І́ндекс заборо́нених книг (лат. Index Librorum Prohibitorum) — список публікацій, які були заборонені Римсько-католицькою церквою. Деякі видання Списку містили також вказівки Церкви з приводу читання, продажу та цензури книг. Офіційною метою складання Індексу була спроба відгородити церкву та саму віру й моральність від зазіхань на основоположні принципи та від богословських ухилів.
| Мова | церковна латина |
|---|---|
| Видавництво | католицька церква і Congregation of the Indexd |
| Видано | 1559 |
| |
Книги, що пройшли цензуру, друкувалися з грифом Nihil obstat («ніяких перешкод») і Imprimatur («нехай буде надруковано») на титульному аркуші.
Історія Списку
Перший такий список був опублікований в Нідерландах в 1529 році. У 1543 році Венеція та в 1551 році Париж пішли за прикладом Нідерландів. Перший римський список був склав папа Павло IV. Цензурні принципи цього списку визнано занадто жорсткими, й після того, як Тридентський собор змінив церковне законодавство у сфері заборони книг, папа Пій IV поширив у 1564 році так званий Тридентський список. Цей список був основою всіх наступних списків заборонених книг, поки в 1897 році папа Лев XIII (Leo XIII) не опублікував новий список, Index Leonianus.
В 1571 році було сформовано Святу Конгрегацію Списку — орган, спеціально призначений для виявлення забороненої літератури, внесення доповнень до списку, а також складання списку виправлень у тих випадках, коли йшлося про виправлення книги, а не безумовну її заборону. У таких випадках книга вносилася до списку зі спеціальними позначками, наприклад, «donec corrigatur» (заборонено, якщо не виправлено) або «donec expurgetur» (заборонено, якщо не очищено). Таким чином, виходили дуже довгі списки виправлень, що публікувалися як окреме видання — Index Expurgatorius.
Конгрегація Списку була скасована 1917 року, після чого списком став займатися Найсвятіший Кабінет. При цьому правила читання книг були перенесені в новий Кодекс канонічного права (Codex Iuris Canonici). Список регулярно оновлювався й надалі. Останнє, 32-е видання списку вийшло в 1948 році. Туди потрапили 4000 книг, заборонених через єресі, аморальність, елементи порнографії, політичну некоректність тощо.
Католицькі автори мали право захищати свої твори й могли підготувати нове, виправлене видання, сподіваючись, що заборону буде знято. Список був справді досить ефективний: протягом багатьох років книги, які потрапили до списку, в католицьких країнах було дуже важко знайти, особливо, поза великими містами. Список мав силу закону до 1966 року, коли був формально скасований роз'ясненням Конгрегації з віровчення «Post Litteras Apostolicas» від 14 червня 1966 до motu proprio Павла VI «Integrae servandae» та її ж декретом «Post editam» від 15 листопада 1966.
У різний час до списку входили твори таких авторів, як Еразм Роттердамський, Лоренс Стерн, Вольтер, Даніель Дефо, Джордано Бруно, Коперник, Оноре де Бальзак, Жан-Поль Сартр та інші. Повний список авторів, що потрапили до списку, наводиться в книзі "J. Martinez de Bujanda, Index librorum prohibitorum, 1600—1966 " (Женева, 2002). Майже всі відомі західні філософи входили до списку — в тому числі Рене Декарт, Іммануїл Кант, Джордж Берклі. Деякі атеїсти, наприклад Артур Шопенгауер та Фрідріх Вільгельм Ніцше, не входили до списку на підставі загального правила, за яким будь-які праці, які критикують або засуджують будь-який елемент католицької віри, заборонені за фактом.
У список потрапили також деякі нацистські твори, зокрема твори нацистського ідеолога Розенберга. Проте до списку не потрапила книга Гітлера «Майн Кампф».
Відомі автори, що входили до Списку
|
|
|
|
Див. також
- Заборонені книги
- Спалення книг
- Цензура
- Список книг, проти яких виступала Російська православна церква
- Федеральний список екстремістських матеріалів — книжки, що заборонені в Росії як екстремістські.
вікіпедія, вікі, енциклопедія, книга, бібліотека, стаття, читати, безкоштовне завантаження, Інформація про Індекс заборонених книг, Що таке Індекс заборонених книг? Що означає Індекс заборонених книг?