Тарнавський Мирон Омелянович

Миро́н Омеля́нович Тарна́вський (нім. Tarnawski Miron; 29 серпня 1869, с. Барилів, нині Шептицький район — 29 червня 1938, с. Черниця, нині Золочівський район) — український військовий, командир Вишколу (1916—1917), а згодом Легіону УСС (1917—1918), отаман УСС, підполковник цісарсько-королівської армії, генерал-чотар та Начальний вождь (Головнокомандувач) УГА.

Мирон Тарнавський

Підполковник
Генерал-чотар

Загальна інформація

Народження

29 серпня 1869
Барилів, нині Шептицький район

Смерть

29 червня 1938 (68 років)
Черниця, нині Золочівський район

Поховання

Янівський цвинтар^[1]

Військова служба

Роки служби

1890–1920

Приналежність

ЗУНР

Вид ЗС

Збройні сили Австро-Угорщини
УСС
УГА

Рід військ

Сухопутні війська

Війни / битви

Перша світова війна
Польсько-українська війна
Українсько-білогвардійська війна

Командування

1916—1917

Командир Вишколу УСС

1917—1918

Командир Легіону УСС

1919

Головнокомандувач УГА

Нагороди та відзнаки

Тарнавський Мирон Омелянович у Вікісховищі

Життєпис

Народився 29 серпня 1869 року в с. Барилові (Брідський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині — Шептицький район Львівської області, Україна) в Галичині в давній родині греко-католицького священика Омеляна Тарнавського.

Здобувши початкові знання у сільській народній школі, закінчив німецькомовну Бродівську гімназію (1890), після чого був призваний на однорічну військову службу до австрійської армії, яка включала півроку навчання в старшинській школі у Львові.

За протекції графа Станіслава Бадені 5 місяців прослужив в управі Краєвого виділу у Львові, після чого зголосився до військової служби^{[джерело?]}.

В армії Австро-Угорщини

Зразу був скерований на піврічну старшинську практику до 30 Бродівського батальйону польових стрільців де проходив північний вишкіл на становище активного старшини у Відні. 1 січня 1892 року зарахований кадетом резерву — офіцирсштельфертретера (заступника офіцера, нім. Offiziersstellvertreter) 4-го піхотного полку ЗС Австро-Угорщини, що дислокувався у Тарнові. В листопаді цього ж року був підвищений до лейтенанта резерву. У 1896 році переведений до 18-го піхотного полку, перебуваючи у чині лейтенанта дійсної служби, що дислокувався у Перемишлі.

У травні 1899 року отримав звання оберлейтенанта. У 1902 році був переведений до 33-го піхотного полку, який дислокувався в районі Стрию. У травні 1909 здобув звання гауптмана, в цьому ж році переведений до 35-го піхотного полку, який дислокувався в районі Золочева. Часткову мобілізацію 1912 року проходив у складі цього ж полку. До початку Першої світової війни отримав три пам'ятні Австро-угорські нагороди.

На початку Першої світової війни перебував в складі 35-го піхотного полку. Брав участь у перших боях під Радзивиловом, Бродами та Львовом, де цісарсько-королівська армія зазнала поразок і відступила в Західну Галіцію. Під Сончем захворів на дизентерію, під Строновичами^{[джерело?]} 26 листопада 1914 року отримав наскрізне поранення в обидва стегна^{[джерело?]}. Лікувався у Перемишлі й Будапешті, відтак на курорті в Бадені^{[джерело?]}. Навесні 1915 року повернувся на фронт. Де 9 травня цього ж року брав участь у бою в районі Славського. В той час розвивався австро-німецький наступ після боїв на Маківці.

Наприкінці серпня 1915 в Завалові уперше зустрівся з січовими стрільцями, заприязнившись із Дмитром Вітовським^{[джерело?]}.

В січні 1916 року за власним бажанням перейшов до полку УСС, де був призначений комендантом Вишколу УСС. У лютому цього ж року підвищений до майора цісарсько-королівської армії. В рядах УСС мав звання сотника, а згодом, отамана. Упродовж 1915—1916 рр. Вишкіл УСС був поділений на два організаційно й чисельно розрядові відділи. Після обрання Тарнавського комендантом вишкільна формація стала єдиним провідом. За цей час, у другій половині 1916 року, вишкіл під командуванням Тарнавського перейшов на німецько-пруський зразок підготовки стрільців. А з початку 1917 року Вишкіл під його командуванням одержав німецьких інструкторів. Під керівництвом Тарнавського, старшини учбового підрозділу домагалися високої індивідуальної підготовки стрільців, а також підготовки і вишколу малих підрозділів — десятків і чет.

