Вайсбла́т Нухи́м Я́нкелевич (їд. ווייסבלאט נחום Вайсбла́т Мена́хем На́хум бен Я́ков, рос. Вайсбла́т Ну́хим Я́нкелевич [Наум Яковлевич]; 2 [14] вересня 1864 р., с. Народичі Волинської губернії — 16 квітня 1925, Київ) — головний духовний рабин Києва (з 1902 р.), автор праць з Галахи. Очолював рабинський суд громади Києва.
| Вайсблат Нухим Янкелевич | |
|---|---|
| Основні відомості | |
| Народження | 2 (14) вересня 1864 Народичі, Овруцький повіт, Волинська губернія, Російська імперія |
| Країна: | Російська імперія СРСР |
| Заклад: | єшива |
| Конфесія: | юдаїзм |
| Смерть: | 1925 |
| Київ, Українська СРР, СРСР | |
| Місце поховання: | Берковецьке кладовище |
| Праці й досягнення | |
| Рід діяльності: | викладач |
| Основні інтереси: | теологія |
| Титул: | рабин |
| Медіафайли у Вікісховищі | |
Біографія
Нащадок засновника хасидизму рабина Бааля Шема Това, правнук визначного кабаліста Якова Копла Лифшица[he] з Межерічі.
Народився в селі Народичі (Волинська губернія, тепер Житомирська область).
Ще в молодому віці він прославився як «га-Ґадоль мі-Малин» («великий [мудрець] з Малина») — міста, де він жив, заснував єшиву й викладав Тору. Він писав і публікував трактати, відповідав на галахічні питання, які надходили до нього. Був одружиний із Бертою Лерман, у шлюбі з нею мав 11 дітей.
У 1899 року — обраний духовним рабином Купецької синагоги в Києві. Незважаючи на свою ортодоксальність, був людиною багатогранною, в його квартирі на вул. Жилянській бували як рабини, так й єврейські діячі культури. Товаришував з Шолом-Алейхемом. Вайсблат допомагав жертвам погрому 1905 року. За радянської влади, в 1920-му очолив київський комітет з надання допомоги голодуючим і постраждалим від погромів.
Серед його творів — коментарі до галахічного кодексу «Шульхан арух»: «Матамім у-мааданім» («Страви та делікатеси», 1909 р.) та «Махаціт га-шекель» («Півшекеля»); пояснення до 613 заповідей «Пардес га-рімонім» («Гранатовий сад», 1897 р.); есе про етичні та релігійні питання «Алей га-ґефен» («Виноградне листя»); про закони мікви «Маїм тегорім» («Чисті води», 1906 р.) та інші.
Однак, особливо він прославився складеним ним наприкінці 1880х років «Вічним календарем».
Праці Вайсблата отримали схвалення з боку провідних знавців Тори того часу, зокрема рабина Іцхака Спектора[en] з Ковно. Вони донині вивчаються в єшивах і перевидаються. Його книги зберігаються в бібліотеці Хабаду в Нью-Йорку та в колекції Шнеєрсона в РДБ в Москві.
Помер Нухим Вайсблат від раку шлунку 16 квітня (22 нісана — в останній день Песаха) 1925 року в Києві, був похований на Лук'янівському єврейському кладовищі. У 1963 р, перед ліквідацією кладовища, родичі перенесли могилу на міське кладовище Берківці. Довгий час могила була забута, і лише в 2017 р, правнук рабина Артур Рудзицький розшукав місце поховання.
Нащадки
Діти:
- Володимир Вайсблат — літератор, перекладач
- Йосип Вайсблат — живописець, графік та скульптор;
- Соломон Вайсблат — лікар-стоматолог, доктор медичних наук.
Онуки:
- Олександр Вайсблат — фізик;
- Любов Когосова —лікар, доктор медичних наук;
- Лев Дроб'язко — інженер-будівельник, кандидат технічних наук, дослідник історичної топографії Бабиного Яру.
Рідний брат Нухима Вайсблата — Мордехай Дов Вайсблат (1872-1930) був головним рабином Житомира в 1922—1930 роках.
вікіпедія, вікі, енциклопедія, книга, бібліотека, стаття, читати, безкоштовне завантаження, Інформація про Вайсблат Нухим Янкелевич, Що таке Вайсблат Нухим Янкелевич? Що означає Вайсблат Нухим Янкелевич?