Смерд (д.-рус. смьрдъ) — член громади на Русі у ХІ-XV століттях, людина, обмежена в особистій свободі та залежна від князя.
Термін «смерди» як означення категорії населення побутував на руських землях (зокрема у Галичині, Новгороді Великому, Пскові; нині місто в РФ) до кінця 15 — початку 16 ст., а пізніше вживався лише в значенні «людина низького походження» і як образлива лайка. Ця обставина утруднює семантичний аналіз слова «смерд».
Етимологія
Слово смерд походить від прасл.: *smьr̥dъ, утвореного від дієслова *smьr̥děti («смердіти»). Як вважається, назва зумовлена зверхнім ставленням знаті до простих общинників, кочовиків до простих землеробів. Також пов'язується з латис. mērdelis («ослабла з голоду істота»), mērdêt («виснажувати, морити голодом»), лит. mérdeti («боротися зі смертю, бути хворим»).
Історіографія
На думку дослідників таких як Михайло Владимирський-Буданов, Микола Максимейко, Борис Греков, Михайло Брайчевський та інших, смердами називали дві категорії селян — вільних, які згодом втрачали поступово свободу, і залежних. На противагу цьому погляду інші дослідники, такі як Василь Ключевський, Михайло Грушевський, Сергій Чернов, Олександр Пресняков і С. Покровський обстоювали наявність тільки однієї категорії смердів — вільних селян, які жили на власних землях і княжих наділах.
Відмінного погляду на смердів, як напіввільних або цілком залежних селян, що були посаджені на державні землі й обкладені даниною, дотримувалися деякі радянські дослідники, такі як Серафим Юшков, Л. Черепнін і Олександр Зімін.
Соціальний статус
На відміну від холопів та інших категорій невільних людей на Русі, смерди могли мати свою землю і майно, користуватися подекуди правом спадщини і виступати на суді свідками. За порушення законів вони платили кару, як й інші вільні люди того часу. Проте за вбивство смерда карали такою ж мірою, як за вбивство холопа.
Під час великомасштабної війни смердів набирали у військо. Вони складали народне ополчення — «воїв» і мусили виступати у похід за свій кошт. Як правило, смерди становили піхоту князя, хоча деякі заможні з них мали коней. За подвиги на війні деякі смерди могли стати служилими боярами князя.
Смерди у Київській Русі — залежні селяни, що віддалися під захист князя та отримували землю в його володіннях (іноді представники переможених племен). Смерди сплачували чинш, виконували воїнські та інші повинності.
Зникнення терміна
Назва смердів зникає в Київській Русі з кінця 12 століття. Згодом смерди згадуються для визначення залежних селян у джерелах Галицько-Волинського князівства 13 — 14 століть, а то й у документах 15 — 16 століть. Починаючи з 13 століття на українських землях назва смерд була поступово витіснена словом кмет.
Див. також
вікіпедія, вікі, енциклопедія, книга, бібліотека, стаття, читати, безкоштовне завантаження, Інформація про Смерди, Що таке Смерди? Що означає Смерди?