Дани́ло Порфи́рович Дему́цький (нар. 4 (16) липня 1893, Охматів — 7 травня 1954) — український фотограф та кінооператор. Учасник знімань кінострічки Олександра Довженка «Земля». Жертва сталінського терору (три арешти НКВС).
| Данило Порфирович Демуцький | |||
|---|---|---|---|
| Народився | 4 (16) липня 1893[3] Охматів, Жашківський район, Україна | ||
| Помер | 7 травня 1954[1][2](60 років) Київ, Українська РСР, СРСР[1] | ||
| Поховання | Байкове кладовище | ||
| Громадянство | Російська імперія, УНР, СССР | ||
| Національність | українець | ||
| Діяльність | кінооператор, оператор-постановник, фотограф | ||
| Alma mater | Юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка | ||
| Жанр | соцреалізм | ||
| Батько | Демуцький Порфирій Данилович | ||
| Нагороди | |||
| IMDb | ID 0218837 | ||
Біографія
Народився в селі Охматів (тепер Жашківського району Черкаської області). Його батько — Порфирій Демуцький — лікар, композитор і відомий діяч культури, збирач зразків народної музичної культури, керівник великого сільського хору.
Вступив до гімназії у Києві, згодом в університет Святого князя Володимира спочатку на медичний, а потім (через рік) перевівся на юридичний факультет.
Творчість
Захоплення фотографією почалося з членством у київському товаристві фотолюбителів «Дагер»: знімав пейзажі, згодом портрети. У 1913 році вперше виступає на «Всеросійській виставці художників світлопису» зі своїми 4-ма пейзажами. По закінченні університету був учасником виставок у Києві, Харкові, Одесі, Москві, Петербурзі. Фотографував моноклем, найпростішим об'єктивом, що давало змогу досягти незвичайного мальовничого ефекту. На батьківщині його фотороботи спочатку не викликали захоплення, однак у Парижі в 1925 році вони отримали золоту медаль на Міжнародній виставці ужиткового мистецтва.
Працював фотографом, був співробітником журналів «Вестник фотографии» та «Солнце России». Згодом співпрацював з театром «Березіль» Леся Курбаса.
- Фоторобо́ти Данила Демуцького
- «Майстер „бортує“ копилом човна, с. Старосілля, Жукинська волость, Остерський повіт, Чернігівщина, 1922 р.»
- Портрет Олександра Оглоблина, 1922
- Портрет Олександра Довженка
- Портрет Варшама Єремяна в Ташкенті, 1945
1925 починає працювати на Одеській кінофабриці ВУФКУ завідувачем фотоцеху. Як розповідав Демуцький, стати оператором було непросто, це була свого роду «каста», секрети майстерності якої не розголошували, а вступ до неї був суворо обмежений. І навчатися цієї професії тоді було ніде. Завдяки Олексію Калюжному, ще одному великому оператору того часу, Демуцький отримав на одну ніч апарат, щоб опанувати технічні тонкощі.
Незабаром він разом з німецьким заїжджим оператором Йозефом Роною знімають фільм за сценарієм Олександра Довженка «Вася-реформатор» та «Ягідка кохання» (1926 р.). Потім вони ненадовго розійдуться, щоб 1929 року зійтися в фільмі «Арсенал», де яскраво виявилася художня манера Демуцького. Йосип Шпінель, сценограф фільму, згадував, що знімати було важко: не було простору для декорацій, освітлювати їх було ще важче, але Демуцький, як оператор дуже чутливий до задуму художника, говорив: «Не думайте про мене, будуйте декорації, як вважаєте за потрібне. А я вже докладу зусиль, щоб їх освітити та зняти».
Улітку 1929 року Демуцький із Довженком почали знімати «Землю», створивши 1930 року ще один шедевр. За словами Василя Скуратівського, у фільмі «Земля» виникла рідкісна гармонія великого режисера і великого оператора. Майстер портрету, він створив надзвичайно пластичні та психологічно насичені портрети за допомогою тонких світлових нюансів. За допомогою монокля та різних насадок на об'єктив він малював пейзажі у димці й акторів у м'яких приглушених тонах. Далі буде «Іван», де чудово зняті Дніпровські пороги, що ховаються під воду.
А 1932 його заарештують за звинуваченням в розголошенні даних допиту та приховуванні сценарію Фавста Лопатинського «Україна». Звільнили через 4 місяці, але арешт багато що зламав. На знімання «Івана» Довженко змушений запросити ще двох операторів.
