Канон

Кано́н (грец. κανών — брусок; прут; лінійка; правило, норма) — незмінна (консервативна) традиційна, що не підлягає перегляду сукупність законів, норм і правил у різних царинах життєдіяльності людини. Етимологічно грецький термін «канон» походить від західно-семітського слова qānoeh/ḳānu у значенні «очерет» чи «осока». Так називали серед іншого тростину, яку використовували в будівництві для точності вимірювань як еталон довжини

Слово канон має численні значення:

• Канон (релігія) — правило чи догмат із питань віри або виконання релігійних обрядів і т. ін., установлені найвищою церковною владою як закон.
• Канон (норма) — твердо встановлене правило, усталена норма.
• Канон (література)
• Канон (список книг) — список або зібрання релігійних книг, що церковно узаконені як Святе Письмо.
• Канон (піснеспів) — пісня на честь святого або свята.
• Канон (музична форма) — музична форма, що ґрунтується на повторенні тієї самої мелодії різними голосами хору, які вступають послідовно один за одним. Нескінченний канон — різновид канону, в якому кінець мелодії безпосередньо переходить в її початок.
• Канон (музичний інструмент) — вірменський народний щипковий інструмент, подібний до цитри.

Термін «канон» має широке значення:

• твердо встановлене правило й усталена норма
• первинно використовувалося щодо релігійного закону, список зібрання книг, обряду
• нормативний зразок художнього твору, панівна форма в мистецтві
• музична форма піснеспіву
• струнний щипковий музичний інструмент
• від слова «канон» утворене поняття «канун»
• застарілий друкарський шрифт (кегль на 40 пунктів).

Див. також

• Апостольські правила
• Дідахе
• Апостольські постанови
• Канонічне право
• Канонічна територія

Джерела та література

• С. Головащенко. Канон // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін ; Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України. — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.