У червні 1917 заходами Бєрнацкого усунутий з Вишколу УСС^{[джерело?]}, замість нього було призначено Костянтина Слюсарчука. Сам Тарнавський був призначений комендантом батальйону 35-го Золочівського стрілецького полку та 16-го полку стрільців. Тоді був скерованим під Куропатники, де в ході Офензиви Керенського розпочалися гарячі бої. Тоді, за успіх був нагороджений німецьким Залізним Хрестом та австрійським орденом Залізної Корони.

У жовтні 1917 по стабілізації фронту вздовж старого кордону по Збручі, призначений комендантом Легіону УСС. Тоді Легіон під командуванням Тарнавського складався з чотирьох піхотних сотень, а також по одній технічній, скорострільній, будівельній сотні та із господарських формацій. Від 29 листопада до 16 грудня УСС перебував на позиціях в Гуштині. 17 грудня УСС перейшло до села Чорнокінецька Воля, а звідти до Лосяча, де УСС святкувало Різдво, тоді 7-8 січня було обрано нового коменданта Легіону УСС — сотника Осипа Микитку. Приводом до усунення Тарнавського з командування дали «антиавстрійські прояви», ігнорування наказів, а також його виступи в обороні стрілецької честі перед булавою бригади, та за підтримку святкування Третього Універсалу.

Надалі в час походу австро-угорської армії в Україну в 1918 був на різних посадах, серед інших референтом для українських справ в Жмеринці при штабі 54-ї австрійської дивізії, пізніше у ранзі підполковника — комендантом 16-го полку стрільців, з рештками якого повернувся до місця його постою у Кракові. Заарештований поляками, перебував деякий час у таборі полонених в Домб'є; згодом втік з полону до Станіславова.

В УГА

Наприкінці листопада на основі підрозділів Легіону УСС виникли перші бойові групи Української Галицької Армії (УГА), одну з якої — група «Схід» розташовувалась під Львовом у селі Куровичі очолив Тарнавський, а згодом у ранзі полковника — Другого Осадного корпусу УГА (II Корпус) який був сформований з груп «Схід», «Старе Село», «Щирець» і «Наварія», а також з 1-ої бригади УСС, Бережанської, Золочівської та Коломийської бригади. В той період він як команадант II Корпусу брав участь у третій спробі УГА осадити та заволодіти місто Львів, саме тоді II Корпус й отримав найменування «Осадний». Тоді його корпус розташовувався на заході площи Підкови. 24 лютого о 12:25, як один з керівників галицької делегації у місті Львові був одним з підписантів договіру про перемир'я. Умови перемир'я були такі: «всі воєнні акції припиняються 25 лютого о 6 годині ранку». З липня по листопад 1919 Начальний вождь (Головнокомандувач) УГА.

Офіцери 3-го корпусу УГА. Сидять зліва направо: (другий) Мирон Тарнавський, Володимир Генбачів, Григорій Коссак, Карл Долежал. 1919.
Старшини штабу III-го корпусу УГА в таборі військовополонених у м. Тухоля. Польща. 14 — генерал Мирон Тарнавський. 1920.

Мирон Тарнавський очолював Другий Корпус УГА у боях під Львовом і під час першого відступу, в Чортківській офензиві; під час другого — диктатор ЗУНР Євген Петрушевич 5 липня 1919 на вимогу Петлюри звільнив генерала Грекова і призначив М. Тарнавського генерал-четарем і Головнокомандувач УГА. Після переходу за Збруч Мирон Тарнавський пережив дні тріумфу й трагедії об'єднаних українських армій: похід на Київ і його здобуття (30 серпня 1919), відступ, пошесть тифу.

Рятуючи армію від виснажливих боїв у «трикутнику смерті» та епідемії тифу, коли УГА стала небоєздатною, Мирон Тарнавський вислав, з власної ініціативи, делеґатів для переговорів про перемир'я з Добровольчою армією генерала А. Денікіна, за що диктатор ЗУНР усунув його з поста Начального вождя і віддав під військовий суд (відбувся 13–14 листопада у Вінниці), який, однак, виправдав М. Тарнавського. Востаннє М. Тарнавський виконував обов'язки начального вождя УГА під час хвороби його наступника генерала Осипа Микитки. Під час союзу УГА з Червоною армією Тарнавський переховувався 1920 у Балті й у Києві, звідки по приході польської армії переїхав у липні до Галичини. Вивезений поляками до табору полонених у Тухолі, перебував там до кінця 1920. Після звільнення повернувся до Галичини і оселився у селі Черниці поблизу Бродів.

Помер 29 червня 1938 року в одному з львівських шпиталів (за іншими даними, в с. Черниця, Бродівський повіт, Тернопільське воєводство, нині Золочівський район Львівської області, Україна).

