила перевірка фронтових тилів для виявлення можливості поповнення бойових підрозділів, в результаті чого в тилах фронту, армій і дивізій було зібрано кілька тисяч бійців, які без шкоди для діяльності тилових служб могли бути спрямовані в бойові порядки.

Під час Сталінградської битви у 1942 році Батов був призначений командувачем 4-ї танкової армії в складі Донського фронту (командувач К. К. Рокоссовський). 22 жовтня 1942 року 4-та танкова армія була перетворена в 65-ту армію.

19 листопада 1942 року війська у складі Донського і Південно-Західного фронтів перейшли в наступ. Під кінець першого дня наступу 65-та армія просунулася вперед на 5-8 км, але не змогла повністю прорвати першу смугу оборони противника. Щоб збільшити темп наступу Батов вирішив з усіх танків, наявних в армії і кількох стрілецьких підрозділів на машинах, створити рухливу ударну групу. Розрахунок командарма повністю виправдав себе. За першу ж добу рухливий загін просунувся вглиб німецької оборони на 23 км. Відчувши загрозу охоплення, противник послабив опір в смузі наступу армії, чим скористалися ударні дивізії і, захопивши низку великих вузлів опору, стали швидше наступати, чому сприяла і рухлива група, завдаючи ударів у фланг і тил противника. Для більш оперативного управління військами командувач армією майже весь час з 20 по 23 листопада з невеликою групою офіцерів проводив у частинах, які вели бої.

Незабаром 65-та армія під командуванням Павла Батова брала участь в оточенні і знищенні німецького угруповання.

Під час Курської битви 65-та армія вела оборонні дії на виступі проти 20-го армійського корпусу в районі Севська. З 26 серпня по 30 вересня 65-та армія під командуванням П. І. Батова брала участь у Чернігівсько-Прип'ятській операції, а також у форсуванні річки Десни, звільнення Новгород-Сіверського, пройшовши в ході наступу близько 300 кілометрів форсувала Дніпро і захопила плацдарм на його правому березі в районі Лоєва. У битві за Дніпро армія зазнала значних втрат в особистому та командному складі.

За успішне форсування річки Дніпро, міцне закріплення плацдарму на західному березі річки і проявлені при цьому відвагу і героїзм генерал-лейтенанту Батову Павлу Івановичу присвоєне звання Герой Радянського Союзу (30 жовтня 1943).

У 1944 році 65-та армія під командуванням П. І. Батова брала участь у Гомельсько-Речицькій, Калинковицько-Мозирській, Бобруйській і Люблін-Берестейській наступальних операціях, звільняючи Білорусь від німецьких загарбників.

У 1945 році армія брала участь у Вісло-Одерській, Східно-Прусській, Східно-Померанській і Берлінській наступальних операціях.

Другою медаллю «Золота Зірка» генерал-полковник Павло Іванович Батов був нагороджений 2 червня 1945 за зразкове керівництво військами в Білоруській операції, при форсуванні Вісли, штурмі Данцига та оволодінні Штеттіном.

Післявоєнний період

Після війни був призначений на посаду командувача 7-ї механізованої армії, а в жовтні 1946 року — на посаду командира 7-ї окремої танкової дивізії, а незабаром був направлений на навчання на Вищі академічні курси при Вищій Військовій академії ім. Ворошилова, після закінчення яких у березні 1950 року був призначений на посаду командувача 11-ю гвардійською армією, в червні 1954 року — на посаду першого заступника головнокомандувача Групою радянських військ у Німеччині, в березні 1955 — на посаду командувача військ Прикарпатського військового округу, а в квітні 1958 року — на посаду командувача військ Прибалтійського військового округу.

Генерал армії Павло Іванович Батов в листопаді 1959 року був призначений на посаду старшого військового радника в Народно-Визвольної армії Китаю, в січні 1961 року — на посаду військового інспектора-радника Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР, в серпні того ж року — на посаду командувача Південної групи військ, у вересні 1962 року — на посаду першого заступника начальника Генерального штабу Збройних сил СРСР — начальника штабу Об'єднаних Збройних сил держав — учасниць Варшавського Договору, в жовтні 1965 року — знову на посаду військового інспектора-радника Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР, а в 1970 році — на посаду голови Радянського комітету ветеранів війни.

Генерал армії Павло Іванович Батов помер 19 квітня 1985 року в Москві.

Нагороди

Російська імперія

Георгіївський хрест 3-го ступеня
Георгіївський хрест 4-го ступеня
Георгіївська медаль 3-го ступеня
Георгіївська медаль 4-го ступеня

СРСР

Двічі Герой Радянського Союзу (30 жовтня 1943, 2 червня 1945);
8 орденів Леніна;
орден Жовтневої Революції;
3 ордени Червоного прапора;
3 ордени Суворова 1-го ступеня;
орден Кутузова 1-го ступеня;
орден Богдана Хмельницького (СРСР) 1-го ступеня;
Орден «Знак Пошани»;
Почесна зброя із золотим зображенням Державного герба СРСР (1968);
Медалі.

Іноземні нагороди

Орден Відродження Польщі
Virtuti Militari (Польща)
Хрест Грюнвальда
Орден Британської імперії
2 ордена Народної Республіки Болгарія
Орден Сухе-Батора (Монголія)
Орден Тудора Владимиреску 1-го ступеня (Румунія)
Орден «За заслуги перед Вітчизною» (НДР)