Балтазар ван дер Пол

Балтазар ван дер Пол (нід. Balthasar van der Pol; нар. 27 січня 1889, Утрехт, Нідерланди — пом. 6 жовтня 1959, Вассенаар, Нідерланди) — голландський фізик, відомий через Осцилятор Ван дер Поля, що демонструє один з найперших прикладів автоколивання.

Балтазар ван дер Пол
нід. Balthasar van der Pol
Народився	27 січня 1889(1889-01-27) Утрехт, Нідерланди
Помер	6 жовтня 1959(1959-10-06) (70 років) Вассенаар, Нідерланди
Країна	Нідерланди
Діяльність	фізик, викладач університету, інженер-електрик, математик
Alma mater	Утрехтський університет
Галузь	Фізика
Заклад	Philips
Науковий керівник	нід. Willem Henri Julius
Вчителі	Джозеф Джон Томсон
Аспіранти, докторанти	Louis Stumpers^d^[2] Jacob van Slooten^d^[2]
Членство	Нідерландська королівська академія наук
Відомий завдяки:	Осцилятор Ван дер Поля
Нагороди	Золота медаль Вальдемара Пульсена (1953)
Балтазар ван дер Пол у Вікісховищі

Біографія

Вивчав фізику в Утрехтському університеті, який закінчив 1916 року і де захистив дисертацію на ступінь доктора 1920 року. Також вивчав експериментальну фізику під керівництвом Джона Амброз Флемінга та Джозефа Джона Томсона у Лондоні та Кембриджі. В 1921 році приєднався до фізичної лабораторії Філіпса (нід. Philips Natuurkundig Laboratorium) в Ейндговені, де залишився та працював до 1949 року. Цього ж року був обраний членом нідерландської королівської академії наук.

Наукова діяльність Ван дер Поля була зосереджена переважно у розділах математичної фізики, поширення радіохвиль та теорії електричних кіл. 1920 року вивів рівняння, яке описує автоколивання в ламповому генераторі (рівняння Ван дер Поля). Для вирішення цього рівняння запропонував метод "коефіцієнтів, які повільно змінюються" (метод Ван дер Поля), який відіграв важливу роль у розвитку теорії нелінійних коливань.

Астероїд 10443 van der Pol названий на його честь.