Аббасиди

Аббасиди (араб. العبّاسيّون) — династія арабських халіфів, започаткована Аббасом, дядьком пророка ісламу Мухаммеда, який належав до мекканського роду хашім (хашиміти). Династія Аббасидів панувала в Аббасидському халіфаті з 750 року, після повалення династії Омеядів, до монгольської навали 1258 року.

Аббасиди
Дата створення / заснування	750
Названо на честь	Аббас ібн Абд аль-Мутталіб
Засновник	Абу-ль-Аббас ас-Саффах
Країна	Аббасидський халіфат і Мамлюкський султанат
Замінений на	Тулуніди
Історичний період	Egypt in the Middle Ages^d
Час/дата припинення існування	1517
Цей список перелічує	людина
Аббасиди у Вікісховищі

Правління халіфів Аббасидів у Багдаді був періодом найбільшого розквіту середньовічної мусульманської культури. У масовій свідомості мусульман період Аббасидів є символом колишньої могутності та мусульманської єдності.

Історія

Першими правителями мусульманського світу після арабських завоювань була династія Омеядів. Через сто років після встановлення Омеядського халіфату, в мусульманському світі відбулося повстання, яке очолили Аббасиди. Аббасиди, на відміну від Омеядів були представниками того ж клану, що й Магомет, і вели своє походження від молодшого дядька пророка, чим обґрунтовували свої претензії на правління. Початковим центром повстання було місто Мерв у Великому Хорасані (тепер Туркменістан). Повсталих підтримував арабський експедиційний корпус у Мерві, а також неарабські мусульмани, яких називали мавалі, і які вважалися другосортними людьми при Омеядах. Під час повстання вони захоплювати усіх Омеядів, яких змогли дістати та вбивали їх варварським чином. Єдиний вцілілий член королівської сім'ї Омеядів урешті-решт пробрався до Іспанії, де зарекомендував себе як незалежний емір Андалусії Абд ар-Рахман I. Єгипет також став автономний і проголосив свого халіфа. Таким чином ісламська імперія перестала бути єдиною.

Завдяки повстанню Абу Мусліма й за підтримки перського роду Бармакидів в східних областях Халіфату, Аббасиди 749 року захопили Південний Ірак, а потім і владу в Халіфаті, проголосивши себе халіфами. Столиця Халіфату була перенесена з міста Дамаск (Сирія) спочатку в Анбар, потім 762 року до Багдада (Ірак).

Аббасиди сприяли зміцненню феодальних відносин і розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі, ремесел. Частину своєї влади халіфи делегували візирам, збільшився також авторитет місцевих емірів. Зросла також роль неарабських мусульман у халіфаті. Аббасиди значною мірою спиралися на перську бюрократію. Пік розквіту халіфату припав на правління Гарун аль-Рашида (правив 813—833) і Ель-Мамуна.

Найвідомішим правителем з династії Аббасидів був п'ятий халіф Гарун ар-Рашид. З 791 року до 806 року він вів тривалу війну з Візантійською імперією і здобув у ній перемогу. Деякі частини імперії намагалися здобути незалежність, та Гарун ар-Рашид придушив ці спроби. Незважаючи на війни, він знаходив час на підтримку освіти й мистецтва, яке зазнало впливу перського, грецького, арабського та індійського стилів. Багдад став всесвітнім центром астрономії, математики, географії, медицини, правознавства та філософії. Життя багдадського халіфського палацу оспівується у циклі «Тисяча й одна ніч», яким досі насолоджуються читачі.

У період «золотого віку» в Багдаді було засновано Будинок Мудрості, який ставив собі за мету зібрати й перекласти арабською мовою все знання світу. Завдяки Дому Мудрості араби зібрали значну кількість наукових творів античності.

Пізніше династія втратила колишню владу, і халіфи були тільки релігійними лідерами мусульман, фактичну владу здійснювали везири (міністри). Посилення феодального гніту викликало численні народні повстання проти Аббасидів. У результаті цього династія Аббсидів в 9 сторіччі ослабла. Остаточно вона була знищена 1258 року монгольською навалою. Армія монгольського полководця Хулагу-хана спалила Багдад, а халіфат перестав існувати.

1261 року єгипетський султан Бейбарс для надання своїй владі релігійного авторитету запросив до Каїра одного з уцілілих Аббасидів, проголосивши його халіфом, але в Єгипті Аббасиди вже не мали реальної влади. Після завоювання Єгипту турками 1517 року османський султан Селім І перевіз до Стамбула останнього халіфа Мутаваккіла, який, за легендою, начебто передав османським султанам свої права на Халіфат.

Халіфи

Халіфи Аббасидської династії та роки їхнього правління:

Абу-ль-Аббас ас-Саффах 750—754
Мансур 754—775
Махді 775—785
Хаді 785—785
Гарун-ар-Рашид 786—809
аль-Амін 809—813
Мамун 813—833
аль-Мутасім 833—842
аль-Ватік 842—847
аль-Мутеваккіль 847—861
Мунтасір 861—862
Мустаїн 862—866
Мутазз 866—869
Мухтаді 869—870
Мутамід 870—892
Мутадід 892—902
Муктафі 902—908
Муктадір 908—932
Кахір 932—934
Раді 934—940
Муттакі 940—944
Мустакфі 944—946
Муті 946—974
Таї (халіф) 974—991
Кадір 991—1031
аль-Каїм (халіф) 1031—1075
Муктаді 1075—1094
Мустазхір 1094—1118
Мустаршид 1118—1135
Рашид 1135—1136
Муктафі 1136—1160
Мустанджід 1160—1170
Аль-Мустаді 1170—1180
Насір 1180—1225
Захір (халіф) 1225—1226
Аль-Мустансір 1226—1242
Аль-Мустасім 1242—1258

Див. також

Аббасидський халіфат