Хмелько Михайло Іванович

Миха́йло Іва́нович Хмелько́ (23 жовтня 1919 — 15 січня 1996) — український радянський живописець і педагог, професор з 1962 року; член Спілки радянських художників України.

Хмелько Михайло Іванович



Народження	23 жовтня 1919(1919-10-23) Київ, Українська СРР
Смерть	15 січня 1996(1996-01-15) (76 років)
Національність	українець
Країна	УНР Українська Радянська Соціалістична Республіка СРСР Україна
Навчання	Одеський художній технікум, Київський художній інститут
Вчитель	Яровий Михайло Михайлович, Мучник Леонід Овсійович і Трохименко Карпо Дем'янович
Діяльність	художник
Напрямок	соцреалізм
Відомі учні	^[⇨]
Працівник	Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Член	Національна спілка художників України
Твори	«Тост за великий російський народ» (1947), «Тріумф Батьківщини-переможниці» (1949), «Навіки з Москвою» (1951)
Партія	КПРС
Учасник	німецько-радянська війна
Роботи в колекції	Національний художній музей України і Третьяковська галерея
Нагороди

Життєпис

Народився 23 жовтня 1919 року в місті Києві (нині Україна) у сім'ї робітника заводу «Арсенал», революціонера та партійного діяча Івана Миколайовича Хмелька та домогосподарки. З дитинства захоплювався малюванням, з 10 років відвідував художню студію Михайла Ярового.

У 1933 році вступив до Київського художнього технікуму та влаштовався гравером до Першої державної типографії. З 1935 року навчався в Одеському художньому технікумі, який закінчив у 1940 році, після чого одразу був призваний до Червоної армії артилеристом-обчислювачем.

Брав участь у Другій світовій війні. Почав війну в Сім'ятичах на Берестейщині, дивізії, у якій служив художник, вдалося вибратися з оточення та пройти до Ніжина. В Ніжині Михайло Хмелько пройшов перепідготовку та став сапером-картографом. Невдовзі був тяжко поранений поблизу Гребінки та відправлений до польового шпиталю в Лубнах, де потрапив в окупацію. Потрапити назад на фронт Хмелькові не вдалося, і він повернувся до матері в Київ. У Києві підробляв тим, що писав портрети на замовлення та допомагав по господарству в приміських селах. Після того, як Київ знову взяли радянські війська, Хмелько приєднався до бригади фронтових художників Політуправління Першого Українського фронту.

В 1946 році закінчив Київський художній інститут, де вчився у Карпа Трохименка.

З 1948 до 1973 року викладав в Київському художньому інституті. З 1960 по 1970 роки був завідувачем кафедри живопису, керував майстернею історичного живопису (1960—1973). Викладав живопис, композицію, рисунок, досліджував методику живопису й особливості композиції.

У 1951 — 1955 роках керував Спілкою художників УРСР, що дало змогу побувати у творчих відрядженнях в США, Канаді, Великій Британії, Японії та ряді соціалістичних країн. Член КПРС з 1954 року.

У 1970-х почав зловживати алкоголем, через що був звільнений з художнього інституту. У 1986 році почав працювати над автобіографією, але вона так і залишилася чернеткою. З початком перебудови попит на картини художника про партійних та військових діячів пропав, художник тяжко переживав розпад СРСР, крім того, почалися сімейні негаразди. Це, а також зловживання алкоголем, призвело до смерті Хмелька 15 січня 1996 року після тривалої хвороби.

Творчість

Автор багатофігурних композицій пропагандивного характеру: «Тост за великий російський народ» (1947), «Тріумф Батьківщини-переможниці» (1949, про Парад Перемоги), «Навіки з Москвою» (1951, про Переяславську раду), «Шахтарське весілля» (1957), «На вірність партії» (1958, про I з'їзд ВЛКСМ) тощо. Також писав картини на тему німецько-радянської війни, зокрема, «Форсування Дніпра» (1946), «Над Києвом прапор Перемоги» (1975) «1941 — оборона Києва. Голосіївський ліс» (1988).

У 1961 був запрошений на зустріч Юрія Гагаріна, за зібраним з якої матеріалом написав картину «Батьківщина зустрічає героя», яку згодом високо оцінив сам Гагарін.

Для Київського музею медицини створив діораму «Медична допомога у військах Богдана Хмельницького».

Творчість художника високо цінували провідні партійні діячі, зокрема, Йосип Сталін, Микита Хрущов, Климент Ворошилов та Володимир Щербицький. Хмельку присвячені деякі вірші радянських поетів.

З 1947 року регулярно брав участь у республіканських та всесоюзних виставках.

Твори художника зберігаються в київському Національному художньому музеї, московській Третьяковській галереї, музеях Львова та інших міст.

Учні

Балкінд Лев Володимирович;
Басанець Олександр Дмитрович;
Боровський Микола Степанович;
Вайнштейн Михайло Ісакович;
Васильченко Йосип Миколайович;
Виродова-Готьє Валентина Гаврилівна;
Гевелюк Микола Петрович;
Гончаренко Сергій Іванович;
Григор'єв Ігор Павлович;
Григор'єва Майя Сергіївна;
Даниленко Тамара Георгіївна;
Дзюбан Іван Феодосійович;
Дубіш Іван Іванович;
Дубовик Олександр Михайлович;
Животков Олег Олександрович;
Журавель Володимир Кузьмич;
Загубибатько Віктор Семенович;
Заярченко Анатолій Васильович;
Іванов Лев Олександрович;
Ігнатьєв Петро Михайлович;
Карнаухов Петро Георгійович;
Куреньов Анатолій Анатолійович;
Лавриненко В'ячеслав Іванович;
Лантухов Олександр Іванович;
Левич Яким Давидович;
Лельчук-Мінська Марина Григорівна;
Лєсницька Людмила Іванівна;
Литвин Костянтин Маркович;
Малишевський Юрій Іванович;
Мовчан Борис Степанович;
Неледва Галина Олександрівна;
Нечай Степан Омелянович;
Нечипоренко Генріх Вікторович;
Пирогов Віктор Володимирович;
Присталенко Віктор Олександрович;
Ревенко Едуард Сергійович
Стебловська Леоніла Петрівна;
Титова Ольга Геннадіївна;
Тишунін Василь Іванович;
Чеканюк Вілен Андрійович;

Відзнаки

1950-х роках був відзначений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора та медалями;

премії

Сталінська премія II ступеня (1948, за картину «Тост за великий російський народ»);
Сталінська премія I ступеня (1950, за картину «Тріумф Батьківщини-переможниці»);

почесні звання

Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1951 року;
Народний художник УРСР з 1963 року.