Ми́ло — розчинна у воді мийна речовина; основним компонентом мила є солі (зазвичай натрієві або калієві) жирних кислот. Випускається в твердому стані, рідкому, а також у вигляді порошку і гранул.
Мийна дія мила
Мийна дія мила — складний фізико-хімічний процес. Мило є посередником між полярними молекулами води і неполярними частинками бруду, нерозчиненого у воді. За хімічною природою мило — це сіль, йонна сполука. Вона містить полярний залишок — COO-Na+ і неполярний радикал R. Під час миття молекули мила так орієнтуються на забрудненій поверхні, що полярні групи — COONa звернені до полярних молекул води, а неполярні вуглеводневі радикали — до неполярних часток бруду. Таким чином частинки бруду ніби потрапляють в оточення молекул мила і легко змиваються з поверхні водою.
У твердій воді мило втрачає свою мийну дію, тому що утворюються нерозчинні магнієві та кальцієві солі вищих карбонових кислот. У зв'язку з цим широко розвивається виробництво синтетичних мийних засобів. Вони мають добру мийну дію і не втрачають її у твердій воді. До ефективних синтетичних мийних засобів належать алкілсульфати. Це натрієві солі моноестерів сульфатної кислоти з вищими спиртами RO–SO2ONa, де R — насичений вуглеводневий радикал. Молекули цих солей містять 12–14 атомів вуглецю і мають дуже добрі мийні властивості. Кальцієві та магнієві солі їх розчинні у воді, а тому такі мийні засоби миють і у твердій воді. Вони входять до складу поширених пральних порошків.
Мило і синтетичні мийні засоби належать до так званих поверхнево-активних речовин (ПАР). Їхнє широке застосування часто пов'язують із забрудненням водойм, довкілля фосфатами, які у водоймах перетворюються на речовини, що живлять мікроорганізми. Вони починають швидко розмножуватись. А це спричинює заболочення водойм. Через це сучасні мийні засоби повинні хімічно чи біологічно розкладатися на нешкідливі речовини, що не забруднюють стоки.
Хімічний склад мила
Мило буває рідке і тверде. Агрегатний склад мила залежить від металу, який входить до складу, та від ступеня насиченості жиру, від якого воно походить. Цей ступінь вказується у відсотках. Наприклад, у господарському милі це зазвичай 72 %.
Хімічний склад мила з'ясував Мішель-Ежен Шеврель у 1811 році.
C17H35COONa — це формула твердого мила, систематична назва — стеарат натрію.
C17H33COOK — це формула рідкого мила, систематична назва — олеат калію.
Добування мила
Реакцію запропонував французький хімік Ніколя Леблан.
Хімічні властивості мила
Горіння твердого мила:
Мило реагує із кислотами (на прикладі хлоридної кислоти):
Мило взаємодіє із солями (на прикладі мідного купоросу):
Саме ця реакція пояснює можливості мила втрачати або покращувати свою мийну здатність через твердість води, яка обумовлена складом йонів солей, що здатні вступати у реакцію із милом.
Історія
Хоча мило є сумішшю лугу та тваринних або рослинних жирів, аналогічні за дією засоби люди знаходили в різні епохи та в різних культурах. Це юка, листя фуксії, мильний корінь, агава, насіння гледичії китайської, плоди мильного дерева. Століттями луг, отриманий з деревної золи, використовували для очищення вовни, але справжнє мило утворюється лише тоді, коли присутня достатня кількість жиру. Винайдення мила могло бути побічним результатом експериментів із парфумами на основі жирів.
Мило було відоме давнім вавилонянам щонайменше з 2300 року до н. е., але його ймовірно використовувалися з лікувальною метою, а не як засіб щоденної гігієни. Папірус Еберса 1500 року до н. е. чітко вказує, що мило використовувалося в Єгипті для лікування шкірних захворювань. Це мило виготовляли з тваринного чи рослинного жиру, змішаного з троною (природною содою).
