Кушнарьов Євген Петрович

Євге́н Петро́вич Кушнарьо́в (нар. 29 січня 1951(19510129), Харків, Українська РСР — пом. 17 січня 2007, Ізюм, Харківська область, Україна) — радянський та український політик, громадський та муніципальний діяч. Міський голова Харкова (1990—1996), 3-й Голова Адміністрації Президента України (1996—1998), голова Харківської обласної державної адміністрації (2000—2004), голова Харківської обласної ради (2004—2005).

Євген Кушнарьов у Верховній Раді (січень 2007)

Народний депутат України I скликання

1990 — 1994

1-й Міський голова Харкова

1990 — грудень 1996

Попередник

Степан Соколовський

Наступник

Михайло Пилипчук

3-й Глава Адміністрації Президента України

грудень 1996 — листопад 1998

Президент

Леонід Кучма

Попередник

Дмитро Табачник

Наступник

Микола Білоблоцький

Голова Харківської обласної державної адміністрації

27 жовтня 2000 — 18 грудня 2004

Президент

Леонід Кучма

Попередник

Олег Дьомін

Наступник

Степан Масельський

Голова Харківської обласної ради

8 грудня 2004 — 27 січня 2005

Президент

Леонід Кучма

Попередник

Олексій Колесник

Наступник

Олег Шаповалов

Народився

29 січня 1951
Харків, Українська РСР

Помер

17 січня 2007 (55 років)
Ізюм, Харківська область, Україна

Похований

Міське кладовище № 2

Відомий як

економіст, політик

Країна

Україна

Освіта

Харківський інженерно-будівельний інститут

Alma mater

Харківський національний університет будівництва та архітектури

Науковий ступінь

кандидат економічних наук

Політична партія

Партія регіонів, КПРС, Народно-демократична партія і Нова демократія (Україна)

Батько

Петро Михайлович Кушнарьов (1924—1996)

Мати

Серафима Тимофіївна Лук'янчикова (1920—2000)

У шлюбі з

Валентина Вікторівна Кушнарьова (нар. 1949)

Діти

син Андрій (нар. 1975), дочка Тетяна (нар. 1975)

Релігія

православ'я

Нагороди

Підпис

Кушнарьов Євген Петрович на сайті Верховної Ради

Висловлювання у Вікіцитатах

Медіафайли у Вікісховищі

Був одним із лідерів Партії регіонів. Під час президентських виборів 2004 року та Помаранчевої революції, підтримав кандидатуру тодійшнього прем'єр-міністра Віктор Януковича. 28 листопада 2004 виступив на Першому Всеукраїнському з'їзді народних депутатів та депутатів місцевих рад у Северодонецьку, в якому йшлось про відділення від України та утворення Південно-Східної Української Автономної Республіки.

Влітку 2005 року проти Кушнарьова було відтрито кримінальне провадження за участь у «з'їзді» за звинуваченням у посяганні на територіальну цілісність України, а також у перевищенні повноважень за взяття кредитів на будівництві. У серпні був затриманий правоохоронцями, був звільнений через декілька днів. Заснована Кушнарьовим партія «Нова демокрація» об'єдналася з Партією регіонів, де він став членом політради. На виборах 2006 очолив штаб Партії регіонів, став народним депутатом та заступним головаи франції Партії регіонів. Відстоював ідею «федералізації» України.

В січні 2007 року був смертельно поранений під час полювання в Ізюмському районі Харківської області.

Життєпис

Походження та родина

Предки Кушнарьова по батьківській лінії родом з села Яковлєво (Дорогобужський район Смоленської області).

Батько — Петро Михайлович (1924—1996), брав участь в німецько-радянській війні, працював судею в Мелітопольській міській раді. Помер 1996 року в Харкові.

Мати — Серафима Тимофіївна Лукьянчикова, народилась в селі Мраково у Башкортостані, її батько — Тимофій Олексійович, родом з сучасної Курської області; мати — Варвара Федорівна Шведчикова, родом з Оренбурзького козацького війська. Працювала інженером-економістом на заводі, померла в 2000 році.

Освіта

У 1968 року вступив до Харківського інженерно-будівного інституту, який закінчив 1973 року, здобув кваліфікацію інженера-механіка.

З 1973: інженер-конструктор, механік, начальник ремонтно-механічного цеху, заступник начальника конструкторського відділу Харківського заводу залізобетонних конструкцій № 1.

З червня 1981 до квітня 1990 перебував на партійній роботі. У цей період працював інструктором, заступником завідувача відділу пропаганди та агітації Орджонікідзевського райкому партії Харкова, інструктором, заступником завідувача оргвідділу (з 1987), завідувачем відділу адмінорганів, завідувачем оргвідділу Харківського міськкому КПУ.

У 1989 став одним з ініціаторів створення Демократичної платформи КПРС та КПУ, співголова Харківського міського партклубу.

Березень 1990 — квітень 1994 — Народний депутат України 12 (1) скликання, Салтівський виборчий округ № 376, Харківської області. Брав безпосередню участь у розробці Конституції України, найважливіших законодавчих актів, проводив велику роботу з консолідації Верховної Ради України, зміцненню міжнародних зв'язків України.