Похорон був організований за сприяння фірми Романа Шухевича «Фама». Похований на Янівському цвинтарі у Львові серед стрілецьких могил вояків УГА. Його похорон був масовою українською маніфестацією.

Праці

Тарнавський М. Спогади. — Л.: Вечірня година, 1992. — 128 с.

Родина

Донька Мирона Тарнавського Марія Коцюба, що надавала лікарську допомогу бійцям УПА, 11 із половиною років провела в таборах Воркути, її чоловік Степан загинув у ГУЛАГу, а їхні доньки Яромира і Зоряна відбували заслання у Читинській області.

Старший син Омелян-Михайло (нар. 1904) разом із батьком воював за незалежність України. Активний у Пласті, член проводу (Верховної Пластової Команди). У 1926 році приїхав до УРСР, здобув в Одесі фах інженера. У 1937 його заарештували й розстріляли.

Молодший син Мирон-Зимовіт (нар. 1906) навчався у Празькій політехніці, був знаний у «Пласті». Після розгрому дивізії «Галичина» перейшов до УПА. Провів у радянських концтаборах 10 років. Помер у Владимирській області.

Дочка Олена-Ганна Якович у 1940 році вийшла заміж, а в грудні її чоловік зник у застінках НКВС. У вересні 1945 року радянські окупанти замордували й Ганну — її знайшли зариту в глині з 11 проколами багнетом.

Нагороди

Австро-Угорщина

Ювілейна пам'ятна медаль 1898 (до 1899 р.).
Ювілейний хрест (до 1909 р.).
Пам'ятний хрест 1912/13 (до 1914 р.).
Хрест «За військові заслуги» 3-го классу з мечами та військовими відзнаками.
Орден Залізної Корони 3-го класу з мечами та військовими відзнаками.
Медаль «За поранення»
Німецька імперія та Прусське королівство:
Залізний Хрест 2-го класу.

Оцінка діяльності

Ще на початку Першої світової війни коли Тарнавський був у складі цісарсько-королівського війська Микола Литвин та Кім Науменко охарактеризували його як виваженого та сміливого командира. А за часи командування Вишколу як одного з найавторитетніших та досвідчених старшин УСС.

Майже через місяць після усунення Тарнавського від командування Легіону УСС, 5-6 лютого 1918 року відбулась нарада щодо «існування і призначення Легіону УСС за участю Української парламентської репрезентації, Центральної управи УСС і представників усіх стрілецьких підрозділів». Тоді було вирішено що «УСС постали як добровільна формація в ім'я державної самостійності українського народу та для його визволення з чужої неволі». Окремо на ній розглядалися й інші питання УСС — поновлення Тарнавського на посаду коменданта УСС. Тоді неодноразово просили стрільці у зверненнях, бажаючи щоб у такий переломний момент їх очолив «справжній патріот України». Попри це, реалізувати це не вдалось.

Вшанування пам'яті

Пам'ятники Миронові Тарнавському встановлені в рідних йому селах Барилів (місце народження) і Черниця (місце смерті).
На фасаді будівлі Бродівської гімназії імені Івана Труша у січні 2000 року встановлена меморіальна таблиця, яка сповіщає, що у 1889 році цю гімназію закінчив генерал УГА Мирон Тарнавський.
На честь генерала Мирона Тарнавського названо вулиці у Львові, Дрогобичі, Івано-Франківську, Тернополі, Стрию та у багатьох містах і селах Галичини.
Рішенням виконкому Тернопільської міської ради громадській організації «Комітет з будівництва пам'ятника генералові Мирону Тарнавському» дозволено спорудження пам'ятника громадсько-політичному діячеві та генералу-чотарю Української Галицької Армії періоду визвольних змагань 1918—1919 років на території природного скверу поряд із будинком за адресою вул. Генерала М. Тарнавського, 2.
1 жовтня 2024 року 45 окремій артилерійській бригаді Сухопутних військ ЗСУ присвоєно почесне найменування «імені генерала Мирона Тарнавського».

Пам'ятник у селі Черниця
Меморіальна таблиця генералу УГА М. Тарнавському на фасаді Бродівської гімназії
Плакат при дорозі (Р 39) в с. Черниця

Тарнавський зображений на листівках УСС. Німецький фотограф Карл Яґерспахер(інші мови) 24 січня 1917 року зробив портретну фотографію Тарнавського, який сидіть на стулі; існують також інші його знімки, де він зображений стоячи. За цими фотографіями створено чотири коричнево-білих листівок УСС що увійшли до серії «Берлін» та «J. 1917».

[1]