Пліній Старший, який документував життя у I сторіччі н. е., згадує мило як засіб, який наносили на волосся галли. Слово «sapo» («мило» латинською) скоріш за все є запозиченням із ранніх германських мов і є когнатом із латинським «sebum», лій. Гален, грекомовний автор, який жив у Римі у II ст. н. е., навіть рекомендував галльське мило, хоча римляни переважно користувалися оліями. Пізніше автори, як Аецій, вказували галльске мило складником у рецептах іншого мила. Мусульмани з VII ст., через табу на використання свинячого жиру, використовували для виробництва мила оливкову олію. У Сирії, де миловаріння було процвітаючою галуззю промисловості, оливкову олію використовували разом з лугом і вапном, додаючи барвники та ароматизатори. Такі міста, як Алеппо, Наблус і Дамаск, стали провідними експортерами до Європи.
До VI ст. н. е. миловарство досягло Неаполя, а до VIII ст. воно було широко відоме в Італії та Іспанії. Раннє мило місцевого виробництва містило тваринні жири й тому мало сильний запах; потім європейці перейшли до застосування оливкової олії, але тверде ароматизоване мило з мусульманського світу залишалося предметом розкошу. Великими центрами миловаріння у середньовічній Європі XII й XIII ст. були Марсель і Бристоль. Потім — Генуя, Венеція, Барі, і Кастилія. Використання мила для миття тіла, проте, з часом зменшувалося і натомість його більше використовували для прання тканин. На 1709 в Марселі існувало до 30 великих мануфактур з виробництва мила. Перші цехи миловарів існували в Празі (1464), Львові (1445).
Хімічний склад мила з'ясував у 1811 році французький хімік Мішель-Ежен Шеврель, а опублікував у 1813. Доти хіміки вважали, що мило є продуктом реакції всього жиру з лугом. Однак Шеврель довів, що луг розщеплює жир на сіль жирної кислоти і спирт гліцерин. Дослідження Шевреля призвели до покращень миловаровій промисловості, а також до початку виробництва стеаринових свічок у 1830-і.
У Північній Америці великий внесок у розвиток фабричного миловаріння зробив Вільям Колгейт. У 1830-х роках він запровадив мило в індивідуально загорнутих брусках. У 1898 році Б. Дж. Джонсон розробив рідке мило, отримане з пальмової та оливкової олій.
В Україні миловаріння активно розвивалося з початку XIX ст. Так, у 1815 у Києві було дві миловарні. Пізніше багато миловарень розташовувалося на Галичині. У Станіславі (тепер Івано-Франківськ) ще принаймні з 1834 року діяла фабрика, де виготовляли свічки та варили мило. Виробництво свічок і мила офіційно підтримувалося Крайовим сеймом як важлива галузь промисловості. Проте виробництво не покривало потреби і мило також імпортувалося. Станом на 1911 рік кожен галичанин використовував близько 4 кг мила на рік. У 1920-і й 1930-і миловарінням на Галичині опікувався Центросоюз.
Експерименти з кокосовою та пальмовою олією, а потім з бавовняною, призвели до відкриття гідрогенізованих жирів у 1909 році. Ці тверді жири рослинного походження дозволили зробити виробництво менш залежним від побічних продуктів тваринного походження. Дефіцит жирів та олій для мила під час Першої та Другої світових воєн також призвів до відкриття синтетичних мийних засобів як заміни милу.
Сучасне комерційно вироблене мило містить синтезовані тваринні жири, рослинні олії та основи, поєднані з хімічними добавками, включаючи зволожувачі, кондиціонери, піноутворювачі, барвники та ароматизатори.
Технологія виготовлення
Головною складовою твердого мила є суміш розчинних солей вищих жирних кислот. Зазвичай це натрієві, рідше — калієві чи амонієві солі стеаринової, пальмітинової, міристинової, лауринової чи олеїнової кислот. Додатково в складі можуть бути: наповнювачі, барвники, ароматизатори, дезинфікуючі та лікувально-профілактичні додатки (борна кислота, тимол, гліцерин, хна, ланолін, дьоготь березовий, сірка, спермацет, гексаметафосфат та ін.). Важливими якостями мила є: розчинність в воді, мийна здатність, мило має не швидко стиратись та добре пінитись.
