Акорд

У західній музичній теорії акорд — це групанот, які звучать разом для їхньої гармонійної консонантності чи дисонантності. Найбазовішим типом акорду є тризвук, названий так тому, що складається з трьох окремих нот: основної ноти разом із інтервалами терції та квінти над нею. Акорди з більш ніж трьома нотами включають акорд із доданими звуками^[en], розширений акорд^[en] та кластери, які використовуються в сучасній академічній музиці, джазі та інших жанрах.

Акорди є будівельними блоками гармонії та становлять гармонічну основу музичного твору. Вони забезпечують гармонічну підтримку та забарвлення, що супроводжує мелодії й формує загальне звучання та настрій композиції. Структурні складники, або окремі ноти акорду, часто звучать одночасно, але можуть виконуватися й послідовно, як у арпеджіо.

Послідовність акордів називається гармонічна послідовність. Прикладом поширеної гармонічної послідовності у західній традиційній музиці та блюзі є 12-тактовий блюз. Хоча в принципі будь-який акорд може слідувати за будь-яким іншим, у західній музиці частіше використовуються певні закономірності, і деякі з них усталилися як такі, що визначають лад (тонічну ноту) у гармонія загальної практики^[en] — зокрема розв'язання домінантового акорду в тонічний акорд. Для опису цього у західній музичній теорії виробилася практика позначення акордів римськими цифрами^[en], які вказують кількість діатонічних^[en] ступенів від тоніки гами.

Поширені способи нотації чи позначення акордів у західній музиці (окрім традиційної нотної системи) включають римські цифри^[en], Нешвілська цифрова система^[en], цифровані баси, літерні позначення акордів^[en] (іноді в сучасній музикології) та акордові схеми^[en].

Теорія

В класичній гармонії акордом вважається лише таке сполучення звуків, в якому звуки розташовані по терціях, або можуть бути розташовані шляхом перенесень на октаву. Таке визначення вперше висунув Й. Г. Вальтер в 1732 році. При цьому звуки, що не можуть бути розташовані по терціях, в класичній гармонії вважаються неакордовими.

В той же час в старовинній музиці (до Вольтера), а також в багатьох випадках — в музиці ХХ століття, акордом називається будь-яке сполучення тонів, що звучать одночасно. В сучасній музиці передбачається також послідовне виконання акорду, в якій ноти акорду граються не одночасно, а одна за одною — арпеджіо.

Залежно від кількості різнойменних звуків, що можуть бути розташовані по терціях, акорди поділяються на:

• тризвуки (3 звуки),
• септакорди (4 звуки),
• нонакорди (5 звуків),
• ундецимакорди (6 звуків) і
• терцдецимакорди (7 звуків).

Нижній звук акорду називають основним тоном, інші звуки отримують назву згідно з інтервалом, що вони утворюють з основним тоном. Будь-який звук акорду може бути подвоєним (потроєним), або перенесеним в іншу октаву. Якщо основний тон акорду перестає бути нижнім — відбувається обернення акорду.

Залежно від основного тону кожен акорд має назву записану латинськими літерами: С(До), D(Ре), E(Мі), F(Фа), G(Соль), A(Ля), H,B(Сі).

Акорд може бути розташованим тісно або широко. При тісному розташуванні сусідні голоси (крім басу) віддалені на інтервал секунди, терції, або кварти, при широкому — на інтервал квінти (павер-акорд або квінтакорд — E5, G5, A5), сексти (секстакорд — A6, B6, C6) або септими (септакорд — D7, E7, F7). Бас із тенором може утворювати будь-який інтервал. Зустрічаються також акорди в змішаному розташуванні.

В атональній музиці (див. атональність) акорди класифікують за інтервальним складом. Розрізняють акорди секундової (т. зв. кластери), терцевої (а також політерцевої), квартової та змішаної структури.

Див. також

• Табуляція

Коментарі

1. Benward та Saker, 2003, p. 67, представляє точку зору більшості, що «Акорд — це гармонічна одиниця, в якій щонайменше три різні тони звучать одночасно». З іншого боку, за Károlyi, 1965, p. 63: «Дві або більше нот, що звучать одночасно, називаються акордом».