Антипапа

Антипа́па — у католицькому християнстві незаконний претендент на Святий Престол, що перебуває в опозиції до законно (канонічно) обраного Папи Римського.

Зазвичай питання про те, хто з претендентів, що одночасно сперечаються за папський сан, є легітимним папою, а хто антипапою, вирішувалося вже після історичної «перемоги» прихильників одного з них. Стосовно деяких претендентів на папство ця проблема досі не вирішена.

Традиційно вважається, що першим антипапою був св. Іпполіт (III століття), а останнім — Фелікс V (1440—1449). Найсерйозніший розкол церкви, коли одночасно правили два папи, що визнавалися різними країнами (а потім і три — в Римі, Авіньйоні і Пізі) — це Західна схизма кінця XIV — початку XV сторіч.

При прийнятті папами порядкового номера зазвичай номер папи, визнаного антипапою, не враховується. Але так буває не завжди: наприклад, Олександр VI прийняв шостий номер, хоча Олександр V був антипапою.

Антипапи (до Фелікса V) включаються до офіційного переліку римських пап (Annuario pontificio) з відповідною приміткою.

Перелік антипап

(Взято з переліку римських пап та антипап)

Наталій близько 199-?
Святий Іпполіт близько 217—235
Новаціан 251-близько 268
Фелікс II (антипапа) (355—358, до 22 листопада 365 претендент поза Римом)
Урсин (антипапа) (366—367)
Евлалій (антипапа) (29 грудня 418—419)
Лаврентій (антипапа) (498, 501—505)
Діоскор (антипапа) (22 вересня 530 — 14 жовтня 530) — можливо, законний папа; помер через 22 дні після обрання.
Теодор (антипапа) (687)
Пасхалій (антипапа) (687—692)
Константин II (антипапа) (28 квітня 767—769)
Філіп (антипапа) (768) — в день свого обрання повернувся до свого монастиря.
Іоанн VIII (антипапа) 844
Анастасій (антипапа) (серпень 855 — вересень 855) — можливо, Анастасій Бібліотекар
Христофор (антипапа) (вересень 903 — січень 904)
Боніфацій VII (антипапа) (червень— серпень 974 — 974, серпень 984 — липень 985)
Іван XVI (Йоан Філаґат, квітень 997 — лютий 998)
Григорій VI, (1012)
Бенедикт Х (граф Джованні Тусколо) (5 квітня 1058 — 24 листопада 1058)
Гонорій II (П'єтро Кадало, 28 жовтня 1061—1072)
Климент III (Віберто ді Парма, 25 червня 1080, 24 березня 1084 — 8 жовтня 1100)
Теодоріх (Джибер, 1100—1102)
Альберт(1102)
Сильвестр IV (Маджинульфо) (антипапа) (18 листопада 1105—1111)
Григорій VIII (Морис Бурден де Брага) (8 березня 1118—1121)
Целестін II (Тибальдо Буккапеккі) (антипапа) (грудень 1124)
Анаклет II (П'єтро П'єрлеоніх) (антипапа) (24 лютого 1130 — 25 січня 1138)
Віктор IV (Грегоріо деі Конті ді Санклементе) (антипапа) (березень — 29 травня 1138)
Віктор IV II (Оттавіано ді Монтічеллі) (антипапа) (7 вересня 1159 — 20 квітня 1164) — власне — Віктор V, але, можливо, хроністи середніх віків не вважали першого Віктора IV ([[кардинала Григорія Конті), антипапою в 1138, оскільки той через два місяці підкорився законному папі Іннокентію II.
Пасхалій III (Гвідо да Крема) (антипапа) (22 квітня 1164 — 20 вересня 1168)
Калікст III (Джованні де Струмі) (антипапа) (вересень 1168 — 29 серпня 1178)
Іннокентій III (Ланцо із Сецце або Ландон) (антипапа) (29 вересня 1179—1180)
- Григорій XI (Guglielmo Visconti або Vicedominus de Vicedominis, племінник Григорія X) (антипапа) (5—6 вересня 1276) — законно обраний, але помер до посвячення
Микола V (П'єтро Райнальдуччі ді Корбаріо) (антипапа) (12 травня 1328 — 25 серпня 1330)
Климент VII (граф Роберт Женевський) (антипапа) (20 вересня 1378 — 16 вересня 1394)
Бенедикт XIII (Педро де Луна) (антипапа) (28 вересня 1394 — 26 липня 1417) — Констанцький собор скинув його 26 липня 1417, а Пізанський собор — 5 червня 1409. Його наступниками у «авіньйонскому» полоні були Климент VIII (10 червня 1423 —- 26 липня 1429; помер 28 грудня 1447), Бенедикт XIV (12 листопада 1425—1430) та Бенедикт XIV II (1433 — ?).
Олександр V (Петро Філарго) (антипапа) (26 червня 1409 — 3 травня 1410)
Іван XXIII (Балтазар Косса) (антипапа) (17 травня 1410 — 29 травня 1415) — дата позбавлення влади Констанцьким собором; помер 22 листопада 1419.
Климент VIII (Хіль Санчес Муньос) (антипапа) (10 червня 1423 — 26 липня 1429)
Бенедикт XIV (Бернар Гарньє) (антипапа) (12 листопада 1425—1430 ?)
Бенедикт XIV II (Жан Каррьє) (антипапа) (1433—1438 ?)
Фелікс V (герцог Савойський Амадей VIII) (антипапа) (5 листопада 1439 — 25 квітня 1449)

Седевакантистські антипапи XX сторіччя

Докладніше: Седевакантизм

Деякі групи седевакантистів, що оголосили папський престол вакантним (sede vacante) після Другого Ватиканського собору, вибрали своїх власних «римських понтифіків», яких часто називають антипапами. Проте, у них незрівнянно менше послідовників, ніж у середньовічних антипап. В офіційні переліки пап, видавані Ватиканом, вони не включаються.

Григорій XVII, в миру Климент Домінгес-і-Гомес (Clemente Domínguez y Gómez), самопроголошений антипапа (1978—2005), Іспанія, глава «католицької церкви Пальмарії» (Palmarian Catholic Church)
Петро II, антипапа, в миру Мануель Алонсо Коррал (Manuel Alonso Corral), замінив в 2005 на престолі католицької церкви Пальмарії померлого Григорія XVII.
Михаїл I, антипапа, в миру Давид Боуден (David Bawden), самопроголошений в 1990, США.
Пій XIII, антипапа, в миру Люціан Пульвермахер (Lucian Pulvermacher), самопроголошений у 1998, Сполучені Штати Америки, глава «Істинно католицької церкви» (True Catholic Church).