Квітень 1990 — квітень 1998: голова Харківської міськради, з 1991: голова Харківського міськвиконкому. Був фундатором становлення і розвитку місцевого самоврядування в Україні, обирався президентом Асоціації міст України у 1994—1997 рр. Академік Академії муніципального управління.

У 1994 заснував Харківський Фонд підтримки молодих обдарувань.

У 1995 очолив Народно-демократичне об'єднання «Нова Україна», а в 1996 став одним із засновників Народно-демократичної партії (заступником, а згодом першим заступником голови партії).

Грудень 1996 — листопад 1998 — Глава Адміністрації Президента України. Перебуваючи на цій посаді, був головою Комісії з державних нагород України (з лютого 1997), головою наглядової ради Президентського оркестру (з червня до листопада 1998), заступником голови Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи, членом Ради національної безпеки і оборони України (з серпня 1997).

З березня 1997 по лютий 1999 — голова Національної ради з питань молодіжної політики.

Листопад 1998 — жовтень 2000 — перший заступник голови Народно-демократичної партії. На президентських виборах 1999 — координатор блоку політичних партій «Наш вибір — Леонід Кучма!».

У жовтні 2000 повертається до Харкова, де до грудня 2004 очолює Харківську облдержадміністрацію.

На президентських виборах 2004 активно підтримував Віктора Януковича, зокрема брав участь у Сєвєродонецькому з'їзді депутатів всіх рівнів, що пізніше дало привід для звинувачення учасників сєвєродонецького з'їзду у сепаратистських закликах.

У березні 2006 обраний народним депутатом України 5 скликання від Партії регіонів, № 11 в списку, а також керівник передвиборчого штабу Партії Регіонів. Невдовзі став заступником голови фракції ПРУ в Верховній Раді.

Смерть

16 січня 2007 під час повернення з полювання зазнав вогнепального поранення черевної порожнини, яке стало для Кушнарьова смертельним. Помер 17 січня 2007 в районній лікарні м. Ізюм Харківської області. За непідтвердженими даними, смертельне поранення Кушнарьову завдав один з його друзів — заступник директора харківського заводу «Точприбор» Дмитро Завальний. За однією із версій до вбивства Кушнарьова міг бути причетний Віктор Янукович.

Особисте життя

Євген був старшим сином Петра Михайловича та Серафими Тимофіївної Кушнарьових. Окрім нього у родині також був молодший син — Сергій. Як і брат, Сергій став політиком, у 2006—2010 роках був депутатом Харківської міської ради, в 2010 очолив Краснокутську району адміністрацію. В 2020 році балатувався на пост Харківсього міського голови.

В 1974 році Кушнарьов познайомився з Валентиною Вікторівною, що працювала на Харківському заводі залізнобетонних конструкцій № 1, згодом вони одружилися. Весілля відбулось через рік після знайомства, і 11 жовтня того ж року в родині Кушнарьових народились близнюки — син Андрій та донька Тетяна.

Син — Андрій, програміст.

Донька — Тетяна, викладач, доктор юридичних наук, заслужений юрист України. 2004 року очолила юридичний факультет в Харківському національному університеті, 2021 стала там ректором. Була детутатом Харківської міської ради. Має трьох дітей: Поліну (2000), Павла (2002) та Михайла (2008).

Протягом останніх років Кушнарьов жив у громадянському шлюбі з Людмилою Давидовою, детутаткою Верховної ради України IV скликання (2002—2006), в 2006 році очолила партію «Нова демократія».

Захоплення

Футбол, риболовля, полювання та колекціонування мисливської зброї.

Увічнення пам'яті

17 січня 2008 у Харкові відкрито меморіальну дошку до річниці загибелі Кушнарьова на будівлі міськвиконкому. 25 жовтня йому встановили пам'ятник на його могилі в Харкові роботи скульптора Олександра Рідного.

2010 року харківський телеканал «Р1» створив до дня народження Кушнарьова біографічний фільм «Євгеній Кушнарьов: післямова».

Нагороди

Орден князя Ярослава Мудрого V (листопад 1998), IV (листопад 2002), III ст. (серпень 2004).
Орден Почесного легіону (1997, Франція).
Почесний громадянин Харківської області (2007)

Творчість

«Вибори та вили» (2007, посмертне видання) (рос.)
«Кінь рудий. Нотатки контрреволюціонера» [Архівовано 20 березня 2009 у Wayback Machine.] (2005) (рос.)
«Сто кроків Харківською землею» (2004)

Наукові видання

Стратегія соціально-економічного розвитку Харківської області на період до 2011 року (повний виклад): Монографія. / Під ред. Кушнарьова Є. П. Х., 2004.
Рівень і якість життя населення: Монографія. / Під ред. Кушнарьова Є. П. Х., 2004.

Цікаві факти

Євген Кушнарьов став найвеличнішим харків'янином за дослідженням компанії «Research & Branding Group» по замовленню газети «Сегодня». За Кушнарьова проголосували 11 % опитаних мешканців Харкова у 2008 році.