Устинов Дмитро Федорович

Усти́нов Дмитро́ Фе́дорович (17 (30) жовтня 1908(19081030), Самара — 20 грудня 1984, Москва) — радянський політичний і військовий діяч, Міністр оборони СРСР (1976–1984), Маршал Радянського Союзу (1976), Герой Радянського Союзу (1978), Двічі Герой Соціалістичної Праці (1942, 1961), Герой МНР (1981), Герой ЧССР (1982). Член ЦК КПРС у 1952—1984 роках. Кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС з 26 березня 1965 по 5 березня 1976 року. Член Політбюро ЦК КПРС з 5 березня 1976 по 20 грудня 1984 року. Депутат Верховної Ради СРСР 2-го, 4—11-го скликань.

рос. Дмитрий Устинов

Народження

17 (30) жовтня 1908
Самара
Російська імперія

Смерть

20 грудня 1984 (76 років)
Москва СРСР
інфаркт міокарда

Поховання

Некрополь біля Кремлівської стіни

Країна

СРСР

Приналежність

Радянська армія

Рід військ

піхота

Освіта

Балтійський державний технічний університет^d (1934) і Ivanovo-Voznesensky Polytechnic Institute^d

Роки служби

1922–1923, 1955–1984

Партія

КПРС (20 грудня 1984)

Член

Політичне бюро ЦК КПРС

Звання

Маршал Радянського Союзу

Командування

Міністр оборони СРСР, Перший заступник Голови Ради Міністрів СРСР, Міністр оборонної промисловості СРСР, Міністр озброєння

Війни / битви

Друга світова війна

Діти

Nikolay Ustinov^d

Інше

Во имя Победы

Автограф

Нагороди

Нагороди інших країн

Устинов Дмитро Федорович у Вікісховищі

Біографія

Народився 30 жовтня 1908 року в місті Самарі в родині робітника. У 1919 році закінчив Самарське міське парафіяльне училище.

З червня 1919 року працював кур'єром Самарського губернського лісового комітету. Одночасно навчався на вечірніх загальноосвітніх курсах.

У 1921 році разом із родиною переїхав до міста Самарканда.

У 1922–1923 роках служив добровольцем частин особливого призначення (ЧОП), де був телефоністом, а потім бійцем відділення Вокзального району міста Самарканда. У 1923 році служив у 12-му Туркестанському полку Червоної армії, брав участь у боях із загонами басмачів.

З 1923 до 1927 року навчався в профтехшколі міста Макар'єва Костромської губернії.

Член ВКП(б) з листопада 1927 року.

У 1927—1929 роках працював слюсарем на Балахнінському паперовому комбінаті, потім на фабриці в Іваново-Вознесенську.

З вересня 1929 до 1930 року — студент інженерно-механічного факультету Іваново-Вознесенського політехнічного інституту. У 1930 році групу, в якій навчався Дмитро Устинов, у повному складі перевели спочатку до Московського механіко-машинобудівного інституту імені Баумана, потім — до Ленінградського машинобудівного інституту. У березні 1932 року групу Дмитра Устинова перевели до Ленінграда для укомплектування новоствореного Військово-механічного інституту. У 1934 році закінчив Ленінградський військово-механічний інститут.

З 1934 до 1937 року — інженер в Артилерійському морському НДІ в Ленінграді, начальник бюро експлуатації і дослідних робіт. З червня 1937 до березня 1938 року — інженер-конструктор, заступник головного конструктора, а з 25 березня 1938 до 9 червня 1941 року — директор ленінградського заводу «Більшовик».

Незадовго до початку німецько-радянської війни Д. Ф. Устинов, за вказівкою І. В. Сталіна, був призначений народним комісаром озброєння СРСР (з 9 червня 1941 до 15 березня 1946 року). На цій посаді працював над забезпеченням масового виробництва озброєння, освоєнням виготовлення нових видів озброєння.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1942 року за успіхи в керівництві наркоматом озброєння Устинову Дмитру Федоровичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна (№ 8117) і золотої медалі «Серп і Молот» (№ 24).

15 березня 1946 — 15 березня 1953 року генерал-полковник-інженер артилерійської служби Д. Ф. Устинов — міністр озброєння СРСР, 15 березня 1953 — 14 грудня 1957 року — міністр оборонної промисловості СРСР.

14 грудня 1957 — 13 березня 1963 року — заступник голови Ради міністрів СРСР, голова Комісії Президії Ради міністрів СРСР із військово-промислових питань.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 червня 1961 року за видатні заслуги в розвитку ракетної техніки і забезпечення успішного польоту Гагаріна в космічний простір Устинов Дмитро Федорович нагороджений другою золотою медаллю «Серп і Молот» (№ 89).

13 березня 1963 — 26 березня 1965 року — 1-й заступник голови Ради Міністрів СРСР, голова Вищої ради народного господарства СРСР.

З 26 березня 1965 до 26 жовтня 1976 року — секретар Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу, координуючи і направляючи на цій посаді роботу наукових установ, конструкторських бюро та промислових підприємств оборонно-промислового комплексу СРСР.

З 29 квітня 1976 до 20 грудня 1984 року генерал армії Дмитро Устинов — міністр оборони СРСР.

30 липня 1976 року йому присвоєно найвище військове звання СРСР «Маршал Радянського Союзу».

Військові звання

генерал-лейтенант інженерно-артилерійської служби (24 січня 1944)
генерал-полковник інженерно-артилерійської служби (18 листопада 1944)
генерал армії (29 квітня 1976)
Маршал Радянського Союзу (30 липня 1976)

Нагороди

Герой Радянського Союзу (27.10.1978);
двічі Герой Соціалістичної Праці (03.06.1942, 17.06.1961);
Одинадцять орденів Леніна (08.02.1939, 03.06.1942, 05.08.1944, 08.12.1951, 20.04.1956, 21.12.1957, 29.10.1958, 29.10.1968, 02.12.1971, 27.10. 1978, 28.10.1983);
Орден Суворова I ступеня (16.09.1945);
Орден Кутузова I ступеня (18.11.1944);
Сімнадцять медалей СРСР;
Лауреат Ленінської премії (20.04.1982);
Лауреат Сталінської премії I ступеня (16.12.1953);
Лауреат Державної премії СРСР (05.02.1983).

Твори

Устинов Д. Ф. // Куценко А. Маршалы и Адмиралы флота Советского Союза. Киев.:Полиграфкнига, 2007, С. 335–343
Устинов Д. Ф. // Маршалы Совестского Союза. Личные дела рассказывают / Институт военных историко-патриотических проблем и сследований. — М.:Любимая книга, 1996, С. 73—74 ISBN 5-7656-0012-3
Устинов Д. Ф. // Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь в двух томах. Т. 2. Любов—Ящук / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1988. С. 631 ISBN 5-203-00536-2
Прослушать Речь Д. Ф. Устинова. Война во Вьетнаме.^{[недоступне посилання з червня 2019]}