Тверде мило виготовляють «гарячим» і «холодним» способами. «Гарчий» полягає у кип'ятінні у воді жирів з лугами, як-от: гідроксид натрію (каустична сода), гідроксид калію (міститься в деревній золі). Жири виділяють з продуктів рослинного походження (тоді мило називають веганським): бавовняну, пальмову чи соєву олії, а також з тваринних продуктів: свинячого сала, яловичого чи баранячого жиру, риб'ячого жиру. Під час кип'ятіння жирів з лугами утворюється гліцерин та солі жирних кислот (мило). Натрієві мила густіші і, як правило, тверді; калійні мила м'якші або взагалі рідкі. Подальший етап виготовлення включає очищення мила від залишку солей, лугів та гліцерину. До туалетних мил додають барвники, ароматизатори, абразиви (тальк, кварцевий пісок), інертний наповнювач (каолін) тощо. Господарське мило містить невелику кількість надлишкового лугу.
Для отримання твердого мила його потім відстоюють кілька днів і виливають у форму для застигання, де воно набуває остаточної форми або потребує подальшого нарізання на бруски. Сучасні процеси миловиробництва спираються на безперервний гідроліз жиру, який розщеплюється на жирні кислоти та гліцерин за допомогою води при високій температурі та тиску в присутності каталізатора. Весь процес гідролізу триває кількох годин, порівняно з 4-11 днями, необхідними для процесу кип'ятіння.
При «холодному» методі суміш жирів, яка часто містить високий відсоток кокосової або пальмоядрової олії, змішується з лужним розчином. Масу змішують і перемішують у відкритій каструлі, доки вона не почне густішати. Потім її розливають у форми та залишають для омилення та затвердіння.
Класифікація мила
За консистенцією мила поділяються на тверді, мазеподібні та рідкі. Вони принципово відрізняються сіллю, що є головним складником: натрієвою або калієвою відповідно. Водний розчин твердого мила не стає рідким милом у хімічному сенсі. pH (міра активності йонів водню) твердого мила вищий, аніж pH людської шкіри. У рідкого мила цей показник ближчий до нейтрального. Рідке мило, зберігаючись у закритих ємностях (зазвичай з диспенсером), не висихає. До його складу можна включати складники (ефірні олії, вітаміни, суфрактанти), що руйнувалися б під впливом лугу в твердому милі. Рідке мило може містити консерванти, оскільки його бактерицидна дія слабша.
За призначенням: медичні, туалетні, господарські й технічні. Медиче мило часто застосовується для лікування шкірних хвороб, може вводитися в рідкому стані у пряму кишку, міститися у мильних пластирях і мильному спирті. Туалетне призначене для повсякденних гігієнічних процедур: миття шкіри, волосся, створення піни для гоління. Господарське мило використовується як засіб побутової хімії, наприклад, для прання тканин. Технічне має широкий спектр застосувань: миття рук, прибирання внутрішніх приміщень, поверхонь і техніки від технічних речовин, прання робочого спецодягу, промивки тари.
Виділяється також натуральне мило — яке не містить синтетичних хімічних добавок. Часто воно виготовляється «холодним» способом, що дозволяє зберегти від руйнування бажані складники, як-от екстракти рослин. Термін придатності такого мила складає близько одного року. Поширене ручне виробництво натурального мила складної форми та забарвлення. В тому числі продаються набори складників для самостійного створення мила споживачами.
Альтернативні застосування
Крім як мийний засіб, тверде мило використовується для: змащення ковзаючих поверхонь, ароматизації приміщень, відлякування комах, гризунів, перешкоджання запотіванню дзеркал, захисту дрібних металевих інструментів від іржавіння.
Цікавинки
Міська легенда стверджує, нібито в СРСР господарське мило робили з жиру відловлених безпритульних собак.
Вигуком «Суддю на мило!» футбольні фанати висловлюють незгоду з діями арбітра.
Галерея
- Піна на милі
- Миловарний чан у Сирії
- Рідке мило в диспенсері
- Шматок висохлого мила
- Чорне мило з золою
- Традиційне сирійське мило
- Традиційне марсельське мило
- Американська реклама мила, 1948 р.
- Декоративне мило
Див. також
- Мийний засіб
- Зубна паста
- Засоби гігієни
- Мило з нержавійної сталі
вікіпедія, вікі, енциклопедія, книга, бібліотека, стаття, читати, безкоштовне завантаження, Інформація про Мило, Що таке Мило? Що означає Мило?