19 жовтня 1934-го він був заарештований НКВС вже у Києві, де працював оператором Київської кіностудії. На допиті Демуцькому необхідно було докладно розповісти про всіх родичів, близьких і далеких, по материній і по батьковій лінії. Звинувачення полягало в тому, що нібито Данило був родичем активного члена білоемігрантської організації К. Ф. Демуцького і мав із ним зв'язок. Під арештом пробув знову 4 місяці, а у квітні 1935 року його звільнили із зобов'язанням наступного дня з'явитися в органи НКВС, де йому й повідомили, що «Демуцькому Д. П., із дворян, як соціально небезпечному елементу заборонити проживання в 15-ти пунктах СРСР терміном на три роки, тобто по 19 грудня 1937 року». Він обрав з того, що було можливо, Ташкент, оскільки там було кіновиробництво.
В Узбекистані Данило Демуцький знімає невеличкі сюжети для студії хронікальних фільмів. Але у січні 1938 року оператора знову заарештовують за показами якогось психічно ненормального хлопчика, разом з ще 21-ю людиною. Справа була заплутана, слідство тягнулося рік, а потім знову справу скерували на переслідство, що зайняло ще пів року. У результаті справу було припинено, Демуцький з іншими відсидів 17 місяців у в'язниці і 1 червня 1939 року його звільняють одним з перших. Повна реабілітація дає можливість Демуцькому повернутися до Києва.
У роки війни він знову працював у Ташкенті, зняв фільми «Насреддін у Бухарі», «Тахір і Зухра». У 1947-му створив знаменитий «Подвиг розвідника» вже на Київській кіностудії. За кілька днів до смерті йому присвоїли звання «Заслужений діяч мистецтв Української РСР», а для всіх він залишився класиком світового кіно.
Помер у Києві 7 травня 1954 року і похований на Байковому кладовищі на центральній алеї поряд з батьком П. Д. Демуцьким (ділянка № 2; надгробок — мармур, барельєф; скульптор І. Г. Майєр).
Фільмографія
Операторські роботи
- 1926 — «Вася-реформатор» (средньометражний, спільно з Й. Роною)
- 1926 — «Свіжий вітер»
- 1926 — «Ягідка кохання» (спільно з Й. Роною)
- 1927 — «Два дні»
- 1927 — «Примха Катерини ІІ»
- 1927 — «Лісова людина»
- 1929 — «Арсенал»
- 1930 — «Земля»
- 1931 — «Фата морґана» (спільно з О.Панкрат'євим)
- 1932 — «Іван» (спільно з Ю. Єкельчиком та М. Глідером)
- 1932 — «На великому шляху»
- 1936 — «Киргизстан» (документальний, спільно з М. Голубєвим)
- 1937 — «Країна весни» (документальний)
- 1942 — «Сині скелі» (у Бойовій к/зб № 9) (короткометражний)
- 1943 — «Рокі молоді»
- 1943 — «Насреддін у Бухарі» («Ходжа Насреддін»)
- 1945 — «Тахір та Зухра» (спільно з М. Краснянським, М. Карюковим, В. Морозовим)
- 1946 — «Пригоди Насреддіна»
- 1947 — «Подвиг розвідника»
- 1950 — «У мирні дні»
- 1951 — «Тарас Шевченко» (у співавт.)
- 1953 — «Калиновий гай» (спільно з В. Філіпповим i Н. Слуцьким)
Звання та нагороди
- 1944 — Заслужений діяч мистецтв Узбецької РСР;
- 1951 — Премія на 6-му Міжнародному кінофестивалі у Карлових-Варах за найкращу операторську роботу (фільм «У мирні дні»);
- 1952 — Сталінська премія (1-го ступеня за фільм «Тарас Шевченко»);
- 1954 — Заслужений діяч мистецтв Української РСР.
Вшанування пам'яті
- В Києві, на вулиці Саксаганського, 24, де з 1947 по 1954 жив Данило Демуцький, 1976 року встановлена бронзова меморіальна дошка (барельєф; скульптор І. М. Копайгоренко).
- Документальний фільм, присвячений життю і творчості Д. П. Демуцького «Нехай святиться ім'я твоє» (1992—1993, режисер Н. О. Акайомова).
вікіпедія, вікі, енциклопедія, книга, бібліотека, стаття, читати, безкоштовне завантаження, Інформація про Демуцький Данило Порфирович, Що таке Демуцький Данило Порфирович? Що означає Демуцький Данило Порфирович?